Спочатку:
На сторінку книги
До тями Джульєтту привели швидко. Причому Джульєтта прикидалася талановито, Роан би нічого так і не зрозумів, якби не помітив, що вона обережно підглядає за тим, як іде чоловік її мрії. І придурювалось дівчисько, судячи з усього, через цього самого «чоловіка». Вбила собі в голову чергову дурість і віддається їй з усію можливою завзятістю. Втішало Роана в цій ситуації тільки одне — Янір теж був студентом і кудись тікати зі школи не збирався. Ні сам, ні з різними непритомними дівчатами. А там уже…
Думка про те, що може статися на території школи, Роану не сподобалося, і він пожертвував ще одним маячком, цього разу прикріпивши його до Яніра. Студент цей маячок не виявить, він авторський, мало чим схожий на стандартні. Його і якийсь магістр знайде, тільки якщо задасться такою метою. А знайшовши, може й не зрозуміти, що воно таке — маячок-зернятко вростав корінцями в джерело чужої енергії і потихеньку так харчувався. Подібні аномалії бувають навіть природними. А бувають паразитами. Або якимись слабенькими стародавніми прокльонами, які спокійно живуть на всіх представниках роду вже не перше тисячоліття, нікому особливо не заважаючи. Від таких прокльонів навіть позбавлятися не рекомендують, якщо їх виявляють, надто вже тісно переплетено з даром. Можеш позбутися його, і діти магами вже не народяться.
Попрощавшись із маячком, Роан задумався про те, де взяти час на створення нового. Процес цей був довгим і кропітким, а тому невигідним. Якщо самому Роану ці маячки ще підходили, то щоб налаштувати їх на іншого господаря, потрібно стільки зусиль… загалом, платити ніхто не захоче. А жаль. Може, якщо він ще трохи повчиться, зможе збагнути, як їх здешевити? Спочатку Роан робив маячок, думаючи про віруси, що вміють вбудовуватися в ДНК людини, а це знання кікх-хей, які в новому світі стали в нагоді тільки лікарям, давши добрий такий поштовх для розвитку.
А якщо знайти щось подібне магічного походження і спробувати перебудувати?
Роан похитав головою, відганяючи чергову цікаву тільки йому проблему, тоном старшого брата пожурив Джульєтту, не забувши нагадати про офіцера, який теж здавався їй добрим, і вивів дівчину, що встигла про щось поговорити з Йядою, з бібліотеки. Зрештою, йому теж треба вчитися. А берегти дівочу честь Джульєтти він не обіцяв.
Кивнувши своїм думкам, Роан повернувся за стіл писати план.
Йяда насамперед забракувала обраний Роаном довідник і почала розпитувати його про тему. Отримавши відповіді на всі поставлені запитання, трохи подумала і вирішила, що не треба нічого вигадуватись. Щитовий захист, так щитовий захист. А нижче у дужках приписати: «з елементами родових символів кікх-хей». І нехай усі, кому стане цікаво, гадають, що воно таке.
Роану сподобалося, і далі справа пішла швидко, а подекуди навіть весело. І якби не з’явилася Джульєтта, з бібліотеки Роан пішов би вже давно.
План виявився не такою вже складною справою. Головне, зрозуміти принцип, і далі все піде як слід.
А коли ця справа була закінчена, Роан запропонував прекрасній вчительці прийняти його подяку у вигляді обіду там, де вона забажає. Йяда знизала плечима, посміхнулася і сказала, що хоче пообідати в кав'ярні "На площі". Там робили чудові крихітні тістечка, і вона їх дуже любила, хоч і намагалася берегти фігуру.
Роан кивнув і вирішив, що цій фігурі кілька зайвих тістечок не завадять. Дуже ладна фігура. А худенькі дівчата Роану ніколи особливо не подобалися.
Домовившись зустрітися з дівчиною в тій кав'ярні, Роан відправився радувати керівника написаним планом.
— Що це? — спитав магістр Дуейн Лєска, коли Роан поклав поверх розкладених на столі паперів списані квапливим почерком листи.
— Мій план на рік, — гордо сказав Роан. — Чорновий варіант.
— Швидко ти, — явно засмутився Лєска. Присунув план до себе і заглибився у читання.
Задля різноманітності цього разу магістр знайшовся у крихітному кабінеті поруч із лабораторією. Кабінет теж був захаращений всілякими папірцями, а на вікні без фіранок тіснилися вазони з напрочуд доглянутими квітами. Напевно, тому в кабінеті одночасно пахло пилом, старовиною та вологою зеленню. Дивне таке поєднання.
Виглядав магістр цього разу пристойно. Причесаний, хламіда кудись поділася, а костюм був новим і чистим. Так що навіть круглі дротяні окуляри більше не здавались кумедними.
— Так, — задумливо сказав Лєска, щось вичитавши на першій сторінці. — Родові символи кікх-хей?
— Насправді немає особливого значення, головне, щоб були переривчасті й закільцьовані лінії. Мені так просто звичніше, — пояснив Роан.
— Хм, — багатозначно видав магістр і продовжив читання.
Читав він у підсумку досить довго, деякі місця, мабуть ті, що особливо сподобалися, перечитував кілька разів. Часто скептично хмикав. А Роан стояв, переступаючи з ноги на ногу, і переживав про те, що запізниться в кав'ярню та образить богиню. Напевно, слід було порадувати Дуейна Лєску написаним планом завтра зранку. Може, в нього й настрій був би кращий.
— Цікава теорія, — нарешті сказав магістр. — Цікава. Я навіть розумію, звідки вона взялася, теж свого часу захоплювався методиками Боєра Батьяша. Але чи вистачить у тебе концентрації, щоби провести хоча б одне лабораторне випробування? Я читав твої характеристики, всі твої викладачі зійшлися в тому, що усидливості тобі бракує катастрофічно. Отже, швидше за все, це буде марною тратою часу. Ти б краще цю теорію продав, напевно, знайшлися б покупці.
— Ночівлі у степу під зірками сприяють усидливості та розвитку концентрації, — сказав Роан.
— Да? — непідробно здивувався магістр. — Ніколи про це не чув. Гаразд, це пусті розмови, які я не люблю. Пішли, краще, перевіримо.
Схоже, керівник сподівався поставити самовпевненого учня на місце. Погляд у нього був азартний, рухи рвані й поспішні. Він ледь не впустив половини паперів зі столу. Вихором промчав кабінетом і зник за дверима.
Роан сумно зітхнув і пішов слідом.
Мабуть, у нього із зовнішністю щось не те. Більшість людей відмовлялося вірити йому на слово.
Знайшовся магістр у лабораторії. Він поспішно натягував робочу куртку, попутно намагаючись розгрібти купу паперів, під якими було щось металеве.
Роан знову зітхнув і пішов помагати. А то зараз ці папери впустить, засмутиться і розсердиться. А з розлюченою людиною розмовляти складніше і не має значення, на кого вона зла.
— Ось! — гордо сказав Лєска, вказавши пальцем на незрозуміле переплетення металевих трубок та дзеркал. — Лабіринт Хоберта. Найпростіший спосіб виміряти концентрацію. Скільки дзеркал зможеш поєднати, такий і показник.
Роан схилив голову на бік і з цікавістю глянув на лабіринт. Про нього він чув, але бачив уперше. Занадто рідкісна й дорога штуковина.
— Тобі треба тягнути нитку сили через трубки від дзеркала до дзеркала. Кожне дзеркало відбиватиме твою нитку, але воно ж і частково її поглинатиме. У тебе дві задачі. Перша — контролювати поглинання та додавати енергії, щоб нитка не обірвалася. Друга — стежити за лабіринтом і підводити нитку до дзеркала так, щоб вона відбивалася під потрібним кутом і потрапляла в трубку. У лабіринті багато глухих кутів. Зрозуміло?
Роан кивнув, підійшов до лабіринту впритул і почав його роздивлятися.
Нитки тягнути молодий маг умів, він уплітав у павутиння з таких ниток зірки. А там ще й доводилося весь час тримати рівень павутини від землі, інакше весь малюнок зміщувався. Натомість тут трубки.
Цікаво, що врешті-решт вийде?
— Приступай! — звелів Лєска, здувши з лабіринту пилюку за допомогою побутового амулету.
Роан кивнув. Нахилився і глянув крізь одну з трубок. Потім потягнувся, розслабив плечі та глибоко вдихнув.
По першій трубці нитка тяглася довго-довго, вона весь час натикалася на стінки, давалася взнаки звичка бачити ці нитки перед очима без жодних перешкод. Зате відбилася від дзеркала нитка правильно з першої спроби. Дзеркала — це ті самі зірки на небі, а на зірках він натренувався. Друга трубка пішла легше, Роан просто повів поглядом з одного кінця в інший і кінчик нитки потягнувся до чергового дзеркала. Потім Роан ледь не зайшов у глухий кут і надовго зупинився, намагаючись збагнути, як його обійти і не опинитися в наступному через кілька дзеркал. А потім лабіринт якось несподівано скінчився. Роан тільки захопився процесом, а тягнути далі не було куди. Занадто маленька іграшка, хоч бери та повертайся назад, щоб пошукати ще один шлях.
— Ось, — сказав хлопець, вирішивши, що повертатися все ж таки не варто, і перевів погляд на магістра Лєску.
Вигляд у керівника був приголомшений. Він витріщався на Роана зовсім круглими очима і знову був схожий на пугача.
— Щось не так? — обережно спитав молодий маг.
— Все не так! — життєрадісно гаркнув магістр. — Точніше так! Тепер я знаю, кого відправлю на щорічні змагання і відіграю назад чашу.
— Яку чашу? — щиро здивувався Роан.
— Червону в горошок. Іменну! — порадував його Дуейн Лєска, а потім почав усміхатися широко-широко. — І всіх відправлю у степи під зірки, вчитись концентруватися... А ти не хочеш змінити тему? Розвиток такої концентрації настільки швидко це ж…
— Це теорія Батьяша, — підказав Роан захопленому магістру.
— Ах, так, — схаменувся Лєска. — Вічно він усіх випереджає. А був нічим не кращий за мене, я з ним у однієї дівчинки історію списував, ми навіть разом їй на цукерки скидалися.
Магістр зітхнув, махнув рукою і знову взявся читати план Роана, ніби міг щось там упустити.
— Так, — сказав начитавшись. — Не знаю, хто допоміг, але профіль у нього інший. Роботи в лабораторії має бути більше. І обов'язкова літня практика вже першого року. Адже ти не лікар, який працює з людьми, тобі можна діяти методом проб і помилок, головне з енергією не переборщувати. Отже, до кінця року має бути перший дослідний зразок. Додай. А я ще подумаю, здається, я щось упускаю.
— У мене є перший дослідний зразок. Точніше, робочий зразок, — зізнався Роан і почав закочувати рукав.
— Навіть бачити не хочу, — відмовився знайомитись із зразком магістр. — Те, що ти зумів зробити для себе, нічого не варте. Це просто марнування часу. Себе ти знаєш і відчуваєш, і твій дар не чинить опір, ще й допомагає, виправляє за тебе дрібні помилки. Ось коли почнеш працювати хоча б із ляльками з м'яса, що імітують магів, одразу зрозумієш різницю. Тож не пишайся. Переробляти набагато складніше, ніж робити з нуля.
Роан тільки кивнув.
Він цього висновку і сам дійшов. Просто для кого робити спочатку, якщо не для себе?
Це питання Роан поставив уголос, за що був названий бовдуром, який не знає, що маг, який робить щось для себе — нікому не потрібний, і вигнаний з лабораторії.
Втім, ця зустріч з керівником пройшла непогано і хоча б намагатися позбавитися свого аспіранта магістр Лєска вже не буде.
Начебто.
