Розділ 2

Ши. Військо.

Ймовірно, на вас скоро чекає боротьба. Битися, наступати чи тікати — вирішувати вам. Зволікання спричинить втрати. Люди, від яких ви залежите, повинні так само думати. Тут потрібні твердість та рішучість.

(Книга змін).

Джульєтта, підібгавши губи, спостерігала за тим, як тітонька Ебіль, репетуючи і заламуючи руки, керує завантаженням багажу. Якби самовпевнена тітка щось у цій справі розуміла, так ні. Зате волала так, що від неї сахалися і чоловіки, що тягли скрині, і покоївки, які стежили, щоб нічого зайвого не забрали, і коні. Кучер, який перевіряв, як закріплені ті скрині, які затягли на дах, через її особливо пронизливий крик взагалі мало не впав на землю. І обізвав тітку такими словами, що Джульєтта, яка їх почула, поспішно записала, боячись забути. Яскраво він її обізвав. Яскравіше звучала лише «королівська жаба» Роана.

Роан, до речі, стояв осторонь і вислуховував інструкції тата. Слухав маг уважно, а не так, як минулого разу. Минулого разу він взагалі був якийсь незосереджений. Мабуть, не виспався. Зате батькові сподобався ще більше, ніж спочатку. І, здається, Джульєтта почала розуміти, чим саме.

Зазвичай перед татом лебезили, намагалися кланятися нижче і здаватися краще, ніж вони є. А Роан примудрявся слухати серйозно, уважно та спокійно. У нього було почуття власної гідності. І здавалося, навіть перед самим королем він схилиться рівно настільки, наскільки передбачено етикетом, ні на палець нижче і ні в якому разі не вище. Саме тому навіть тітка Ебіль не ризикнула Роана повчати і досить спокійно поставилася до того, що її улюблену вихованку відправляють кудись із цим молодим чоловіком.

Джульєтта зітхнула і знову подивилася на тата й Роана. Напевно, тато знову пояснює йому, що сподівався, що магія в доньці так і не спалахне. А на ту іскру, що тліла, можна було не зважати. Спокійно видати дитину заміж за гідну людину і чекати онуків. Натомість довелося таки відправити до школи. Одразу до старшої, адже загальні дисципліни молодшої школи донька вивчала. От тільки вчитись у старшій вона буде не три роки, а цілих п’ять. Тому що магію доведеться вивчати із самого початку.

Джульєтта ще раз зітхнула і пораділа тому, що вона не одна на все королівство такий ось унікум, у якого магія прокидається несподівано і не в ранньому дитинстві. Дві групи у Школі Стихій стабільно набиралися щороку. І таких людей приймали не лише до цієї школи. Отже, все буде добре. Боятися нічого. У неї навіть захисник у тій школі буде. А там, може, й кохання зустрінеться.

Джульєтта зітхнула знову, заплющила очі і, не звертаючи уваги на крики тітки, стала фантазувати про чоловіка своєї мрії. Він, звичайно, не буде рудим. Джульєтті і рудих родичів вистачало. Краще синьоокий брюнет, з таким чудовим носом, з не менш чудовою горбинкою. І підборіддя має бути чоловічим, важким, ніби з каменю висіченим. Он у Роана теж непогане підборіддя, правда, все псують ямочки на щоках. І навіщо чоловікові ямочки? Ямочки мають бути у дівчини, вони роблять дівчат милими.

Джульєтта ще раз зітхнула, поскребла ніс і трохи подумала про те, чи зможе винайти зілля здатне вивести ластовиння? Ластовиння, за словами татуся, теж робить дівчат милими. Ось тільки у Джульєтти це ластовиння були якесь неправильне і недоречне. Нічого милого вона в ньому не знаходила, хоч як придивлялася.

Ще один раз зітхнувши, дівчина вирішила, що краще й надалі думатиме про чоловіка мрії. Він, звичайно ж, повинен бути високим, широкоплечим і худим. Толстих чоловіків Джульєтта не любила і вважала, що їх навіть вік не вибачає. Татко ж не погладшав, так що й інші могли б цього не робити. І добре б були такі ширококісні, як той же Роан, це ще можна пробачити. Але коли йде щось у кавалерійських чоботях, натягнутих на тонкі ноги, і несе поперед себе пузо, це жахливо. І Джульєтта, мабуть, повісилася б, якби довелося за щось таке вийти заміж.

Дівчина здригнулася і знову повернулася до образу чоловіка мрії. Раніше їй хотілося, щоб у цього чоловіка були кучері. Тепер, після втечі фальшивого нареченого, кучері їй подобатися перестали. І треба було підібрати якусь зачіску.

Отримавши чергові інструкції від нещасного батька дурнуватої доньки, Роан пішов до тієї самої доньки. Дуже мрійливий вигляд в неї був. Раптом щось знов задумала? Наприклад, втечу в ліси, до вовків і диких кабанів, які цій дівчині з якоїсь причини миліші за школу магії. Джульєтта бігтиме, плутатиметься у спідниці, спотикатиметься через коріння, мріятиме про зустріч із перевертнем, який виявиться сином обмовленого кимось там князя. А Роан буде весело її переслідувати, верхи на мітлі, збиваючи головою шишки, розлякуючи білок і виколупуючи на льоту комах з очей. Зі своїх очей, а не білячих.

Маг так яскраво уявив цю картину, що мимоволі прискорив крок. І обличчя в нього, напевно, було перекошене. Інакше чому ті чоловіки з коробками на плечах відскочили?

Джульєтта ж на Роана подивилася мрійливим поглядом і хихикнула.

Хлопцю стало ніяково і захотілося повернутися до її батька.

— Точно! — чомусь зраділа дівчина. — У нього має бути такий рот!

Роан запідозрив, що дівчина розчарувалась у живих чоловіках і вирішила зліпити собі ідеал – з викопаних на найближчому цвинтарі трупів. Чомусь у те, що вона вирішила зліпити скульптуру, зовсім не вірилося. Не в її характері.

Може на неї амулет, що відвертає від цвинтарів, повісити? Такий, що відвертає і не знімається. Головне, зробити його гарним, щоб дівчина не дивувалася, що носить його.

Чи простіше сказати, що амулет приваблює кохання та удачу?

Над цією проблемою треба було подумати.

Вигляд у Роана був незадоволений.

Він час від часу виглядав за фіранку і милувався краєвидом. Після чого кривився так, наче у нього боліли зуби, і зітхав. Джульєтта навіть розуміла, що йому не подобається. На цей пейзаж вони встигли надивитися в день втечі з фальшивим нареченим. Причому помилувалися аж двічі — спочатку, коли дійшли до макового поля, а потім — знайшли дорогу і брели назад. На все це, плюс час, витрачений через дію любовного зілля, їм вистачило дня. Ішли вони пішки. А тут начебто їдуть, а ліс все не закінчується і не закінчується. А все через тихохідний купецький караван, з яким, за словами тата, подорожувати було безпечніше, ніж без нього.

— Тепер я розумію, як їх грабують, — нарешті сказав Роан.

— Угум, — відповіла Джульєтта, яка вдавала, що читає, підсвічуючи собі магічним світляком, створеним супутником.

— Їх тільки кульгавий равлик не пережене. А влаштувати засідку встигнуть навіть інваліди з дому доброти.

— Угум, — знову погодилася Джульєтта.

— І на охорону мало надії. Половина взагалі без обладунку, а в другої половини він такий, що навіть учні молодшої школи магії ці обладунки проб'ють і не помітять. Напевно, зачаровували такі ж учні, яким до випуску ще три роки залишилося. Або якісь двієчники, які плутаються у векторах сили.

— Зайва економія ще нікого до добра не доводила, — глибокодумно повторила Джульєтта слова батька.

Роан з інтересом на неї подивився і похитав головою.

Лісом їм довелося милуватися до вечора. А коли караван виповз на знайоме червоне від маків поле, маг, змушений сидіти в кареті, своїм очам не повірив.

До шинку з гостинними кімнатами караван повз до самого заходу сонця. З карети довелося вибиратися в темряві, довго розминати ноги, які майже не гнулися. І тихо радіти, що про номери татусь подбав заздалегідь, і тепер не доведеться ночувати разом із купцями в наметах на лужку. У шинок набилося аж цілих три купецькі каравани, і два перших, мабуть, пересувалися швидше, за що й були винагороджені відносним затишком.

Затишок був дуже відносний. Їжу в кімнати не носили, і Роану довелося довго щось розповідати товстому, вусатому, схожому на розбійника з роману чоловікові, який стояв за стійкою, поки він не погодився на додаткову послугу. Причому, за окрему платню. Принесли зрештою кашу з підливою. Досить смачну. І Джульєтта навіть половину цієї каші з'їла, з невдоволенням спостерігаючи за тим, як велика, грудаста дівчина, що перестилала її, Джульєтти, постіль, стріляє очима в її ж, Джульєтти, мага. А він замість того, щоб обуритися і поставити товстуху на місце, ще й поплескав її по підставленому заду на прощання. Саме після цього апетит у дівчини пропав.

Роан її супроводжує, а отже, повинен поводитися відповідно. А він сумнівним чарам легковажних дівчат піддається. Теж іще, лицар та захисник. Тільки нагрудного панцира не вистачає. Гулкого такого, з вигравіруваними квіточками. Щоб половником ​​по ньому бити.

Джульєтта від образи на те, що маг своєю поведінкою зіпсував їй подорож, так Роану нічого і не сказала. Мовчки зачинили за ним двері. Замкнулась, як він наказав, і вирішила лягати спати.

Нетямущий Роан кудись зник і вибачатися так і не прийшов.

Довелося Джульєтті лежати та винаходити страшну помсту.

Помста винаходилася погано.

Героїням романів добре. Їх у довгих подорожах супроводжують недалекі воїни чи батькові секретарі. Знущатися з них не складно. Вони не помітять підсипаного снодійного, не зрозуміють, що мазь від м'язового болю поміняли на мазь для сверблячки, та вони, навіть вкрившись зеленими плямами, не розуміють, що це була помста підопічної. А ось Джульєтті не пощастило, чи то з татком, який вирішив не довіряти доньку воїнам і секретарям, чи то з Роаном, який так не вчасно прийшов у місто магом без контракту та зобов'язань. Йому мазь не підсунеш, навіть якби вона у Джульєтти була. Відразу підміну помітить. Дівчина у цьому була впевнена.

Роздуми про помсту остаточно зіпсували настрій Джульєтті, і дівчина, злісно вирішивши спати, заплющила очі. А сон щось не поспішав. Ще й заважало... всяке.

То на вулиці хтось починав п'яно співати. То за стіною щось шуршало і хихикало. Джульєтта навіть знала що, точніше, хто — товста легковажна дівчина. Саме з того боку була кімната Роана.

Коли у мага все затихло, за вікном почала кричати якась божевільна сова. Остаточно розлютована Джульєтта схопила вазу з сухоцвітами, яка стояла на тумбочці, розкрила вікно і запустила її в пташку. І кудись навіть потрапила. Швидше за все, на лужок із наметами. Тому що лаялися дуже знайомими голосами.

Послухавши трохи лайку, дівчина зачинила вікно і знову лягла спати.

Сон знову довелося чекати довго-довго. А коли він нарешті прийшов, і Джульєтта на межі сну та дійсності відчула себе легкою, крилатою та прекрасною, по шибці щось стукнуло. Потім ще раз і ще, і ще, і ще. Настирного метальника чогось дрібного і дзвінкого, знову бадьора і зла дівчина зненавиділа, як нікого до того. Вона встала, похмуро тупнула ногою. Спробувала зрушити з місця тумбочку, але вона виявилася надто важкою. Пожаліла про те, що не встигла скористатися нічним горщиком, що стояв під ліжком. Трохи подумала і широко посміхнулася.

Горщик Джульєтта таки дістала. Витрусила в нього залишки каші, долила води, добре розмішала. Подумавши, від душі досипала блискіток для волосся і додала клей, яким хотіла в дорозі приклеювати скляні камінці на капелюшок. Коли клей закінчився, в суміш Джульєтта висипала і камінці. Все одно тепер їх кріпити нічим, та й не дуже хотілося. Нехай цією нісенітницею займається тітонька Ебіль, їй воно цікаве.

Помилувавшись отриманим результатом і дочекавшись чергового камінчика, який дзвякнув по склу, Джульєтта відчинила вікно на всю широчінь і виглянула назовні. Метальника каміння вона виявила відразу, він безглуздою тінню витоптував клумбу під вікном. Він дівчину теж помітив і зрадів.

— Кохана, я прийшов… — почав говорити тихим баритоном.

— Ближче, — похмуро сказала дівчина, впізнавши фальшивого нареченого.

— Що? — перепитав він.

— Я не чую, ближче, — майже заспівала Джульєтта, перехоплюючи горщик зручніше і старанно цілячись.

І він підійшов, майже впритул до стіни, залишивши нещасну клумбу у спокої.

— Кохана… — знову почав белькотіти.

— А ось тобі! — радісно закричала Джульєтта і вилила результат своїх зусиль йому на голову.

А потім ще й горщиком запустила. Вдало, треба сказати. Горщик тюкнув офіцера по голові. Офіцер помахав руками, як поранений журавель крилами, і в свою чергу тюкнув головою стіну, під якою й затих.

— Отак із вами всіма й буде, — пообіцяла Джульєтта і зачинила вікно.

Далі їй цієї ночі спалося добре. Вона не чула, як на вулиці знову почав хтось співати. І як кричала дівчина, яка йшла з лужка і знайшла чоловіка, котрий лежав під вікнами, теж не чула. І в який ультразвук пішов голос дівчини, коли від її крику чоловік опритомнів і встав, сяючи в місячному світлі камінчиками і блискітками на фізіономії, теж не почула. Подальші події Джульєтта теж проспала, чого не можна сказати про Роана. І про більшість постояльців.

 — Демон! — нелюдськи верещала перелякана дівчина, яка приросла від страху до місця.

Вікна почали відчинятися. Якісь чоловіки стали матюкати дівчину. А заспаний господар шинку в одному спідньому вискочив через вікно, розмахуючи сокирою, перевернув бочку з дощовою водою і з гуркотом влетів разом з нею в трояндовий кущ, де почав проклинати дружину та її почуття краси.

— Демон! — підключилися до дівчини ще кілька жінок, які роздивилися під вікнами щось незрозуміле і загадково блискуче.

Офіцер саме в цей момент запідозрив, що це про нього, і не придумав нічого кращого, ніж спробувати закрити рота, крикливій дівчині. Вона не далася. Закричала ще голосніше, підхопила спідниці і побігла так, що змогла б обігнати породистих коней. Її навіть паркан не зупинив, вона цієї перешкоди не помітила — знесла своїм немаленьким тілом і побігла далі.

— Ах, демон, — сказав господар корчми, вибравшись із троянд.

І перехопивши зручніше сокиру, пішов виганяти нечисть. З іншого боку до нечисті підходив воїн із мечем і в магічному обладунку, але без чобіт і в підштаниках. З лужка бігли караванні охоронці, яким не сподобалося, що по них потопталася, втікаючи, криклива дівчина з парканом.

Офіцер зацьковано озирнувся і кинувся тікати, петляючи як заєць. Слідом йому полетіли сокира, ваза з сухоцвітами, кинута жіночою рукою, багато матюків і чийсь чобіт підкований залізом. Власник чобота виявився найвлучнішим. «Демон», отримавши взуттям по голові, звалився в бур'яни, кілька хвилин збирав очі в купку, а потім, накульгуючи, побіг далі. Дуже вже душевно йому обіцяли розірвати надвоє і повісити на найближчому дереві.