Спочатку:
На сторінку книги
Цзінь. Схід
Як і яскраве сонце, що сяє високо в небі і освітлює все навколо, успіхи та удачі освітлюють ваш світогляд, роблячи його життєрадісним і життєстверджуючим. Продовжуйте діяти так само, незважаючи на підступи противників. Пам'ятайте тільки, що якщо сонце супроводжує вас всюди, всім вашим звершенням судилося бути на виду. Тому і думки, і справи, і ваші вчинки повинні відрізнятися шляхетністю.
(Книга змін)
Подорож проходила непогано. Більш-менш спокійно, а подекуди навіть нудно, чому Роан відверто радів. Двічі добра Йяда поливала поля селян, виправдуючи це тим, що вчить Шеллу працювати з її стихією. Один раз якісь ненормальні розбійники спробували пограбувати мандрівників, що зупинилися на лісовій галявині. Це був дуже невдалий день у житті розбійників. Мало того, що Джуєтта з переляку підпалила кому волосся, а кому і одяг. Мало того, що Шелла назавжди залишиться в пам'яті тих, хто зміг втекти, як демон у жіночому вигляді зі зміями замість волосся. Мало того, що Ольда встигла зібрати лук і почати стріляти, а напівголі Льєн та Янір взагалі вискочили з мечами та під захистом криво поставлених амулетних щитів. Мало того, що Тея чи від несподіванки, чи за наміром впустила на розбійників, які тікали, кілька дерев, а решта бовдурів додали зверху кожен чим тільки зміг. Мало того, що один із перевертнів перетворився на здорового лобастого вовка і когось там покусав. Так ще й Хене вийшов зі свого одномісного намету, світло посміхнувся і, вирішивши, що це слушний випадок для випробування чергової маго-механічної новинки, влаштував усім, хто не встиг втекти, забіг від мініатюрних кульових блискавок.
Роан та Йяда тільки й змогли подивитися на цей бедлам, сумно перезирнутися та заборонити переслідування. Дозволиш їм і від лісу взагалі нічого не залишиться.
— Тепер я розумію, чому маги прагнуть здійснювати подвиги групами, — поділився Яс з усіма одкровенням, на чому пригода з розбійниками благополучно закінчилася.
І навіть лісової пожежі якимось дивом не сталося.
Іншим разом дітки, які намагалися створити кульові блискавки без участі механічної начинки рукавички Хене, випадково спалили стіг сіна. Добре, що минулорічного. За свіже невтішний господар, що намотував кола навколо палаючої власності, напевно запросив би більше. А так вистачило грошей, отриманих від варти невеликого містечка за винищення розбійників. Хлопці засмутилися, вони збиралися витратити ці гроші інакше. Всі, хто не брав участь у спаленні сіна, раділи своїй передбачливості.
Невідомо, щоб ще страждаючі від нудьги студенти наробили, якби група не доїхала до того самого храму.
На вигляд храм нагадував рідного брата Школи Стихій. Таке ж нагромадження прибудов навколо чогось старовинного, що тепер розгледіти практично неможливо. Найвищу вежу вінчав шпиль із чимось схожим на кришталеву кулю. Любителька розумних книг Тея сказала, що це такий накопичувач енергії. А Хене уточнив, що збирають енергію сонця і що вежу будували кікх-хей. Відразу після війни з тьмапоклонниками, що прийшли звідкись із-за степів та Великої Пустелі. І ця вежа насправді не самотня. Власне, саме через такі вежі степовики й побажали приєднати свої землі до королівства. Тому що в цих вежах накопичується енергія, якою можна вчасно припалити паростки темряви, які час від часу з'являлися то там, то тут у степу. Звідки вони беруться, ні маги, ні адепти богів не могли зрозуміти. Схоже, їхнє насіння розносить сам вітер. Ось і встають мерці, а звичайні кози перетворюються на чудовиськ.
Найдавніші землі королівства Валліс знаходиться далеко, подібне там відбувається тільки в давно відомих місцях, та й навчених магів вистачає, щоб боротися з цією напастю. А степ після перемоги над тьмапоклонниками рятувався лише завдяки цим вежам та шаманам, які вміли енергію взяти та направити.
— Першу вежу будували як збільшену копію шаманської палиці з якимось дешевим самоцвітом у наверші. А потім кікх-хей стали робити кулі із загартованого скла. Якимось особливим способом, без застосування магії. І так вийшло краще, ніж із камінням, — сказала Тея і гордо посміхнулася.
— Яка вона розумна, — тихенько сказала Джульєтта.
Решта з цікавістю розглядали вежу з кулею. Намагалися розпитувати Хене і сперечалися про історію.
Роан вважав, що не завадило б зараз підопічних укласти спати, бо летіти доведеться всю ніч. Але вони навряд чи заснуть, навіть якщо намагатимуться. Хоч бери і сонне зілля вари. Та й до храму дівчата обов'язково підуть. Тож простіше постукати у цей храм, попросити відпочинку у його стінах. А до кайгарів послати гінця з проханням взяти пасажирів саме тут. Але гонець має бути відповідальним.
— Про що думаєш? — спитав Хене, якому швидко набридло дивитися на храм.
— Про кайгарів. Треба до них гінця послати. Сам я не поїду, не можу цей табір залишити. Йяді тим більше їхати не можна, надто люблять погоничі зло жартувати з жінок. А студентів… боюсь, після цього нам взагалі відмовлять.
— Я піду, — сказав Хене і додав: — Цікаво.
Роан тільки рукою махнув і почав пояснювати, як розмовляти з погоничами, скільки платити та куди летіти. При цьому Роан зовсім забув розповісти, де погоничі та кайгари знаходяться, тому не одразу зрозумів, чому Хене все ще на нього дивиться з очікуванням у погляді.
Джульєтта з цікавістю розглядала невелику кімнатку, в якій опинилася разом із Шеллою та Ольдою. Стіни кімнатки були оббиті тканиною. Вікно прикрашала фіранка з метеликами. А три ліжка з мереживними покривалами та дубова шафа нагадували про дорогий готель.
— Непогано у цьому храмі живуть, — озвучила думки Джульєтти Ольда.
— Сюди часто приходять дізнатися про певну долю, — пояснила Шелла. — Різні люди ходять. І жертвують різне. Хтось мідну монетку. Хто цілу скриньку, наївно вірячи, що так їхня доля виглядатиме краще.
— Ого, — сказала Ольда і плюхнулась на ліжко. — Дивовижні люди. Навіщо знати певну долю, якщо невизначена все одно перекрутить життя, як захоче?
— Може їм просто цікаво, — сказала Джульєтта.
— Це тобі просто цікаво, бо ти дурненька, — сказала, як одрубала, Ольда. — А вони хочуть знати для чогось. Щоби щось отримати.
— Так, — підтвердила Шелла. — Які-небудь невпевнені у своєму батьківстві володарі титулів сюди їздять. Ті, хто сподівається дізнатися про багатих та впливових родичів. Ще всякі…
Джульєтта голосно пирхнула. Якщо вона дурненька, то ті, хто шукає родичів, ще дурніші. Навіщо комусь багатому і впливовому ще один родич, який невідомо звідки взявся?
— Ви не хочете дізнатися про долю? — спитала дівчинка.
— Не хочу! — відрізала Ольда. — Це безглуздо.
— А я б про маму запитала, — задумливо промовила Шелла. Після чого була схоплена діяльною Джульєттою за руку і витягнута в коридор.
— Ідемо швидше! — вимагала вона. — Інакше там буде черга. Чекати доведеться. А ще… раптом щось цікаве підслухаємо? У романах завжди щось цікаве підслуховують.
— Божевільна, — захопилася Шелла, але чомусь пішла далі, замість спробувати привести подругу до тями.
А Джульєтту це тільки підбурило. Бути трохи божевільною їй, схоже, подобалося.
— Цікаво, як там усе влаштовано? — питала вона саму себе по дорозі, при цьому її чомусь не зацікавило, де саме влаштовано. Джульєтта просто йшла, нікого на шляху не розпитуючи. Мабуть, вважала, що якщо всі дороги королівства ведуть до столиці, то й усі коридори храму ведуть у те місце, де розповідають про долю.— Може, там треба руки покласти на камінь, і все побачиш, як у яскравому та барвистому сні? Чи там сліпа жриця сидить над казаном, у якому варяться спеціальні трави? Шелла, ти не знаєш?
— Не знаю.
— Жаль... Хоча так навіть цікавіше. Головне, щоб Роан не вирушив шукати. Він може все зіпсувати.
— Завадить тобі дізнатися про долю?
— Ні, завадить нам підслухати. А про таємниці тільки так і дізнаються. Підслуховуванням. А раптом там зараз Янір про долю запитує і ми щось про нього дізнаємось?
— Не питатиме він про долю, не захоче, — впевнено сказала Шелла.
І майже не помилилась. Янір справді не хотів розпитувати. Але був змушений. Тому що програв, і іржучий, як молодий кінь, Яс загадав саме таке бажання.
