Спочатку:
На сторінку книги
Да Го. Перерозвиток великого
Як потужне дерево може впасти і розлетітися на частини, так і людина — хоч би якою мужньою і цілеспрямованою вона була — може впасти, зваливши на себе непосильну ношу. Потрібно знати не лише свої сили, а й свої слабкості.
(Книга Змін)
Зілляварів проводжали всім табором, з піснями, побажаннями та мало не танцями. Один Роан тихо радів, що хоч би ці поїхали до школи сортувати трави і варити з них щось таке, що без нагляду вчителя варити не можна.
Всі інші залишилися. Джульєтта начисто вивела всі сухі гілки на чагарниках в окрузі, але в контролі вогню просунулась недалеко. Локан, який знову втік від грізної мамки, притягнув їй в'язку нарубаних на частини різнокаліберних вишневих гілок, і Роан навіть не хотів знати, у кого він їх вкрав. Просто натякнув Джульєтті, що спалити дрова потрібно якнайшвидше, чим підопічна і займалася, поки Роан проводив експеримент із посиленням щита нової ляльки.
Студенти, до речі, намотували навкруги ляльки кола і дивилися підозріло байдуже. Мабуть, розраховували, що Роан щось напартачить, і можна буде знову декілька днів харчуватися смаженою свининою. Довелося витрачати накопичувачі та ставити на ящик із лялькою захист та сигналізацію. А то недолітки могли зголодніти і додуматися допомогти викладачеві запороти експеримент.
Нічого поганого з моменту виявлення безголового немертвого більше не відбувалося. Напевно, справді шкодили темні маги-початківці. Хоча чи впіймали їхніх вчителів ні Роан, ні Йяда не знали, розповісти їм про це ніхто не захотів. Перевертні, до речі, чи то змирилися з долею, чи розчарувалися у своїх талантах нишпорок, але перестали стежити незрозуміло за ким і почали плести з дроту якісь амулети. Роан навіть зацікавився, дуже незвичайна техніка – виплітати можна було одразу малюнок-наказ. Такий амулет, звичайно, неміцна штука і енергію тримає погано, зате замінюється за наявності заготовок легко і спрацьовує завжди на повну силу, нехай і лише один раз. Дуже зручна штука, коли немає потрібного амулету та купити його ніде. А плести з дроту, напевно, навчитися не складно, головне інструменти потрібні купити.
Хене, як і раніше, вигулював кайгара, іноді лякаючи місцевих жителів. Дехто навіть приходив на нього скаржитися, але, побачивши натовп малолітніх магів, губився і поспішно тікав. Певне, не хотів мати з ними нічого спільного.
На жаль, втеча нікому нічим допомогти не могла. Тому що в останні дні практики недолітки мали проявити себе у допомозі місцевому населенню. І перший із цих днів наступав завтра. Чому Роан був навіть радий, тому що можна було згортати свої експерименти, записати висновки та намітити план, з яким працюватиме після повернення до школи. А після цього віддати м'ясо недоліткам, нагодувавши їх настільки, щоб нікому не спало на думку вкрасти курку або подоїти чиюсь корову. І можна вирушати допомагати селянам, які навіть не підозрюють, що потребують цієї допомоги.
— Вона точно вміє поливати городи? — підозріло питала худа гостроноса тітонька, зовсім не схожа на степнячку.
— Вміє, — вже всьоме підтверджувала Йяда, і старанно дивилася на Шеллу з материнською гордістю та впевненістю.
— Точно вміє, — шепотів Яс так, щоби чули тільки свої. — Торік чудово поле полила. Воно в низинці було. Селяни, звичайно, залишилися без поля, зате у них з'явився ставок, та ще й безкоштовно. Магістр Діньяр задля компенсації запустив туди рибу і відкрив струмок, щоб ставок не висох. Загалом, не помилилися селяни.
Льєн відважив Ясу потиличник, а Джульєтта старанно наступила на ногу.
— Ідіотизм, — підтримав їх підозріло сонний Янір, зі свіжим фінгалом під оком. Де він цей фінгал заробив, хлопець не зізнавався, тож версій було багато, аж до того, що він уночі переплутав намети та отримав від Ольди.
На молодих магіків зібралося дивитися все невелике село, в яке ці магіки прийшли, щоб нести світло та безоплатну допомогу. Люди шепотілися, виглядали через паркани, тицяли пальцями і навіть сміялися. Хоробра малеча поступово підкрадалася дедалі ближче, магів у такій кількості бачити цим дітям ще не доводилося, і допитливість поступово переважувала батьківські заборони.
— А я знаю цю дівку! — порадував односельців нетверезий мужик, і, мабуть від радості, перевалився через паркан і впав у лопухи. — Це Каранка, — простогнав із рослинності, після чого захропів.
— Допився! — охнула гостроноса жінка, одразу втративши інтерес до долі свого городу. — Богині йому вбачаються.
— Не вбачаються! — озвався ще один нетверезий голос. — Вона там висить над каменем для дарів. Я бачив.
Селяни з цікавістю дивилися на Шеллу, мабуть, намагалися зрозуміти, як вона може одночасно десь висіти і стояти посеред вулиці, бентежачи людей.
— На щиті висить! — уточнив той самий голос, і на паркан навалився здоровенний мужик, змусивши його заскрипіти. — Помічник голосу казав, що її з живої дівки малювали. З цієї, мабуть. А я ще не вірив, що такі гарні бувають. Може, дійсно богиня з неба спустилася.
— Ах ти ж, пес! — обурено закричала невидима за парканом жінка, і чоловік кинувся тікати. — Живих богинь йому подавай!
— Місцеві дружини віддають перевагу богиням мертвим, — глибокодумно зауважив Яс.
— То ми будемо городи поливати чи пішли далі? — нетерпляче спитала Ольда.
Селяни зашушукалися, радячись, але на поливання городів погодилися. Надто вже давно йшов останній дощ.
Йяда, Шелла та троє хлопців як охорона, вирушили за село, малювати, на думку місцевих жителів, страшні знаки на пагорбі та створювати хмари з нічого. Інші пішли ховатися від майбутньої стихії в будинку гостинної бабки, що відразу такою стала, щойно дізналася, що Роан вміє лікувати коров'ячі копита від розшарування.
До табору маги повертатися вже не збиралися. З упакованими речами, складеними в купу, залишився Хене, чекаючи на невідомих портальників. Власникам цих речей належало обійти колишній табір по колу, заходячи в усі села, які трапляться на шляху і пропонуючи допомогу, доїсти взяту з собою їжу, а потім вийти до гір та кайгарів. Селяни, незважаючи на те, що раніше до них маги-недоучки не приходили, скаржитися на проблеми, які зможуть вирішити лише ці маги, чомусь не поспішали. Чи до них дійшли чутки, що недоучки не завжди справляються, як треба, із запропонованою роботою. Чи життєва мудрість підказувала, що безкоштовно хороші маги не працюють. Загалом, прогулянка мала бути ще та, враховуючи, що тільки першокурсники звільнялися від необхідності писати твір на тему: «Як і чим я допоміг мирним жителям і наскільки вони мені були вдячні».
Але поки роботу мала Шелла, а всі інші розсілися по лавках і стали чекати викликане нею стихійне лихо.
Яс веселився та розповідав історії про те, як і чим студенти допомагали населенню у різні роки і що з цього вийшло. Янір притулився спиною до стіни і нахабно задрімав, ігноруючи Джульєтту, що сиділа поруч. Ольда розважалася тим, що підкидала в повітря ножа і ловила його за лезо. Загалом, усі знайшли собі заняття до душі і найменше чекали, що хтось посміє їх потурбувати. Тому і не звернули уваги ні на скрип дверей, ні на замурзану дитину незрозумілої статі, що просочилася в будинок.
— Дядечку, а ви чорну людину вразити можете мечем? — спитала дитина, посмикавши Льєна за штанину.
— Можу, — вирішив не розчаровувати дитину Льєн.
— То це ж добре! — зраділо дитя і шмигнуло носом. — Він у нас у підвалі сидить, уже майже всю солонину зжер. А мама плаче та боїться на нього наскаржитися. Тому що він проклясти пообіцявся. А батька вдома немає, батько блакитний мох збирає, зараз якраз сезон.
— Ага, — сказав Льєн.
— Мабуть, якийсь шахрай, — перейшов на нову тему Яс. — Вони завжди проклясти обіцяють і обирають вдів та самотніх жінок. До чоловіків лізти бояться.
— Ходімо, подивимось, — азартно запропонував Янір, миттєво прокинувшись.
— Може, викликаний Шеллою потоп перечекаємо? — засумнівався Яс.
— Не розмокнемо! — вирішив Янір і, підбадьорливо поплескавши дитину долонею по голові, наказав: — Веди до свого чорного дядька!
Ольда схопилася з лави разом з ним, гордо заявивши, що боротися вміє краще за деяких. Малак вирішив не відставати від друзів. А Джульєтта і Тея пішли з цікавості, пообіцявши не втручатися і спостерігати за вигнанням шахрая з підвалу здалеку. В інших здоровий глузд або небажання вимокнути переважило жагу розваг, і вони залишилися чекати Роана, попутно пообіцявши з'їсти все смачне, якщо вдячна господиня почне магів годувати.
