Спочатку:
На сторінку книги
Роан досить довго і досить терпляче дивився на помінявшого зачіску і пофарбувавшого обличчя букетоносія. Він його навіть у чомусь розумів. Навряд чи батько Джульєтти вибачить спробу одружитися з його дочкою. Щоправда, зовнішність офіцерик вирішив поміняти надто радикальним способом, але це його проблеми та його ж хвора фантазія. Роана ні те, ні інше не стосувалося.
Якщо чесно, Роан навіть не відразу зрозумів, що цей йолоп розповідає про те, як одружиться на все тій же Джульєтті. Напевно, дався взнаки недосип. Та й говорив дурень плутано.
Коли зрозумів, Роан озирнувся на підопічну і переконався, що вона не горить бажанням кудись тікати в обмін на черговий букет.
Потім глянув на малолітнього мага, що вже шкодував, що зв'язався з позолоченим типом. Приділив трохи уваги караванній охороні, яка, незважаючи на дешеві обладунки, цілком успішно справлялася з нападниками. Тяжко зітхнув.
— Можна уточнити, чим саме ти нам погрожуєш? — спитав у букетоносія.
Той від несподіванки замовк, зло зиркнув і повторив:
— Якщо вона не піде зі мною, то найняті мною маги…
Далі Роан слухати не став, просто уточнив:
— Ті маги, що сидять на клені?
Клен у відповідь підозріло затрясся, кілька разів лайнувся і затріщав. Схоже, маги вирішили спуститися разом з гілками. Напевно, їм потрібні були дрова, а шукати їх десь поза кленом було ліньки.
— Я сьогодні такий добрий, — задумливо сказав Роан, який встиг за той час, поки букетоносій розповідав про майбутнє весілля, роздивитись, що маги, які сиділи на дереві, теж носять учнівські плащі. Чи то в них інших не було. Чи вони наївно вважали, що так виглядають значущішими і небезпечнішими. — Я вам дещо поясню. — Роан глянув на схожого на жителя північних князівств хлопця, який невпевнено переминався з ноги на ногу під поглядом Джульєтти. — Я успішно закінчив старшу школу. Не відмінник, звичайно, і в жодному разі не геній, але за два роки, що я блукаю дорогами, мене навіть не покусали жодного разу. А мені тещу-кровопивцю, яка повадилася ходити з цвинтаря, ловити довелося. І з диким перевертнем я в одному яру зустрівся. І з ведмедем в іншому... А ще я зустрічався з конкурентами, досить часто.
Маги встигли спуститися з дерева та підійшли ближче. Напевно, теж вирішили послухати розумну людину. Роан схвально їм кивнув і продовжив ділитись життєвим досвітом з молоддю.
— Знаєте, що дивно? Чомусь випускники старшої школи прагнуть тинятися світом на самоті. Втім, загадки у тому немає. Чим більше людей, тим меншим буде заробіток кожного. У групи вони об'єднуються рідко, і лише коли робота справді небезпечна. Що саме собою неймовірно. Тому що з чимось настільки небезпечним повинні справлятися маги, які мають контракт із найближчим великим поселенням. Ну, чи кілька таких магів. Не мають вони права небезпеки ігнорувати…
— Годі нести нісенітницю! — чомусь розлютився букетоносій. — Ти зараз же віддаси мені дівчисько і дозволиш нам поїхати, інакше мої маги…
Роан порився в кишені, дістав звідти амулет, переконався, що він не спопеляючий, і махнув ним у бік любителя покричати. Той застиг із відкритим ротом і викривленим ненавистю обличчям.
— Так ось, — сказав Роан, почухавши потилицю. Скульптура, що вийшла з паралізованого букетоносія, могла когось вразливого до смерті налякати. — Якщо хтось бачить групу бродячих магів, то він може сміливо ставити золотий на те, що ці маги закінчили лише молодшу школу і ходити по одному бояться. Обдарованості у них не вистачило для прийому до старшої школи, розуму, посидючості або чогось іншого, не має значення. Вміють ці маги насправді небагато. Тому що у молодшій школі вчать контролювати силу, а не працювати з нею. І дорога цим недоучкам, насправді, в помічники до ремісників, у перевіряючі справжність документів у якійсь не дуже важливій конторі, та на інші не надто складні роботи. Отже, дітки, йдіть ви звідси, поки я добрий.
Діти переглянулися.
Роан зітхнув.
— Інакше я не полінюсь, побуваю у найближчій школі. І якщо з'ясується, що ви все ще там навчаєтесь, боюся, у старшу школу ви так і не потрапите. Недобре грабувати каравани.
— Ми не хотіли грабувати, ми тільки дівчину врятувати. Нареченому допомагаємо, — сказав один із магів тоненьким голоском і шмигнув носом.
Роан придивився до нього і ще раз зітхнув.
— Ще одна любителька чудових вартових та вигнаних княжичів. Джульєтто, це не твоя близька родичка?
— Ні, — похмуро мовила підопічна. — І я закінчу старшу школу, а потім тобі обов'язково покажу!
— Пішли в карету, нещастя, — сказав Роан, вирішивши не з'ясовувати, що саме вона збирається показувати. — А то тобі незабаром під кожним деревом принци на єдинорогах ввижатимуться. Сонце річ небезпечна, а ти без капелюшка.
— Ой! — пискнула Джульєтта і затулила долонею ніс. — Веснянки!
Після чого підхопила другою рукою спідницю і кинулася в карету.
Маги дружно провели її здивованими поглядами.
— Гаразд, ми пішли, — сказав той, якого Джульєтта обізвала княжичем.
— Але ж, — невпевнено сказала дівчина і вказала на застиглого скульптурою наймача.
— Він нас обдурив, — похмуро сказав ще один хлопець. — Дівчина не хоче з ним тікати. Аванс я йому не віддам і не допомагатиму. Нехай стоїть.
— Розбійників своїх заберіть, — сказав Роан.
— А це не наші розбійники, — легковажно озвалося дівчисько. — Просто тут у них засідка була, і ми вирішили скористатися.
Роан ще раз зітхнув і похитав головою.
Ці… рятувальники дівчат і помічники недобитих наречених, напевно, вступлять до старшої школи. Думають вони правильно, і вміють користуватися тим, що зустрічають по дорозі. А головне —не побоялися. І пробратися непоміченими змогли. Талановиті діти. Але їхніх учителів шкода.
Джульєтта з плачем і голосінням розглядала свій ніс у дзеркалі. Їй здавалося, що ластовиння стало набагато темніше і мерзенними тарганами розповзлося на всі боки. А вона так довго відбілювала шкіру. Так старанно з ним боролася. А воно, як ті розбійники в засідці, тільки й чекало на її крихітну помилку.
Роан дивився несхвально і допомагати не поспішав. Хоча, напевно, міг. Адже він маг, котрий закінчив старшу школу. А у них там цілительство викладають. Джульєтта була впевнена.
Дівчину так засмутило ластовиння, що вона навіть не помітила, як перестали дзвеніти мечі і караван знову рушив у дорогу. Так само неспішно, як напівздохлий равлик. Трохи пожвавлення в цей рух вніс нервовий важковоз, який уперше в житті зустрів застиглого офіцера з позолоченою фізіономією. Ця зустріч настільки вразила коня, що він задер хвіст, став на дибки і стрибнув убік, смикнувши підводу і скинувши на землю чоловіків, які мирно випивали на тюках.
Чоловіки теж раніше не зустрічали нікого схожого на колишнього Джульєттиного залицяльника і до зустрічі були явно не готові. А особливо вони були не готові до того, що паралізована закляттям людина після того, як вони вріжуться їй у ноги, звалиться їм на голови. Повелися чоловіки по-різному. Один по-жіночому верескнув і кинувся в кущі. Другий намацав упущену пляшку і стукнув нею невідоме чудовисько куди доведеться. А довелося по голові.
Охоронці, які прямували за мерином, його вантажем і його ж вантажниками, спішилися. Відтягли паралізованого убік, прикривши гілочками, щоб більше коней не лякав, а потім, зігравши в кулачки, розділилися на пари. Одна пара підхопила сміливця з пляшкою під руки і закинула на пакунки. Друга вирушила ловити по кущах того, що вважав за краще від невідомої небезпеки втекти.
А потім, коли каравану і слід простив, а замість сонця на небо виповз жовтий, як сир, місяць, дія паралізуючого закляття закінчилася. Нещасний офіцер, котрий вирішив весіллям поправити фінансове становище і врятуватися від кредиторів, виповз на дорогу, похитуючи як вчений слон головою, котра розколювалась від болю. Спробував згадати, хто він такий і що тут робить. Згадавши, задумався про те, коли і де встиг так напитися. А головне, з якого приводу? Може одруження таки відбулося? Правда з цим погано поєднувалося його місцезнаходження, але мало що буває в житті. Друзі офіцера любили пожартувати.
Обізвавши цих друзів недобрим словом і переконавшись, що на ноги краще не вставати, офіцер невпевнено поповз дорогою, сподіваючись, що вона його виведе до того шинку, де він пив.
Дорога тихенько погойдувалася перед очима. Вітер загадково шелестів у кущах. Гучно й настирливо дзвеніли комарі. Офіцер уперто повз.
Можливо, він у результаті навіть кудись би доповз, якби не врізався головою в несподівану перешкоду. Піднявши погляд від землі, чоловік глянув перед собою.
На нього дивилися здивовані жовті очі. Окрім очей була ще й здивована морда, яка мала пащу повну білих гострих зубів.
— Перевертень! — заволав офіцер, різко піднявся на ноги і побіг, куди очі дивилися. А дивилися вони чомусь спочатку на кущі, потім на яр, а потім і зовсім на поле з соняшниками, що опустили на ніч голівки.
— Мертв'як! — не менш впевнено визначився з тим, кого зустрів, чистокровний лісовик, який хотів приструнити собак, що зовсім розперезалися, повадилися гуляти весілля в його лісі, і ламанувся в протилежний від мертв'яка бік.
З протилежного боку виявився хутір із розперезаними собаками. І цю ніч і вони, і їхні господарі запам'ятали надовго. Помста відбулась. Правда лісовик так про це і не дізнався, занадто був зайнятий втечею від здатного з'їсти будь-кого чудовиська.
