Спочатку:
На сторінку книги
Тянь. Смиренність.
Скромність і поблажливість — це більше, ніж просто чесноти. Якщо ними правильно та розумно користуватися, вони можуть забезпечити вам владу. Скромність якість постійна, тому, як і велична гора, справляє сильне враження. Вона може спонукати оточуючих допомагати вам у досягненні ваших цілей: а допомога знадобиться. Тож не відкидайте її. Але залишайтеся тверді, як скеля, якщо цього вимагають від вас обставини і ваші справи. Цим ви можете здобути собі загальну повагу.
(Книга змін)
Навчання для Джульєтти виявилося несподівано цікавою справою. Ні, у Школі Стихій теж були безглузді предмети, на які треба було, незрозуміло навіщо, гаяти час. Зате, на відміну від тієї школи для дівчаток, в якій Джульєтта здобула початкову освіту, не доводилося годинами читати дивні вірші, вишукуючи в них якийсь прихований сенс, і вислуховувати лекції про доброчесність і покірність чоловікові.
Єдине, що поки що Джульєтті зовсім не подобалося — це формена світло-сіра сукня з чорним кантом по подолу і низу рукавів, і учнівський плащ. І якщо друге дівчина ще могла пробачити — такі плащі в тих чи інших варіаціях та кольорах носить безліч магів. Надто вже вони зручні, непромокаючі, а внутрішні кишені, з накладеними печатками від крадіжки, дозволяють носити амулети і не боятися їх втратити. То сукня дівчину засмучувала, і вона навіть була рада, що за два весняні місяці, так жодного разу не зустріла чоловіка своєї мрії. Такий відтінок сірого Джульєтті зовсім не підходив. Вона в цій сукні здавалася болісно блідою, а ластовиння світилося ще яскравіше. Спочатку навіть сама від дзеркала сахнулася, що вже говорити про чоловіків.
На щастя, незабаром Джульєтта зрозуміла, що на шию можна пов'язувати шовкові шарфики більш відповідних кольорів, і ситуація хоча б частково була виправлена. Але сукню дівчина все одно ненавиділа щиро та з усією душею. Щоправда, не скаржилася на це. Те, що в школі тих, хто скаржиться на дрібні незручності, не люблять, Джульєтта зрозуміла ще раніше, ніж здогадалася прикрашати себе шарфиками. І їй було незрозуміло, як цього не розуміють інші. Чому якісь купцеві доньки ображено йдуть з лекцій через те, що їм незручно сидіти на твердих лавках? Невже думають, що хтось візьме та поміняє ці лавки? Якщо так незручно, носили б із собою подушки, як старі матрони, що скаржаться на радикуліт та онуків.
Взагалі, купцеві дочки здебільшого Джульєтту дратували. Дратували навіть більше, ніж Ольда, білобриса дівчина з якогось далекого гарнізону, солдатська дочка, яку навчили грамоті, але забули навчити хоч якимось манерам. Ольда була галаслива і не по-дівочому задириста. Вона навіть з якимсь хлопцем у місті встигла побитися, причому, перемогла його, чим із задоволенням хвалилася, не соромлячись синця на пів обличчя. Але Ольда була справжня, така як є, зі своїми принципами та честю. А купцеві дочки, здебільшого, були манірними фальшивками. Причому те, що в школі не було прийнято мірятися титулами та сім'ями, заважало їм правильно розставляти пріоритети, як казав Роан. Одна з таких купчих уже встигла обізвати обірванкою молодшу дочку цілого герцога, коли та не погодилася, що лавки в лекційному залі недостойні дівчат, які звикли спати на перинах.
З іншого боку, добре, що ці купцеві доньки в школі були. Дивлячись на них, Джульєтта розуміла, що так поводитися не слід, а намагатися принизити тих, хто здається нижче за соціальним статусом, і поготів. Тому що люди не завжди називаються своїм істинним ім'ям. А в деяких цих істинних імен із десяток. І виглядають люди не завжди, як їм належить. Та ж донька герцога виглядала більш ніж скромно, і на прогулянки в місто вона одягалася добротно, але непримітно, не блищачи коштовностями та вишивками, як деякі.
Про герцогську доньку Джульєтті розповіла Шелла. Як і про багатьох інших. Вона загалом увечері після другого дня навчання прочитала цілу лекцію.
— Розумієш, — сказала, спостерігаючи за тим, як Джульєтта за всіма правилами заварює чай із малиновими гілочками. — Світ дуже різноманітний. А маги, на відміну від інших людей, можуть дуже вирости над собою. Ось подивися, тобі не подобається Ольда, ти таких ніколи не бачила і вважаєш, що вона паплюжить жіночий образ. А через десять років ти можеш опинитися в ситуації, коли від неї залежатиме твоє життя. Тож не смій псувати з нею стосунки. Можеш не любити і не дружити, але пакостити не треба.
— Я й не збиралася, — здивовано відповіла Джульєтта. — Але навчити її поводитись як жінка не завадить.
— Навчать ще, етикет іде додатковим курсом. І, повір, вона на цей курс запишеться. Мені два місяці вистачило, щоб піти й записатися, то й вона піде.
Джульєтта знизала плечима і накрила скляний заварювальний чайник кришкою. Чай з малиновими гілочками – чудова річ, але треба почекати, поки ці гілочки віддадуть аромат.
— Знаєш, — знову заговорила Шелла. — У цій школі декларується, що всі рівні та нічим один від одного не відрізняються. Але насправді це не так. Насправді одразу можна зрозуміти, хто є хто. Майже завжди. За манерами, за говіркою, за словниковим запасом і по відношенню до оточуючих. Он твоя Ольда звикла бути сильною і постійно захищатися, цим вона зараз і займається. Ти сама вихована, але розпещена дівчинка. Коли тобі щось не подобається, у тебе таке обличчя робиться… але ти мовчиш, бо тобі татко звелів мовчати. Пошану до батька в тебе міцно вбили. Не звелів би, напевно, висловилася б. Ти нестримана на язик. Так що ти дочка багатих батьків, але не купців, вони інші, в їхньому середовищі прийнято набивати собі ціну, де треба і не треба. І ти не з високої аристократії. Високих аристократок вкрай рідко так балують, їх з народження привчають до обов'язку та непримітності. Тих, хто цьому навчитися не здатний, швиденько видають заміж і одружують, щоб вони якнайшвидше наплодили гідніших, ніж вони самі, дітей. Так що ти або донька чиновника, що високо злетів, або дівчина з нетитулованих дворян і рід у тебе з довгою історією.
Джульєтта тихенько хмикнула, але не стала говорити, що подруга вгадала з обома припущеннями. Татко ж не звелів. А не послухатися батька вона справді не могла, щось усередині не дозволяло. Не у таких справах. Хоча якщо справа торкнеться кохання, напевно, знову не послухається. Тому що щастя важливіше.
Про цю розмову Джульєтта згадувала часто і намагалася зрозуміти, хто є хто. Допустимо, з Ольдою все і всім ясно. З купчихами теж, таких важких сережок і блискучих поясів ніхто, крім них, не носить. Ще все зрозуміло з юною донькою знахарки, навіть якби вона не мала браслета з чиїхось ікл, ніхто б не запідозрив у ній аристократку. А решта у групі хто? Ось Воршан, високий чоловік, що почав сивіти, він воїн, що виявив у собі дар, проживши половину життя, чи барон звідкись із кордонів? Говір у нього специфічний, але він говорить тільки про місце народження і нічого про саму людину. А трійця вічно про щось теревенивших подружок, вони хто? Доньки булочниць, які звикли спілкуватися з аристократами, бо кожного ранку якась ексцентрична немолода пані заходить до їхнього магазину, справді циркачки, як сказала одна з купчих, чи якісь високі аристократки, які вміють нічим себе не видати?
Дуже цікаво.
І чому тітка Ебіль вважала, що в школі буде нудно і що її улюблена племінниця потрапить у невідповідну компанію? Начебто й не купчиха, а поводиться схоже.
Поки Джульєтта намагалася зрозуміти, хто є хто у її групі, якось непомітно закінчилася весна і прийшов перший літній місяць, а разом з ним і спека. Учні та студенти сховали плащі і форму у шафи та отримали новий формений комплект. Дівчата – лляні сукні, цього разу білі, але з тими самими чорними кантами. Хлопці — непримітні лляні костюми сірувато-зеленого відтінку. У таких безліч більш-менш забезпечених городян ходило, і виділяли юних магів серед них лише довгі безрукавки з капюшонами та безліччю кишень із внутрішньої сторони. Безрукавки видали замість плащів, і їх можна було й не вдягати. Ще через місяць юні і не дуже маги повинні були вирушити на перші в житті практичні заняття, а поки вони поспішно готувалися складати іспити та заліки з теорії.
Джульєтта нарешті зрозуміла, чому маги навчаються не так, як решта людей. Спочатку навчання школярів та студентів підлаштовувалося під великі ярмарки, що відбуваються восени. Ось тільки ці ярмарки закінчувалися, так одразу розпочиналося навчання. Чому так повелося, навіть найкращі історики не знали, але припускали, що це через те, що в перших школах викладали люди прийнявші служіння богині Альті. А вона хоч і хранителька знань, але не веліла тим, хто прийняв служіння, відмовляти у допомозі селянам, які не могли самі правильно заповнити документи про купівлю-продаж. Так з того часу й навчаються всі, окрім магів. Маги так вчитися не можуть. Їм обов'язково треба поїхати на літню практику кудись далеко від великих міст, а потім повернутись і довести, що вони на цій практиці чомусь навчилися. Тому навчання магів починалося разом із другим місяцем весни, тривало до середини літа і переривалося відразу після літнього балу, на цілий місяць. З приходом четвертого літнього місяця маги, що відпочили і втомилися від родичів, поверталися до шкіл і навчалися до початку зими. З приходом зими вони проходили ще одну практику, цього разу десь у місті, намагаючись застосовувати те, що вивчили, а потім цілих два місяці намагалися виправити помилки і знову роз'їжджалися додому, до другого місяця весни.
— У мене лишився місяць, а потім я поїду, — сказала своєму відображенню дівчина. — Я мушу за місяць переконати Яніра, що я його доля. Інакше він на літній практиці когось зустріне, і все стане важче. Але спершу треба його знайти. І де він ховається?
Джульєтта сумно зітхнула і задумалася над тим, як шукати чоловіка мрії, який десь запропастився. Може у Яса спитати? Шелла говорила, що Яс завжди у щось влазить і вляпується. А ще він часто б'ється і втягує у бійки інших любителів цієї справи. А Янір був любителем.
Чи краще Яса вистежити і спостерігати за ним, доки не приведе до Яніра?
А навчання тоді як?
Проблема була складна, і Джульєтті була потрібна чиясь порада. Не Шелли. Шелла швидше за все порадить дати Яніру спокій, чимось він їй не подобався. Та й про чоловіків краще радитись із чоловіком, він розуміє і знає більше. Тому на роль порадника у результаті було обрано Роана.
