Спочатку:
На сторінку книги
Шпаргалку Роан написав швидко, хоч і не дуже розумів, навіщо вона йому здалася.
Загалом, якщо він хоч щось розумів у людях, то ці шпаргалки нікому не допоможуть. Діньяр буде переривати всіх на самому початку і вести розмову кудись дуже далеко від початкового завдання. Вираз на його обличчі надто вже на це натякав.
Вигляд із верхнього ярусу не вражав. Ряди, та ряди. Викладачі про щось шепочуться, причому найрудіший і молодший з них явно почувається незатишно. Кандидати в аспіранти старанно пишуть. Що вони там пишуть, не видно.
Роан зітхнув і від туги подивився на стелю. З цікавістю простежив за відпечатками підошв чиїхось черевиків, що вели до дверей. Деякий час тупо витріщався на дохлу муху в павутинні, яка знаходилась у кутку. А потім позіхнув і вирішив ще щось написати, а то так з нудьги можна знову заснути. Діньяр цього явно не оцінить.
Перечитавши завдання ще раз, Роан дійшов висновку, що нічого розумного не напише. Деякий час розважав себе спробою викласти відповіді на питання із завдання у віршованій формі. Вийшла, як завжди, якась нісенітниця. Намалював у кутку аркуша герб роду Оно-Хасу, порівняв отриманий результат із гербом на перстні, переконався, що малює краще, ніж пише вірші. А коли задумався про те, щоб намалювати щось цікавіше, Діньяр згадав, що давав на підготовку до відповіді лише півгодини, ляснув по столу долонею і покликав Олана — довгоносого коротуна.
Хлопець вочевидь не повірив у своє щастя. Він здригнувся всім тілом, упустив стержень для письма, кинувся його піднімати і вдарився головою об стіл.
— Я чекаю, — нагадав про себе Діньяр.— Чи мені покликати Лінн, а тобі придумати цікаве питання?
Бідолашний Олан вискочив з-за столу і кинувся до викладачів, перед якими і завмер, напружений, як струна.
— Починайте, — добродушно сказав Ольшан і зайорзав на стільці, намагаючись влаштуватися зручніше.
Олан кивнув і почав сумно розповідати про красу Долини Тисячі Гейзерів. На мові кікх-хей розповідав, запинаючись час від часу і вимовляючи деякі слова з такою обережністю, ніби сумнівався в тому, з цієї вони мови або іншої.
Голос Олана заколисував ще краще, ніж нудьга сама по собі. Роан зі сном боровся, позіхав і чесно намагався збагнути, яке саме відношення має краса гейзерів до магії, як такої? Іспит все-таки певною мірою профільний, і Олан вчиться зовсім не на гіда.
Це ж питання зацікавило і Діньяра. І він його поставив.
Олан запнувся, трохи помовчав і чомусь озирнувся. Потім знизав плечима і сказав, що завдання таке трапилося. Про Долину Тисячі Гейзерів.
Діньяр голосно хмикнув і щось записав на листку перед собою.
— Гаразд, — сказав сумно. — Допустимо, ти не зовсім правильно зрозумів завдання, з ким не буває? Даю тобі ще один шанс. Чим відома долина гейзерів кікх-хей, крім самих гейзерів? Який маг, побувавши там, додумався до того, що не завжди треба покладатися тільки на магію? Що таке електрика і чому вона гірша за накопичену в кристалах енергію? І, головне, чим вона краща? Чому без неї пропускна здатність нитки була б такою ж невеликою, як і в порталів? Чому першу нитку прокладено саме через долину гейзерів і чому вона відрізняється від тієї, що веде в гори у нас?
— Там різниця температур між водою в озерах і льодовиками на вершинах гір, що оточують долину, дозволяє накопичувати енергію. І так було вперше доведено, що людині не обов'язково бути провідником, коли є така очевидна… — спробував відповісти Олан.
— Сідай, пиши нову шпаргалку, — сказав Діньяр.
Олан кивнув і квапливо пішов на місце.
— Так, — задумливо промовив викладач. — Тепер шановна Лінн Тасу.
Шановна граційно встала і похитуючи стегнами вирушила до викладачів. Спереду видовище, мабуть, було ще цікавіше, ніж зі спини. Тому що Діньяр хмикнув, Ольшан підібрався, а рудий і бородатий подався вперед.
Відповідала дівчина, на відміну від Олана впевнено, не запинаючись, а головне, говорила те, що справді мало відношення до магії та магів. Діньяр слухав її з явним інтересом, поставив кілька несуттєвих питань і відпустив, наказавши з'явитися за результатом відразу після обіду.
— Калев, — назвав наступного претендента магістр.
Роан перевернув лист зі шпаргалкою і почав складати ще один поганий вірш. Цього разу про погану людину, яка навмисне затримує мандрівника і не дає йому спотикатися об щойно кинуте долею каміння. А потім, як відпустить, буде вже пізно. Половину цього каміння хтось обов'язково підбере.
Віршуванням Роан захопився і навіть став подумувати про те, щоб купити чотириструнну мініатюрну керу і спробувати вигадати ще й музику. Музику він, в принципі, складав ще гірше, ніж вірші, але якщо поєднати мінус з мінусом, за математичними законами повинен вийти плюс. Шпаргалку Калев написав правильну і без нісенітниць, і, швидше за все, встиг це зробити за той час, поки відповідала Лінн, а куток попереднього варіанту стирчав в нього з кишені. Мову він знав гірше, ніж дівчина та Олан, але Діньяр чомусь знущатися з нього не став. Ще й похвалив за наполегливість. І сказав, що якщо Калев так і продовжить, щось із нього цілком може вийти. У Калева після цього почервоніли вуха, із чим він і був відпущений.
— Так, тепер Роан... — Діньяр подивився на лист перед собою, — Роан Верд. Послухаємо, що ви нам розкажете, юначе. Люблю слухати незнайомих людей.
Роан квапливо дописав рядок і підвівся.
Ольшан та його молодий колега на цей момент взагалі втратили інтерес до іспиту і тихенько про щось перемовлялися. Олан, на якого Роан кинув погляд, коли проходив повз, явно писав якусь монументальну працю, бо встиг списати три аркуші і зупинятися не збирався. Загалом, нікому особливих справ до Роана не було. Навіть Діньяр дивився без азарту.
— Приступайте, — сказав магістр.
Роан глибоко вдихнув і почав розповідати про взаємодію Технічного Інституту кікх-хей зі школами магії. Діньяр явно нудьгував. Чи тисячі разів це чув і воно встигло йому набриднути, чи Роан настільки не вмів розповідати.
— Стоп! — перебив викладач на найцікавішому з погляду претендента в аспіранти місці.
Ольшан і його молодий колега перервали високоінтелектуальну розмову про вектори додатка невідомо чого і до чого, і дружно подивилися на Діньяра. Ольшан дивився несхвально, а рудий і бородатий чомусь злякано.
— Мову ви знаєте краще, ніж я, так що це просто марнування часу, — задумливо заявив Діньяр. — Запитувати вас, хм… Гаразд, переконали. Я вам зарахую здачу. Зійду і ввійду в положення, наскільки я знаю, ви документи подали фактично в останній момент, а я добрий.
Молодий викладач після цих слів подивився на Діньяра з вселенським подивом, а завмерлий над своєю писаниною Олан знову впустив стержень.
— Добрий я, — з натиском повторив для недовірливих Діньяр. — Але мою доброту юнак відпрацює. Допоможе із перекладами хімічних термінів. Адже молода людина розуміється на хімічних термінах?
— У брата спитаю, — сказав Роан.
— Чудово! — радісно вигукнув Діньяр і потер долонею об долоню. — Можете поки що йти.
Олан і рудий викладач дивилися на Роана з однаковим співчуттям. А Ольшан добродушно посміхався. Схоже, він досі думав, що Діньяру хочеться з кимось поговорити мовою кікх-хей.
Роан подякував і пішов, у твердій упевненості, що точно купить мініатюрну керу, вигадає вірш про доброго викладача Діньяра і стане співати пісеньку у всіх місцевих шинках. А потім її підхоплять студенти, пісня обросте новими куплетами непристойного змісту та стане народною. І житиме ім'я магістра Діньяра у віках. Не один же він мстити вміє? А то додумався, через якийсь жалюгідний іспит змушувати людей безкоштовно працювати. Та за цей переклад у нього таку суму запросили б, десять кер можна купити. Причому великих, які мають дванадцять струн.
— І куди я потрапив? — спитав сам себе Роан, опинившись за дверима.
Ні, він з самого початку розумів, що особливо йому ніхто не зрадіє. Але те, що мало не з першого дня його намагатимуться чимось зайняти, практично нічого не даючи натомість… За таке слід мститися.
