Спочатку:
На сторінку книги
Поговорити з жартівниками у Роана вийшло лише через три дні. Він вдало спіймав їх у кімнаті Льєна і Яса, сперся об двері спиною, щоб не спробували втекти, активував амулет, що поглинає звуки, і розповів недорослям про те, наскільки вони були не праві.
Недорослі сиділи і похмуро мовчали. Навіть Яс мовчав, як не дивно. Заговорив він тільки після того, як Роан закінчив свою промову.
— У них не вийде адекватно помститися студентам нашої школи, — заявив цілком впевнено.
Роан глибоко вдихнув і трохи подивився на стелю. Дуже хотілося тріснути по голові цього бовдура чимось важким.
— Гаразд, — сказав, змирившись зі своєю долею. Зрештою, він все ж таки вчитель цих недорослей. І якщо їм батьки не зуміли пояснити деякі істини, доведеться це зробити йому. — Почнемо з того, що ви перегнули палицю. Розумієте? Трьох людей досі шукають. Один у тяжкому стані, лікарі біля нього чергують, підтримують. Він, звичайно, сам винен у тому, що не додав вчасно енергії в обладунок, якби це було не так, коні, що пробіглися по ньому, його б так не переламали, але саме ви створили цю ситуацію. А скільки там інших переломів та травм я навіть не питав. Ось це перше. Друге – ви їх принизили. Якби це було справжнє немертве, вони б ще пережили. Але насправді небезпеки не було. А вони воїни. Розумієте?
— Вони не дуже добрі воїни, — пробурмотів Малак.
— Це не має значення. Тим більше, ви теж не дуже гарні маги, — сказав Роан. — Так от, якщо ви розраховували, що до кінця літньої практики все забудеться і повернеться на свої кола, то дарма. Не забудеться. І бити вас тепер буде цілеспрямовано. Точніше, шукати, кого б побити, будуть цілеспрямовано. А ще вони можуть вигадати щось цікавіше. Та мало... І в цьому винні ви. Зрозуміли?
— Ми вміємо битися, — сказав Янір.
— І бігати, — додав Льєн, який був явно розумніший за своїх приятелів.
— Чудово, — фальшиво зрадів Роан. — З вами все ясно. Власне, якщо ви зізнаєтеся, що це саме ви так погано пожартували, вам навіть бігати і битися не знадобиться, бо вас виключать зі школи та відправлять додому. А якщо не зізнаєтесь, то проблеми з хлопцями з військової школи будуть не лише у вас. Вони у всіх будуть. І ваше щастя, що магістр Паній пояснив, що амулети до трупа міг прикріпити будь-хто. Зараз у ваших ворогів немає повної впевненості, що знущалися з них саме малолітні недомаги. Була б упевненість, хтось міг би наважитися навіть убивць найняти. Розумієте?
— Справи, — сказав Малак.
Яс сумно зітхнув і зізнався, що він не розраховував на такий ефект. Був упевнений, що майбутні воїни дещо сміливіші. Вони б улаштували епічну битву з трупом, а потім помирали б із сорому, якби їх про неї розпитували. А вийшла якась нісенітниця.
— Я б їм взагалі зброю не довірив, — упевнено промовив Янір. — З переляку один одного повбивають.
І тільки розумний Льєн промовчав. Він хмурився і про щось міркував.
Роан дуже сподівався, що про те, що на порожньому місці не потрібно наживати ворогів, а в планах слід враховувати реальність, а не те, що собі нафантазував. І перш, ніж щось робити, краще детально вивчити питання, так менше шансів створити щось зовсім несподіване.
Після всіх подій на літню практику студенти Школи Стихій виїхали вчасно. Не всі одразу, групами, кожен у свій бік. Параноїк Паній вимагав у міської варти охорону для найменших груп. Побоювався, що десь неподалік міста на них можуть напасти недобиті воїни-месники. Роан так не вважав. Не стануть недолітки нападати на групи інших недоліків, очолюваних дорослими магами. Це було б надто самовпевнено з їхнього боку. А якщо хтось настільки з'їде з глузду, що все-таки вирішить напасти, то присутність стражників його не зупинить.
Втім, свої думки Роан залишив при собі. Паній і без того ходив злий на весь білий світ і, за чутками, витрачав безліч свого особистого часу на те, що листувався з якимсь військовим начальством, все ще намагаючись його переконати, що не тільки маги вміють користуватися амулетами, і не лише недолікам зі Школи Стихій насолили задерикуваті майбутні воїни.
Та й нападати на групу Роана та местреси Йяди ніхто б не став. Група була велика. Пихаті перевертні замість учнівських накидок натягли ті, у яких на спинах красувалися герби їхніх родів, остаточно відбивши будь-яке бажання зв'язуватися з юними магами.
Більшість групи їхала верхи. Джульєтта красувалася в зеленому костюмі для полювання і крислатому капелюшку, що красиво затіняв обличчя. Ольда, яка несхвально на неї дивилася, обрядилася в вицвілу військову форму зі споротими знаками відмінності, на якій дико виглядала учнівська накидка. Местреса Йяда, елегантна і прекрасна навіть у давно не новому рудуватому широкому костюмі для верхової їзди, тихенько щось пояснювала Шеллі, що їхала поруч і виглядала типовою степнячкою в довгій зеленій сорочці з щільного полотна, з розрізами з боків, і в широких сірих штанях, заправлених в чобітки. Якби ще й на голові була шапочка-відерце з пришитими біля скронь монетами, взагалі ніхто б не відрізнив. Але шапочку замінив солом'яний капелюшок із зеленою стрічкою. А замість тридцяти трьох косичок, які повинні були носити незаміжні дівчата, була тільки одна. Інші дівчата розумно одягли стандартні сірі костюми і уваги привертали менше, про що, судячи з їхнього вигляду, вже шкодували.
Хлопці на ходу примудрялися грати у фанти, через що местреса Йяда обзавелася яскраво-червоним маком, що повільно в'янув за ремінцем між вух коня, а дві селянки, схоже, назавжди, зареклися зв'язуватися з нехорошими магами.
За процесією неспішно тяглися аж три вози з речами, і Роану здавалося, що до степів вони ніколи не доїдуть. Швидкість пересування у них була не набагато вищою, ніж у давнього каравану. Втішало те, що у сусідньому зі столицею містечку поштові портали менш завантажені і школа змогла сплатити там пересилання речей. Тоді, нарешті, можна буде прискорити рух, а майже за тиждень, ближче до гір, найняти кайгарів і долетіти до степів за одну ніч.
Жаль, що ці тварюки не літають вдень і не виживають далеко від своїх гір. Вони напевно кращі за коней, хоч і страшніші на вигляд.
— І чому тут нитку не збудують? — спитала Джульєтта, під'їхавши до Роана.
— Невигідно, — замість нього відповів Хене, який цілком успішно видавав себе за людину. У широкому одязі його інакшість була менш помітною. — Нічого цінного для перевезення немає. У Дощових горах найцінніше — кайгари та їхні джерела життя, але ні те, ні інше звідти не вивезеш. Про степи і говорити не варто. Сири, шерсть та все інше звідти простіше возити караванами, а найцінніше пересилати порталом. Пасажирів також багато не набереться. Так що…
— Жаль, — видихнула Джульєтта і поправила капелюшок. — Так ми їхатимемо довго-довго. І нудно-нудно.
— І ночувати в більшості випадків просто неба, — сказала Ольда, якій все не давало спокою надто гарний, хоч і недорогий костюм Джульєтти.
— Ми будемо в наметах, — не погодилася Джульєтта і переможно посміхнулася, хоча намет уперше побачила напередодні подорожі, та й той був складений і запакований у мішок.
— А ще ми літатимемо, — замріяно сказала Тея, яка примудрялася читати верхи чергову книжку. — Уявляєте, кайгари, виявляється, двостатеві, просто одна стать у них у діючому стані, а друга у сплячому. Але все може змінитися, якщо раптом станеться якийсь мор чи що. Тоді частина чоловічих особин перетворюється на жіночі, і кількість кайгарів досить швидко відновлюється. Щоправда, повернути свою стать вони вже не можуть чомусь.
Помітивши, що всі, хто був поруч, дивляться на неї не без інтересу, дівчина швидко перегорнула кілька сторінок, пробіглася поглядом по написаному і додала:
— А ще перша Дощова гора має храм богині Певної Долі.
— Певною? — зацікавилася Джульєтта.
— Ну, так ... — невпевнено сказала Тея і знову зазирнула в книгу.
— У кікх-хей доля кидає безліч каменів, з яких можна вибрати, — сказав Роан. — Просто багато хто цього навіть не помічає, бо беруть каміння бездумно, а потім дивуються з того, що з цього вийшло. Але так само є і Певна Доля, та, яка відповідає за рід, дар, успадковане прокляття і безліч всього іншого, чого позбутися неможливо. Цій же богині моляться люди в храмі.
— А ще в них є неправильні провісники, — додала Тея, яка швидко читала. — Вони не дивляться в невизначене майбутнє, зате можуть розповісти про людину таке, чого вона сама про себе не знає.
— Як цікаво, — вигукнула Джульєтта.
І Роан зрозумів, що до храму доведеться заїхати. Інакше жіноча частина групи ображатиметься і страшно мститиметься.
