Спочатку:
На сторінку книги
Шен. Підйом.
Як зерно, посіяне глибоко в ґрунт, завзято і невпинно пробивається вгору з-під землі, так і ваша воля має бути твердою та непохитною. Ідіть до мети не поспішаючи, але й не знайте відпочинку. Нехай сонячне світло всередині вас прагне сонця: ви знесилите, якщо пробиватиметеся в темряві. Тим більше має бути у вас сили, чим довша дорога. Не відступайте і не звертайте з неї.
(Книга змін)
Завідувач аспірантурою приїхав лише через три дні. Весь цей час Роан то безцільно вештався територією школи, знайомлячись з ким попало, то пояснював домашній дівчинці Джульєтті прописні істини. Це наївне дитя не розуміло, чому не можна на самоті ходити містом вночі. Адже вона не збиралася лізти в темні провулки. Також Джульєтта щиро не могла зрозуміти, чому її сусідка сама собі готує їжу в кухоньці поруч зі їдальнею. Коли Роан пояснив, що так виходить дешевше, дочка градоначальника покліпала очима і заявила, що теж навчиться готувати, щоб не виділятись із загальної маси. Довелося їй пояснити ще й те, що у цій школі і без неї вистачає людей, здатних оплатити свій обід.
Загалом, розважала його Джульєтта, як могла. А інших розваг все одно майже не було. У бібліотеку Роана не пустили навіть після того, як він заявив, що хоче підготуватися до загального іспиту.
А потім приїхав Тельєн Варну і очікування для Роана закінчилося. Перш за все, побачивши пом'ятого листа, завідувач аспірантурою поцікавився, чому Роан не дозволив ознайомитися з цим документом його заступнику? Ця сповнена усіляких достоїнств людина, звичайно ж, не була знайома з татком Джульєтти і не отримувала від нього листа з проханнями та поясненнями. Але він би все одно вирішив усі проблеми. Посада в нього така.
Роан знизав плечима і послався на Ольшана.
Тельєн задумався, побарабанив пальцями, а потім викликав заспану дівчину, яка тимчасово замінювала відсутнього секретаря. Виявилося, що заступник теж відсутній.
Тельєн здивувався. Мабуть до цього приїжджав останнім і був упевнений, що підлеглі проводять усі канікули у школі.
— Так, — задумливо сказав завідувач аспірантурою і знову постукав пальцями. — Отже… Гаразд, зараз ми подивимося, яких документів у вас не вистачає, і поговоримо про іспити. Сподіваюся, ви розумієте, що маєте їх здати всупереч усьому?
Роан кивнув і поскаржився:
— Мене до бібліотеки не пускають.
— Це ми теж вирішимо.
А про те, що живе в підвалі жіночого гуртожитку, Роан сказати забув і згадав про це, коли знову прийшла ніч і настав час лягати спати.
Давши собі зарок поговорити про це завтра, Роан подався відсипатися. Тельєн заганяв його як старого коня. Диплом випускника він прийняв одразу, як і наскрізь фальшиве свідоцтво про проходження необхідної практики, а ось звіти про подвиги у вільному пошуку йому не сподобалися. Виявилося, що їх неправильно оформили, винний у чому був сам Роан. Він не уточняв, навіщо вони йому потрібні, а для кандидатів в аспіранти їх оформлюють по-особливому. На решту документів Тельєн взагалі дивився, як на ворожі шифрування, що звалилися йому на голову з небес.
— Що це? — нарешті спитав, тицьнувши пальцем у гербовий папір, що повідомляв про визнане повноліття Роана. — Ти не кікх-хей. Що я їх не бачив?
— Так вийшло, — сказав Роан.
— Вийшло? — здивувався Тельєн.
— Мене всиновили, коли зрозуміли, що батьки загинули. Мій тато дружив з моїм другим татом. І, загалом, другий тато не захотів, щоб мене забрали до сиротинця для маленьких магів. Вони там занадто часто гинуть через необережність.
— Ага, — сказав Тельєн і почухав потилицю. — А я подумав, що він тебе по молодості нагуляв, тепер намагається допомогти. Ще ця історія з Джульєттою... казав же йому, що не треба одружуватися з не занадто розумною жінкою.
І посміхнувся, ставши схожим на харизматичного лиходія.
Роан мудро промовчав, за що був відправлений за новими копіями звітів. Потім довелося писати. Багато. Роан розписував своє неймовірне бажання стати аспірантом Школи Стихій, заповнював анкети і навіть перекладав чийсь лист. Потім бігав робити офіційний переклад своїм документам, потім бігав за тіткою, яка мала підтвердити справжність цього перекладу. А тітка носилася по місту як ненормальна, у неї була якась інспекція. Потім…
Загалом, день у Роана пройшов плідно і нічого, крім здорового сну, йому надвечір не треба було. Тільки богів його потреби, як завжди, не дуже цікавили.
Заснути він встиг і навіть став бачити приємний сон, у якому невловима інспекторка без скандалу та в'їдливих уточнень поставила печатки, а потім взагалі перетворилася на красуню і підійшла до Роана з недвозначними намірами. А яка там може бути двозначність, якщо жінка розстібає ліф і сідає на коліна чоловікові? І ось у цей найцікавіший момент щось відчайдушно і дуже гидко заскрипіло. Красуня змахнула руками, як крилами, прогнулась назад і зникла, а на Роана почала падати залізна стіна.
Маг смикнувся, полетів униз, прямо крізь зниклу підлогу і прокинувся. Виявилося, він звалився з ліжка. І скрип йому зовсім не наснився. Несамовито скрипів металевий щит, що прикривав переплетення труб з різнокольоровими вентилями, сховане в стіні. Скрипів він не просто так, а через те, що хтось його штовхав.
— Злодії? — здивувався Роан.
Він намацав штани і став їх одягати, не зводячи погляду зі щита, який все ще чинив опір чиїмось зусиллям. І встиг якраз вчасно. Коли щит підняли вгору і заклинили на іржавих розпірках, штани були надіті, захист активований і рішення порвати злодіїв на клаптики прийнято.
— Ось, а ти казав, що не вийде, — дзвінко пролунав хлоп'ячий голос. — Давай простирадло.
— Воно в павутині, — похмуро сказав другий хлопчик.
— Почисти! — наказав перший.
— А може, не треба їх лякати? Просто заглянемо, мишей підкинемо. Хабка ж нас уб'є, коли спіймає, — занив третій.
— Треба! — уперто сказав перший.— Хоча би цю дурепу та ябеду. Вона вже приїхала. Ти не хочеш помститися?
— Хочу, — визнав правоту першого третій і голосно шморгнув носом. — Я через неї сочевицю перебирав, ділив на зелену та червону. Ненавиджу сочевицю! А раніше любив, вона така смачна була.
Роан опустив руки і почав чекати.
Першим з лазу, задкуючи, виліз хтось худий і низький. Він з пихканням звалився на підлогу, а потім почав щось намацувати серед труб. З третьої спроби в нього вийшло, і він витяг простирадло, посипане чимось зеленим, котре не яскраво світилося у темряві. Зелене перетинали темні плями, напевно те саме павутиння. І Роан не став би його прибирати, з ним простирадло виглядало похмуро і страшно. Після простирадла худому довелося тягнути за ноги когось вгодованого, йому вентилі спуститись заважали. Третій месник виліз сам.
— Миші! — зашипів перший. — Мишей не забудьте!
Вони дружно завозилися біля лазу, заважаючи один одному. Витягли коробку і стали підкрадатися до сходів із підвалу, спотикаючись і натикаючись на стіну праворуч. Роана вони так і не помітили, мабуть, ще не вміли користуватися «котячим оком». А маг вирішив їм не заважати. Сам у молодшій школі підкидав мишей дівчаткам на стільці. Правда, його миші були ілюзією, накладеною на шматочок хутра, але ці хлопці легких шляхів не шукають і наловили справжніх.
Лаз Роана зацікавив більше, ніж хлопчаки. Він дочекався, поки месники дійдуть до сходів і піднімуться вгору, підійшов до діри, що зіяла в стіні, і зазирнув у неї. Лізти туди він не ризикнув би, комплекція не та. А от якісь худі кавалери до дівчат, яких охороняє пильна Хабка, напевно бігають. Принаймні влітку. Хоча можуть і взимку, якщо чергові беруть хабарі за нерозголошення цієї страшної таємниці.
— Цікаво, — сказав Роан і зрозумів, що маячок на Джульєтту треба повісити потужний, причому терміново. Вона дівчинка маленька, її через такий лаз легко вкрасти можна.
Або сама втече, вирішивши, що зустріла розбійника своєї мрії. Студенти та школярі про такі «таємні ходи» дізнаються швидко, незалежно від статі. Це викладачі не звертають на них уваги. Для них простінок з трубами лише комунікації, а про те, як самі вибиралися зі шкільного гуртожитку найекзотичнішими шляхами, згадують вони не відразу.
