Спочатку:
На сторінку книги
Гоу. Сперечання.
Коли похмурі часи змінюють світлі, розумна людина може легко потрапити під вплив безглуздого. Цього не слід допускати, але не за допомогою насильства, а за допомогою переконання. Подібно до того, як вітер змін творить чудеса, ви можете благотворно впливати на людей і розсіювати темряву.
(Книга змін)
Переселитися в обіцяний будиночок у Роана вийшло лише через три дні. На той час він встиг обвішати Джульєтту всіма можливими амулетами, познайомитися з її сусідкою, яка виявилася особою розумною і знаючою життя, і пообіцяти супроводжувати дівчат на ярмарок, бо самі вони збиралися, збиралися та так і не зібралися. Джульєтта туди йшла з цікавості. Шелла сподівалася купити щось потрібне, недороге та якісне. Причому, що саме їй потрібно, дівчина не дуже уявляла, але чомусь була впевнена, що відразу це потрібне впізнає.
Крім будиночка Роан отримав направлення на іспити та запевнення від Тельєна, що Дуейн Лєска мужик непоганий, головне, до нього підхід знайти.
Пошук цього підходу Роан вирішив відкласти до того часу, як складе іспити і стане аспірантом офіційно. А поки що він намагався згадати все, що колись вивчав, але встиг благополучно забути через непотрібність. І більшість часу проводив у бібліотеці. Справа йшла туго. Роан ніколи не був старанним учнем і те, що йому було не цікаво, успішно ігнорував.
Через сім днів бібліотекар, побачивши старанність молодого чоловіка в пошарпаному одязі, настільки перейнявся його проблемами, що дозволив виносити з бібліотеки навіть ті книги, які до цього боявся давати в руки. У своєму будиночку вчитися виявилося простіше — ніхто не відволікав і можна було поїсти, не припиняючи читання. З іншого боку, одного дня прийшла Джульєтта і повідомила, що час розплати настав — треба йти на ярмарок.
Столичний ярмарок виявився мало схожим на ті, що проходили в інших містах. Проводили його на лужку за містом. І схожий він був на розворошений мурашник. Там увесь час хтось від’їжджав, хтось приїжджав, народ товпився і штовхався, угоди з продажу-купівлі оптових партій всього на світі укладалися прямо на вулиці, а служаки з печатками на ланцюжках, якими запевняли папери про угоди, явно брали за свою послугу більше, ніж було заведено. І серед цих служок напевно були шахраї.
Роан, здалеку побачивши, на що схожий столичний ярмарок, схопив Джульєтту за руку. А то загубиться, забреде куди не треба, рятуй її потім.
— Так, — діловито сказала Шелла. — Спочатку купимо фрукти, потім решту.
І впевнено пішла до ярмарку, не стежкою, а прямо через поле. Джульєтта, що нарядилася у світлу сукню, на якій, напевно, будуть дуже помітні трав'яні плями, тільки зітхнула і потягла Роана слідом.
Фрукти та коробочки для них дівчата купили без проблем. Роан принагідно придбав собі сорочку і задумався про те, щоб купити ще й нові штани, бо якось некрасиво йти на іспит у поношених. Шелла натхненно торгувалася з немолодим степовиком за мініатюрні глиняні пузаті горщички з вузькими шийками, в яких зручно зберігати зілля, які настоюються. Торгувалися вони незрозумілою Роану мовою, так що він не особливо вслухався, сподівався тільки, що дівчина там не лається, а то у степовика було два дужих сини, що охороняли тендітний товар від столичних варварів. Джульєтта за два кроки від воза з глиняним посудом, обкладеним соломою, приміряла капелюшки, розглядаючи себе в старому дзеркалі з полірованого металу. Продавець всіляко розхвалював її неземну красу та стверджував, що дівчині йде абсолютно все. Мабуть, відразу впізнав у ній любительку капелюшків. І все було добре, поки на Джульєтту не натрапив не надто тверезий хлопець у формі учня військової школи. Він кілька разів кліпнув, сфокусував на дівчині погляд і розплився в посмішці.
Джульєтта квапливо озирнулася, віддала продавцю так і не приміряний капелюшок і зайве швидко кинулася до Роана.
— Куди ж ти, красуне! — загорлав майбутній воїн, у якому прокинувся мисливський інстинкт. — Ловіть її, я буду знайомитися! — закричав ще голосніше.
З-за воза з посудом вивалилися ще двоє хлопців, приголомшено озирнулися і чомусь кинулися ловити Шеллу, яка показувала степовику якийсь дефект на черговому горщику.
— Та не магичку, а ту, руду! — запанікував призвідник полювання і кинувся вперед.
З-під воза з мішками вийшов товстий кіт. Він, мабуть, звик, ходити там, де вважає за потрібне, не звертаючи уваги на людей, і не боявся ударів долі. Джульєтта підхопила спідницю, порадувавши нетверезого залицяльника, що втупився в її ніжки, виглядом замшевих чобітків для літнього полювання, і спритно перестрибнула через кота. Кіт, що не чекав від тендітної і пристойної на вигляд дівчини такої підлості, приголомшено присів. А за мить все-таки дочекався чоловіка, який спіткнувся об нього і полетів далі головою вперед, боднувши понижче спини огрядну жінку. За що й отримав кошиком по багатостраждальній голові і ліг відпочити в пилюці.
Джульєтта, яка добігла до Роана і вчепилася в його руку, озирнулась, здивовано подивилася на нещасного залицяльника і скривджено запитала:
— А чому він валяється?
Мабуть, вважала, що чоловіки повинні бігати за нею довше і хоча б добігати. А там уже могли падати скільки їм завгодно. Головне, щоб красиво і до ніг, принагідно цілуючи ручки.
— Нещастя ти, — добродушно сказав Роан.
Шелла як ні в чому не бувало домовлялася з синами степовика про те, що вони принесуть до дверей жіночого гуртожитку Школи Стихій куплені горщички. Скупила вона їх цілу гору, мабуть, не лише для себе.
Приятелі поваленого майбутнього воїна невпевнено переступали з ноги на ногу і не знали, що робити далі. Мага в Роані вони пізнали відразу, причому мага досить дорослого для того, щоб його не стосувалися обмеження у використанні дару, і зв'язуватися з ним явно не бажали. Але й не спробувати помститися за поваленого котом приятеля не могли. Їх же потім засміють, якщо дізнаються.
— Якщо ви його зараз не заберете, незабаром виявиться, що при падінні він зіпсував купу цінного товару, — задумливо сказала Шелла, яка встигла розплатитися за посуд і підійти до майбутніх воїнів.
Хлопці знову переглянулися, підхопили приятеля під руки і потягли.
— І що це було? — спитав Роан, підозрюючи, що вони зіткнулися з давніми знайомими Шелли.
— Не звертайте уваги, вони завжди такі, — відмахнулась вона. — У них у школі дівчат немає, і за її стіни їх випускають не часто, ось вони й чіпляються до всіх підряд, поки є час. Або до наших хлопців задираються. Знають, що використати дар їм не можна, і чомусь думають, що маги не можуть боронитися кулаками. Дивні вони. Напевно, військове навчання якось на мізки впливає.
Капелюшки Джульєтта таки переміряла всі. Купила три штуки, вмовила Шеллу теж купити один і навіть порадила Роану з якої тканини вибирати штани. Ще вони купили якихось трав, які Шелла довго і вдумливо обнюхувала. Відріз тканини, з якого Джульєтта збиралася зробити фіранку та нашити крихітних мішечків. І овочів на суп.
А потім зацікавлена Джульєтта захотіла подивитись виставу жонглерів, що кидали один одному палаючі смолоскипи на невеликому п'ятачку, і там побачила чергового чоловіка своєї мрії. Чоловік, на думку Роана, був такий собі. Не дуже високий, досить худий і надто юний, з породистим обличчям, зіпсованим виразом гидливості. Темноволосий і блідий, з профілем, який непогано виглядав би на монетах. На руці цього «чоловіка» буквально висіла дівиця, чиє декольте та потасканий вигляд видавали рід її занять. Дівчина хихотіла і махала долонькою у бік жонглерів. Джульєттина мрія кривилася і поривалася кудись піти.
— Хто це? — запитала Джульєтта вдосталь налюбувавшись.
— Хто? — розгублено запитала Шелла, яка як раз злякала малолітню кишенькову злодійку.
— Он, з дівкою у зеленій сукні.
— А, цей… — байдуже сказала Шелла, побачивши в натовпі яскраву зелену сукню. — Янір. Він минулого року поступив в школу. Теж дар несподівано прокинувся, як у тебе. Він чийсь там син, чий саме – думки різняться. Цю таємницю він береже. В іншому ... бовдур, як і всі інші, ще й програє часто, багато і всім підряд. Вчиться так собі, зате б'ється непогано. Хлопці завжди його із собою беруть, коли йдуть з'ясовувати стосунки із військовою школою.
— О, — тільки й сказала Джульєтта, мрійливо посміхнувшись.
Роан зітхнув.
Добре, хоч не розбійник та не вигнаний княжич.
Знав би він, хто цей Янір, напоїв би Джульєтту огидним зіллям, що змушує шарахатись від усіх брюнетів поспіль. Але він не знав. А доля підкинула камінчик, і наївна Джульєтта його з радістю підібрала.
