Спочатку:
На сторінку книги
Богиня виявилася тим самим колишнім аспірантом. А ще вона була старшим викладачем і за два роки сподівалася отримати ступінь магістра. Вона навіть встигла пообіцяти якійсь дівчинці взяти її в аспіранти, бо дівчинка була талановита, а доля цієї дівчинки була не з легких.
Звали богиню Йяда. Йяда Танд. Назвали її на честь книжкової героїні, яка, судячи з імені, була кікх-хей, і вважали, що дівчина відучиться в школі для благородних дівчат, вдало вийде заміж і десь буде вражати всіх своєю красою. Краще б у королівському дворі, але для нього у дівчини було недостатньо високе походження, і видати доньку заміж настільки вдало, батьки не сподівалися. У дитинстві не сподівалися. У дитинстві ця дівчина була товстенька, кирпата і щоката. А потім, коли вона підросла і погарнішала, у неї виявили сильний магічний дар і шукати відповідного нареченого стало пізно. Ні, різні гідні й благородні із задоволенням одружилися б з нею — красуня і маг, знатна здобич. І начхати, що небагата, а її рід хоч і давній, але без титулу. Ось тільки дівчина вперлася і вирішила вчитися. І пересилити це бажання її батьки не змогли.
Все це Роану розповів балакучий бібліотекар, поки Йяда щось пояснювала худенькому конопатому хлопчику.
Хлопчик кліщем вчепився в Йяду відразу, як вони з Роаном прийшли до бібліотеки. Мабуть, колишня аспірантка була його улюбленим викладачем, і він вважав за потрібне радитися з нею з будь якого приводу. Роан вирішив цій розмові не заважати — не буде ж дитя вивалювати на дівчину свої новини цілу вічність. Тому підійшов до бібліотекаря та завів цікаву розмову. Загалом, як дізнався Роан, у Йяди було багато таких ось малолітніх шанувальників. Багато хто з них був таємно закоханий і ніс це світле почуття до закінчення школи. Двічі їй навіть зізнавалися одразу після випускного. Але Йяда вміло пояснювала, що нічого не вийде і розлучалася друзями із цими закоханими. А скільки їй листів слали колишні учні, причому обох статей…
Справжня богиня, що тут скажеш?
А ще, як дізнався Роан, розумна Йяда мала дурного брата-воїна. Точніше, їх у неї було чи три, чи п'ять, але тільки один з них вважав за необхідне захищати її дівочу честь. Причому, захищав він честь завзято і зі знанням справи, і молоді люди поряд із красунею надовго не затримувалися.
Втім, бібліотекар вважав, що туди їм дорога. Якщо їх може налякати не дуже розумний хлопець із мечем, то що це за чоловіки?
Роан погодився з ним.
Потім Йяда відпустила сяючого хлопчика і пішла до Роана, що приготувався припасти до її мудрості. Маг із задоволенням поспостерігав за тим, як вона йде, не дивлячись розкрив книгу із зразком плану і встав, щоб допомогти дівчині впоратися зі стільцем. Вона подякувала кивком, зазирнула в книгу і хихикнула.
Роан подивився туди.
З книги на нього здивовано дивилася лялечка для любовної магії. Точніше, слабкий амулет для привернення уваги обраної жертви. Спрацьовували ці лялечки в одному випадку з сотні, і юні дівчата мстиво протикали їм голови шпильками, після чого спалювали. Чомусь вони вважали, що це відведе невдачу, яка завадила їхній магії цього разу.
Саме така лялечка зі шпилькою в голові дивилася на Роана. Хоч бери і лайся чи на долю з її почуттям гумору, чи на свою неуважність.
— Ой, — похмуро сказав Роан і перевернув сторінку.
Йяда знову хихикнула, прикривши рота долонею. Чи то дурнем вважала, чи теж зрозуміла, що це витівки долі.
— Гаразд, — сказала дівчина. — Спробуємо написати ваш план.
Роан вдячно кивнув.
Головне впоратися з проблемою, що виникла, а для решти час іще буде. Тим більш, залицятись навіть до дуже гарної дівчини справа хороша, але не тоді, коли перебуваєш у статусі дурня та недбайливого учня. Дурнів та учнів розумні дівчата серйозно не сприймають, а Йяда була дуже розумна.
У Джульєтти були зовсім інші проблеми. Вона була впевнена, що закохалася як героїня улюбленого роману. Отак побачила здалеку, і наче світ зник. І тільки його світлий образ виблискував і сяяв.
Досі привертати увагу чоловіків Джульєтті не доводилося. Вони самі якось приверталися. Можливо, їх приваблювала її спадщина або її неземна краса, або татусів статус. А може й усе разом. Ось тільки розмахувати перед носом предмета кохання бабусиним заповітом чи татковими регаліями Джульєтта не хотіла. А свою красу вважала недосконалою. І єдине, що спало їй на думку — довести цю красу до досконалості і вирушити на шкільний бал першого дня. Тоді він обов'язково її помітить і запалає почуттям у відповідь.
Що трапиться після запалення почуттів, Джульєтта не знала, та їй було й не цікаво.
— Янір, — прошепотіла Джульєтта, дивлячись у дзеркало.
Ім'я у чоловіка її мрії теж було гарне. Справжнє чоловіче, спочатку м'яке, але з ричанням в кінці. Екзотичне ім'я, мабуть, серед його предків був хтось великий із таким ім'ям. Степняк якийсь, що зумів піднестися в королівстві, взяти за дружину єдину доньку когось з малого дворянства і отримати за службу з рук короля прапор, герб і титул. Спадковий баронський, швидше за все, але потім вислужився і став...
Ким він там став, Джульєтта придумати не встигла. Повернулась Шелла, поставила на стіл пляшку, обплетену фарбованою соломою, і стала колупати пробку, яка не піддавалася.
— Що там? — спитала з цікавістю Джульєтта.
— Закріплювач, — пропихкала Шелла. — Я ним конспекти обробляю, щоби не розтріпалися. А потім маячки чіпляю. Мої конспекти вічно ходять по чужих руках.
Вона зітхнула, озирнулася і потяглася за довгою мідною спицею для волосся.
— Шелла, — благаюче покликала Джульєтта, ще раз помилувавшись собою у дзеркалі. Дівчина, що відображалася там, справді була гарненькою. Руді локони, біла шкіра, блакитні очі, темно-коричневі вії, нехай пофарбовані фарбою, яка тримається кілька місяців, але довгі і пухнасті від природи. Ще у дівчини були пухкі губи та акуратне підборіддя. І була б ця дівчина по-справжньому гарна, якби не ніс, форма якого Джульєтті подобалася, а дрібні веснянки на ньому не подобалися зовсім. — Шелла, ти вмієш ластовиння виводити? Дуже треба.
— Навіщо? — поцікавилася сусідка, таки зумівши відкрити пляшку за допомогою спиці. — У тебе милі веснянки. Льєну вони подобаються. Малак говорив.
Джульєтта сумно зітхнула.
Льєну воно, може, і подобається, але вона збиралася привертати увагу зовсім не Льєна. А Яніру веснянки подобалися навряд чи. Джульєтта вже не перший день придивлялася на вулицях до дівчат, що ходили у відвертих сукнях. Жодна з них веснянок не мала. Або вони успішно ховали їх під білилами, щедро намазаними на обличчя. А білила Джульєтті не підходили. Вона пристойна дівчина, ще й юна. Не можна їй ховати обличчя під білилами. Втім, Джульєтта давно помітила, що користуються ними лише всякі вульгарні особи. Навіть старші дами, давно заміжні, в чиїй пристойності ніхто не сумнівається, нічим крім золотистої пудри кікх-хей не користуються, та й тої наносять зовсім мало, просто щоб шкіра почала світитися внутрішнім світлом.
— Шелла, — повторила заклик Джульєтта.
— Хм, — відповіла вона, водячи пензликом змоченим у рідині з пляшки по сторінках зошита. — Я не вмію. Я зілля лише цього року почну вчити. Адже я теж з групи з даром, що раптово відкрився. Він у мене давно відкрився, але я не вчилася, от і...
— А хто вміє? — азартно перебила подругу Джульєтта.
— Хм... не знаю. Викладачі, звичайно, вміють, але займатися цією нісенітницею не стануть. А решта… Може у местресси Йяди спитати?
Джульєтта радісно підскочила, миттєво вибачила Шеллі те, що вона назвала проблему всього її життя дурницями, і приготувалася бігти шукати загадкову местрессу. Але Шелла тільки відмахнулася і сказала, що їй треба обробити ще три сторінки. Потім вона поставить зошити сохнути і буде готова йти куди завгодно. Джульєтта, що знемагала від нетерпіння, крутилася на стільці, потім трохи побігала між шафою і дзеркалом, вибираючи капелюшок, а коли Шелла нарешті закрила пляшку пробкою, виявилось, що бігає по кімнаті босоніж і кинулася вибирати туфельки.
Местрессу Йяду дівчата знайшли у бібліотеці.
А ще там знайшли Роана.
Джульєттин маг схилився над аркушем паперу і щось писав. Світловолоса местресса йому диктувала і нахилялася, щоб переконатися, що він пише все правильно. І саме в цей момент Роан переставав писати, завмирав і із задоволенням витріщався в її декольте. А витріщатися там було на що.
— Твій брат часу не втрачає, — з якимсь незрозумілим схваленням сказала Шелла.
— Він мені не брат, — обурилася Джульєтта.
— Але ж ви схожі, — впевнено сказала Шелла.
Джульєтта перевела на неї здивований погляд, потім подивилася на Роана і знизала плечима.
Треба ж, схожі. Може, носами. Хоча на носі Роана неприємних веснянок не було. Він взагалі був досить засмаглим, як для рудоволосої людини.
— А може, мені позасмагати? — спитала сама себе Джульєтта. — Тоді й зілля варити не треба. І діють зілля не дуже швидко.
— А засмага діє швидко, — погодилася Шелла. — Тобі червоний ніс з облізлою шкірою личитиме набагато більше, ніж веснянки.
Джульєтта зітхнула.
Схоже, простих шляхів для позбавлення від веснянок не буває, і доведеться йти складним. Довго і завзято. Поки ці мерзенні плями не зникнуть.
Прийнявши це історичне рішення, Джульєтта гордо задерла проблемний ніс і, не дивлячись на те, що діється навколо, пішла до пари за столом. На півдорозі дівчина врізалася в перешкоду, що несподівано виникла на шляху. Охнула разом із ним і підняла очі, щоб глянути в обличчя чоловікові, якого ніхто не навчив поступатися дівчатам дорогою.
Чоловік на неї дивився з цікавістю.
Синіми-пресиніми очима дивився. Найкрасивішими очима на світі. Обличчя теж було найкрасивіше. І взагалі він був ідеальний. Ось тільки Джульєтта зовсім не була готовою до несподіваного зіткнення з чоловіком своєї мрії. Тому вона трохи подумала, перебрала варіанти розвитку подальших подій, зрозуміла, що нічого розумного або хоча б належного моменту зараз сказати не здатна і прийняла єдине рішення здатне врятувати момент.
«Знепритомнівши» вона падала з усім можливим старанням.
Але підхопити її, на жаль, першою встигла Шелла, яка стояла за спиною. А Янір здивовано кліпав очима, а потім ще й невдоволено заявив:
— Я нічого цій дивачці не зробив.
Це він через розгубленість, зрозуміла Джульєтта і заплющила очі. Тому що валятися непритомною з відкритими очима непристойно, та й недостовірно.
Доводилося визнати, що перша зустріч виявилася не найкращою з можливих. Але в романах перші зустрічі ніколи не бувають ідеальними, тому Джульєтта вірила в краще і терпляче чекала нюхальну сіль, яка приведе її до тями.
