Спочатку:
На сторінку книги
— Це точно він, ще та баба-примара сказала, що його шукають, не знаючи, що це він, — шепотів один із перевертнів-хлопців на вухо другому.
Дівчина-перевертень скептично дивилася на обох, але поки що не втручалася. Вона була розумною дівчиною, тому взагалі ніколи не втручалася, коли чоловікам хотілося зайнятися якоюсь дурнею. А навіщо це робити? Їх все одно не переконаєш. А потім ще й образяться, або на те, що не наполягла на своєму, або на те, що влізла, а потім спостерігала за їх ганьбою. Краще поки що помовчати і подумати, ніж потім ставати в позу і підвивати: «Я ж казала…». Така поведінка і дівчат теж у поганому світлі виставляє. Що ти за жінка, якщо тільки й можеш підвивати та зловтішатися, коли щось робити вже пізно? Серед перевертнів таких ніхто навіть заміж брати не хотів — користі немає, зате на нерви діє так, що хочеться перекинутися і когось загризти, бажано дорогу дружину, а там як пощастить.
— Та не може бути, — сказав другий перевертень, трохи поспостерігавши за тим, як майстер Роан на пару з Льєном намагаються вилікувати вразливому селянинові забій голови і одночасно переконати, що ніхто його тут вбивати і їсти не збирається. — Він надто дорослий, перше поглинання звіром мало статися років зо два тому, а то й три. За нашими розрахунками...
— Він купу амулетів носить, мабуть, серед них є й стримуючий, — наполягав на своїй версії Бадеш.
— Ні, — цього разу не промовчала Ратая. — Я підходила, просила показати. Адже я збираюся в аспірантуру йти, на амулетника вчитися, от і поцікавилася. Професійно. А він не відмовив. Він взагалі добрий.
— Ага, я помітив, — пробурчав Бадеш і весело вишкірився. — Як він по-доброму цього пацана налякав. А який у нього добрий вираз обличчя був при цьому, з таким убивають.
— Ні, це, мабуть, не він, — вирішив Вірат і стукнув долонею по землі. — Місяць майже повний, якби це він був, навряд чи стримався б. Відірвав би пацану голову і пішов далі спати. А потім щиро дивувався і не знав, хто вбивця. Але про всяк випадок простежимо. Мало що, може він амулет носить не на виду.
Ратая тільки зітхнула.
Чоловіки маються від нудьги. Насправді вони теж впевнені, що ні білобрисий хлопець, ні рудий викладач не носять у собі звіра і не чують поклику місяця. А зайнятися чимось хотілося, чимось, крім завдань на практику. Ось вони й стежитимуть за підозрілим викладачем.
— А що ви тут робите?
Голос пролунав настільки несподівано, що перевертні, які лежали в невеликій вимивні за буйними заростями бузини, ледь дружно не підскочили і не кинулися на утік. Прямо так, рачки, як веліли інстинкти звіра, який не звик, що до нього хтось підкрадається. Впоравшись із собою, перевертні обернулися і подивилися на дрібного кікх-хей.
Він сидів на якійсь невеликій летючій штуці, схожій на сидіння від табурету, вкрите щільною чорною тканиною, і з цікавістю дивився на перевертнів.
— А ти? — не вигадала нічого кращого, ніж відповісти запитанням на запитання Ратая.
— Звіра вигулюю, — гордо сказав Хене і поплескав долонею по тканині. — Мені його позичили до кінця практики, а потім треба повернути. Вони, поки маленькі, не такі сприйнятливі до денного світла, головне, добре їх накрити і можна вигулювати, заміри всякі робити... Я вже навіть розібрався, чому вони літають. Енергія, безсумнівно, магічного характеру, перетворює повітря у їхніх організмах на якийсь дуже легкий газ. Їх кілька видів є. Втім, для криланів жоден з них не годиться, простіше будувати дирижаблі… хм… вантажні. А це ідея, треба не забути, бо в історичних хроніках того світу вони є, а тут чомусь ні... Цікаво, якщо спробувати годувати кайгарів не енергією, а потрібним газом, вони будуть їсти?
Перевертні переглянулися, потім дружно втупилися в кікх-хей і натягнуто посміхнулися.
— Ах, так, не ваш профіль, — відразу покаявся Хене. — То що ви тут робите?
— Засмагаємо, — сказала Ратая, бо хлопці дружно мовчали.
— Да? — щиро здивувався Хене. — Хм… а я нічого не знаю про шлюбні ігри перевертнів. Ви тут бійку за жінку влаштовувати не збираєтесь?
— Ні! — квапливо відповів Бадеш.
— Ми б відійшли подалі, — хижо пробурчав Вірат і непривітно вишкірився.
Кікх-хей це не пройняло. Він задумливо погладив свого звіра, примруживши очі, глянув на сонце і посміхнувся.
— Якщо вирішите відійти якнайдалі, покличете? — спитав з наївністю дитини, яка не розуміє, чому тато вночі на повний місяць не бере її з собою в ліс. — Дуже цікаво.
— Покличемо, — благодушно пообіцяла Ратая, проігнорувавши обурені погляди хлопців. Виходити заміж або хоча б гуляти з кимось із них двох вона точно не збиралася, тож обіцяти можна було що завгодно.
Кікх-хей кивнув, життєрадісно посміхнувся і поплескав долонею по тканині. Розумний кайгар поплив ліворуч від перевертнів. Цілком безшумно, навіть довгі краї тканини тільки зрідка чіпляли найвищу траву.
— Проблема летюча, — пробурчав Вірат і став на ноги.
А сенс і далі ховатися, якщо цей життєрадісний ідіот розповість про несподівану зустріч своєму підозрілому брату? Краще зараз зробити вигляд, що ховалися зовсім не від нього. Може, вони там засідку влаштували на того злодюжку. Просто вискочити та загарчати не встигли.
