Раді Вас бачити!

Поїти Джульєтту шоколадом Янір збирався в невеликому підвальчику «Одновухий заєць». Заклад був привабливий тим, що там часто збиралися компанії студентів — як хлопці, так і дівчата, так що дивне дівчисько буде кому доручити. А то ця ненормальна сама до школи може й не повернутись. Заблукає, загубиться, а винний буде він.

Крім шоколаду в «Одновухому зайці» подавали дивний напій, що складався з чверті вина, трьох чвертей виноградного соку та колотого льоду. Дівчатам воно подобалося, вони склянку з цим напоєм могли години зо дві пити, а хлопці воліли з ним не зв'язуватися і замовляли пиво, у невеликих кількостях, бо в «Зайця» часто заглядали й викладачі. Ті, хто хотів напитися і погуляти, йшли подалі від школи, тому нічого дівчині в будь-якій компанії студентів не загрожувало. І це не могло не тішити. Тому що Янір мав намір позбутися її якнайшвидше і піти пошукати пригоди. Тіло прямо співало і просило бійки. Або хоча б забігу по дахах. Бо найдобріший магістр Ольшан, своїм занудством будив у студентах найтемніші бажання.

Роан теж йшов до «Одновухого зайця». Правда, маг про це навіть не підозрював, він просто вирішив дійти до першого зустрічного шинку та випити пива. А першим був саме «Заєць».

Яс усе в того ж «Одновухого зайця» вів друзів, перед якими був дуже винний. Через нього їм тепер не менше ніж півроку доведеться ходити на додатковий курс і зображати садівників у вихідні. І те, що тоді було весело всім, його не вибачало, що Яс розумів краще, ніж будь-хто. І в кого він такий уродився? Чому йому на думку вічно приходять добрі ідеї, які на перевірку виявляються не дуже добрими?

Бард Тебан Червоноголовий до «Одновухого зайця» не йшов. Його туди тягли відпрацьовувати борг і розважати гостей. Винною в цьому була одна симпатична аферистка, яка взяла з господині шинка гроші за виступ Тебана і не віддала їх йому. Та вона навіть про виступ не попередила! Так що думав бард зовсім не про свої проблеми, а про мінливу жіночу натуру. І репертуар у нього намічався відповідний.

Першим до «Одновухого зайця» дійшов Роан. Дуже у вдалому місці він стрибнув через паркан, іти було недовго. Щоправда, Роан не знав, що дійшов першим, а якби якимось дивом дізнався, напевно дуже образився б на ту саму долю, що розкидає каміння, і вирушив шукати інший заклад. Маг збирався пити пиво та відпочивати, як від лекції зі студентами, так і від підопічної. І бачити ні своїх студентів, ні Джульєтту він не бажав.

Роан сів за стіл у темному кутку, щоб бачити зал і спостерігати за людьми. Замовив пиво та тоненько нарізане в'ялене м'ясо до нього. І навіть почав насолоджуватися життям. І саме в цей момент до «Одновухого зайця» зайшли Янір і Джульєтта. Роан від несподіванки мало не подавився. За маяками він цілодобово не стежив, сильних емоцій підопічна не відчувала, так що найменше можна було очікувати, що безглуздий план, вигаданий на ходу, якимось чином спрацює.

А він узяв та спрацював. Адже навряд чи Джульєтта почала вигадувати щось інше.

Роан простежив за тим, як нещасний хлопець, який не знав з ким зв'язався, спробував провести Джульєтту до столу зайнятого якимись його знайомими, а Джульєтта, не забуваючи наївно кліпати очима і зображати повне нерозуміння, вмостилася за вільний двомісний столик. Янір був цим явно незадоволений, але чомусь сперечатися не став.

Вставати і кудись йти Роану було ліньки. Тим більше, у нього було пиво і не було бажання попадатися Джульєтті на очі. Тому він трохи згустив напівтемряву у своєму кутку і вирішив сидіти там, поки підопічна не піде. Після цього можна буде спокійно посидіти та подумати. Навіть за маячками можна не слідкувати. По обличчю кавалера зрозуміло, що Джульєтта йому тільки заважає.

Не встиг Роан знову розслабитися, як у «Одновухого зайця» зайшла нерозлучна трійця з першого ряду. Льєн був спокійний і задумливий, навіть трохи розсіяний. Або не трохи, тому що він пройшов повз Джульєтту, не помітивши її. Малак, як завжди, був чимось незадоволений, і наявність любительки вигнаних княжичів, це незадоволення лише посилила. А ось веселий Яс насамперед озирнувся, привітно помахав рукою замаскованому Роану, мабуть навіть не помітивши ілюзії, і потяг приятелів у той самий темний куток за вільний стіл.

Роан подумки застогнав, лайнувся, але твердо вирішив і далі пити пиво. З упертості.

Хлопці виявилися ввічливими. Вони привіталися з молодим викладачем і більше йому не набридали, тихенько перемовляючись. І все б закінчилося добре — Янір, який помітив Льєна з компанією, передав би їм дивну дівчину, Джульєтта переконала б себе, що перший крок зроблено і це головне, Яса б пробачили, а Роан допив би пиво і відправився знайомитися з симпатичною дівчиною в фартуху, яка протирала пивні келихи біля складених у піраміду пивних бочок. Але в цей момент двоє дужих молодців з розмаху закинули в шинок пошарпаного барда. Чоловік проїхався на животі по підлозі, стукнувся головою об ніжку стола і зупинився, а його кера з однією обірваною струною, жалібно дзенькнула. Чи то невдачливого господаря жаліла, чи на долю скаржилася.

— Денька! — азартно, але тихо сказав Яс і від повноти почуттів грюкнув по столу долонями.

— Де? — зацікавився Малак.

— За столом, який бард боднув.

Роан, як і компанія хлопців, глянув спочатку на барда, що прикидався мертвим. Потім на чоловіка незрозумілого віку, який сидів за столом. На перший погляд, чоловік як чоловік, але якщо придивитися, можна помітити, що контури розпливаються і справжня особистість ледь просвічує крізь дуже якісну ілюзію. Мабуть, невідомий Роану Денька був власником потужного артефакту.

— Не схожий, — сказав Малак. — Здається, навіть на зріст нижче.

— То ж ілюзія, — сказав Яс.

— От дурень, — сумно промовив Льєн. — Тепер його точно виключать. Його ж залишили на випробувальний термін. Він що не міг до практики тихенько посидіти в школі?

— На свою дівчину чекає, — сказав Яс зі знанням справи. — І не виключать його. Хіба що зловлять.

— З його щастям? — чомусь здивувався Малак. — Обов'язково зловлять, ось побачиш.

Хлопці засумували і дружно випили пива. Роану навіть здалося, що за упокій душі невгамовного Деньки.

Бардометателі тим часом переговорили між собою і пішли приводити музиканта до тями. Поплескали його по щоках, всучили келих з якимсь пійлом і щось переконливо сказали. Після чого нещасний слухняно дав себе довести до пивних бочок, сів поруч із симпатичною дівчиною і, немузично награючи на кері, завів пісню про те, що все зло від жінок. Співав він настільки старанно, що нетверезий мужичок біля вікна почав схлипувати і поминати свою дружину, яка гуляла, а дівчина у фартуху кинула келихи і зникла за завісою, яка відокремлює кухню від зали.

Дужі хлопці повернулися і зробили барду попередження, продемонструвавши кулаки. А він не прислухався. Ні, пісню він змінив, але став співати про руду матір трьох дітей, жоден з яких не був схожий ні на неї, ні на батька. Ця жартівлива пісня в устах барда чомусь звучала дуже образливо для присутніх дівчат, так що бардометателям знову довелося робити попередження, а потім наливати музиці, який голосно скаржиться на життя, нову порцією пійла.

Навіщо їм це треба було, Роан так і не зрозумів. Принципово намагаються змусити відпрацювати заплачені за концерт гроші? Втім, Роан навіть не розумів, кому і навіщо цей нещасний бард знадобився з самого спочатку. Хоча образливі куплети до давно відомих пісень він додавав талановито.

Тим часом до Деньки, що замаскувався, прийшла дівчина — висока, світловолоса, красива і з такими формами, що на неї витріщалися всі, навіть Джульєтта із заздрістю. Роан, разом зі своїм життєвим досвідом, зв'язуватися з цією красунею не став би. Вираз обличчя в неї був промовистим, одразу зрозуміло, що маг-недолітка, що цілує їй ручку, для неї лише сходинка до чогось поки що недосяжного. Розумний Льєн взагалі тихенько лайнувся і обізвав дівчину сколопендрою. А бард, що терзав керу, завмер, розплився в нетверезій посмішці і голосно, не музично і не в риму заспівав:

— Жила була красуня

На ім'я Адель

Шахрайка, злодійка

І на ліжко грілка

Тому, хто багатший.

А тим, хто закохається

У носа помаячить

Шахрайка Адель.

Пограбує і зникне…

Прекрасна блондинка обернулася і завмерла, як ховрах, що виглянув із нірки.

— Ти, дрібна погань, на мої гроші приманюєш цього дурня! — життєрадісно загорлав бард, показуючи керою на блондинку.

І все почало рухатися.

Блондинка щось шпурнула на стіл перед собою і, ледь не впавши, кинулася до дверей.

Роан, який міркував про те, чи не підрядити такого талановитого барда на написання пісні на честь магістра Діньяра, не встигнувши збагнути, що відбувається, розгорнув щит і кинувся до Джульєтти.

Денька чомусь перескочив через стіл і побіг до барда бити обличчя. Чи то на нього дівчина так вплинула, чи сам був таким ось мстивим без розбору за честь жінки ідіотом. Його перехопили дужі молодці, що винесли черговий келих з випивкою, і відкинули назад, прямо на немолодого воїна, що мирно дрімав за столом. Воїн щось нерозбірливо загорлав і рубанув по столу мечем. Чомусь не лезом. Меч відскочив і стукнув власника по лобі і уклав його поверх Деньки, що валявся на підлозі.

А штука, яку жбурнула красуня, яка втекла, почала димитися.

— Тікаємо! — гаркнув Роан підопічній і майже потяг її до виходу, підозрюючи, що димом краще не дихати. Туди могли намішати будь-що, особливо, якщо дівчина хотіла, щоб свідки її впізнання забули цей сумний факт.

З «Одновухого зайця» бард, Роан з Джульєттою та її кавалером і трійця студентів вивалилися майже одночасно, якимось дивом не застрягши у дверях. Слідом за ними на вулицю потік зелений дим, а інші люди виходити не поспішали. А потім з'явився патруль, і Роан квапливо відігнав усю компанію до кав'ярні зі столиками під плетеним навісом біля стіни. Звідти вони й спостерігали за тим, що відбувається.

Патрульні активували захисні амулети та хоробро кинулися до постраждалого закладу. Один майже відразу повернувся, несучи на руках дівчину, яка сподобалася Роану. Маг лише зітхнув. І чому він не здогадався першим її врятувати? А все Джульєтта з її пошуками кохання.

Інших людей теж витягли, поклавши під стіною будинку напроти «Зайця». Потім верхи на замученому життям коні прискакав сивий маг зі знаком сторожі на плечі. Він помилувався димом, що все ще сочився з «Одновухого зайця», похитав головою і став неквапливо витягати з кишень скляночки. Кожну відкривав, нюхав вміст і повертав назад.

— Я ж казав, що зловлять і виженуть, — заявив Малак, спостерігаючи за тим, як приведений до тями чоловік впевнено вказує на непритомного Деньку. — Зараз його потягнуть у в'язницю, а завтра вранці зазирнуть у камеру, а там замість дядька пацан з амулетом, який розрядився. І цього пацана вони впізнають одразу.

— Ми маємо його врятувати! — заявила Джульєтта, яка уважно слухала.

Роан, який якраз домовлявся з бардом про створення пісні на замовлення та оплату за те, що він її деякий час буде співати на всіх площах міста, здивовано глянув на підопічну.

— Пропонуєш нам побитися з вартою? — щиро зацікавився Янір.

Схоже, він побитися був не проти. А Джульєтта похитала головою, сумно зітхнула і сказала:

— Ні. Він постраждав через кохання, тому…

— Ми врятуємо його любов'ю, — закінчив Малак і голосно пирхнув.

— Ага, спершу зашлемо до в'язниці дівчат із веселого будинку, — почав планувати рятувальну операцію Яс.

— Ідіотизм, — припечатав Янір.

— Та ні! — обурено мовила Джульєтта. — Ми відвернемо увагу вартових у в'язниці, а Роан залізе у вікно і врятує.

— Ти це в романі вичитала, — одразу вгадав Роан.

— Ти ж можеш літати на палиці, — наполегливо нагадала Джульєтта. — А я можу плакати та вимагати повернути мені коханого.

— Ідіотизм! — знову припечатав Янір, але на подив Роана, слухати цей голос розуму студенти не стали.

Натомість вони почали розпитувати Джульєтту про прочитане і думати про те, як би застосувати ці знання в житті. Денька явно був чимось їм дорогий.

Або хлопцям хотілося пригод.