Раді Вас бачити!

Яр закінчився несподівано. Він ніби тягнувся, тягнувся, а потім різко звузився і закінчився. Малак і Яс, що захопилися погонею, навіть пробігли трохи далі цього закінчення.

Порадившись і дійшовши висновку, що вони незрозумілим чином пробігли повз дівчину, хлопці спустилися в яр і пішли назад. І десь на півдорозі між кінцем яру і Джульєттою, що чхала за каменем, вони натрапили на здоровеного рудого собаку з відірваною головою. Вони так і лежали: тіло окремо, голова, що недобре скалилася, окремо. І все б нічого, пройшли б мимо і не згадали потім про цю знахідку, якби не було помітно, що здохла собака набагато раніше, ніж їй відірвали голову. І причина її смерті була ясна — хтось, намагаючись її зжерти, вирвав збоку шматок м'яса разом із ребрами. Але після цього вона вирішила, що їй потрібно іще трохи побігати.

— Немертве, — впевнено сказав Малак, оглянувши труп. — Низькокласове, а може взагалі безкласове. Встало саме. Мабуть, псина валялася десь у бур'янах, а хтось поруч невдало закликав силу, і частина енергії дісталася цій дохлятині. Набагато цікавіше, хто його вбив спочатку. Явно не полюючий на господарських кіз вовк.

— А мені цікаво, хто вбив його повторно, — сказав Яс. — Тому що спочатку на псину могло впасти щось важке, прорвавши шкуру і поламавши ребра. Це потім любителі дохлятини все, що встигли, під'їли. А ось хто йому голову відірвав після того, як воно встало? Причому так вдало, що після цього далеко ця псина від своєї голови не втекла.

Хлопці переглянулись і замислилися. І в цей момент на них зверху впало щось велике і стало життєрадісно кричати:

— Ви її вбили!

— Вона вже була дохла! — чомусь обурився Малак і врізав нападнику, куди довелося.

— Ти, недоумку, це не дівчина, це взагалі собака! — підключився до криків хтось третій, а Малак, отримавши від нападника кулаком у вухо, на якийсь час загубився у просторі.

Коли Малак знайшовся, він виявив, що лежить під кущем, мабуть, поклали там, щоб сонце в очі не било, а Яс з парою перевертнів вивчають повторно здохле немертве, навіщось тицяючи в нього палицею.

— Це не собака, — впевнено доводив Вірат. — Можу заприсягтися, що за життя ця істота була диким перевертнем. І вбили його гаком. Такі пастухи ставлять у горах. Вони пасуть стада в долині, вхід до якої досить вузький. А щоб захистити худобу від тих самих вовків, ставлять пастки — самостріли з гаками. Крюк прив'язують до скоби, спеціально вбитої в камінь, так що вовк, якщо попався, втікти і загубитися не зможе. Потім пастухи його підбирають і зі шкіри дружині шубу шиють. А збожеволілий перевертень виявився досить сильним для того, щоб видерти гак із тіла разом із ребрами. І біг він до рідного села, напевно. Щастя, що не добіг.

— Гаразд, — не став сперечатися Яс, який нічого не знав про життя перевертнів. — А голову йому хто відірвав?

— Інший перевертень, — похмуро сказав Бадеш і чомусь неприязно глянув на Яса.

— У будь-якому разі про знахідку слід розповісти, — вирішив за всіх Вірат. — Тому що встати ця істота могла зовсім не випадково. Може, воно взагалі до нашого табору йшло і не дійшло зовсім небагато.

— А десь тут Джульєтта бродить, — задумливо мовив Яс.

Хлопці почали озиратися, наче Джульєтта могла знайтись під кущем по сусідству з Малаком. Потім ще трохи посперечалися і вирішили повертатися.

— Призив, — впевнено сказав Льєн, подивившись на знайдені Джульєттою загадкові значки. — Але старий. Напевно, якийсь шаман духів викликав, силу тренував. А може, на цьому камені загалом кілька поколінь шаманів навчалися. Може, досі навчаються.

— А я його мало не засипала, — сумно покаялася Джульєтта і спробувала долонями згребти вбік дрібні камінчики, під якими сховалася частина значків, що знаходилися низько.

— Якщо тут навчаються, самі приберуть, — сказав Льєн і подав Джульєтті носовичок. — У тебе жовте обличчя.

— Ой! — вигукнула дівчина і спробувала стерти пилюку з обличчя спочатку не менш брудним рукавом, а потім і носовичком.

Вийшло у неї погано, а повертатися до табору з брудним обличчям дівчина відмовилася. Тому довелося вирушити до струмка.

— Джульєтто, не ходи сюди більше одна, — сказав Льєн, коли дівчина умилася.

— Я хотіла піти з Яніром, — простодушно зізналася Джульєтта.

Льєн хмикнув, явно вважаючи, що Янір не найкращий супроводжуючий.

Джульєтта образилася за чоловіка мрії і гордо задерла носа.

— Ти зараз схожа на надуту мишу, — сказав Льєн і посміхнувся.

Посмішка в нього була хороша, з посмішкою він був набагато симпатичніший, ніж без неї. І приголомшена Джульєтта, яка вважала, що цей юнак завжди серйозний, розгубила всі розумні слова.

— Я не миша, — тільки й змогла сказати.

— Мишка. Дрібна, гостроноса та допитлива. Кому б ще спало на думку лізти за камінь і вивчати незрозумілі значки?

Джульєтта обурено пирхнула і гнівно подивилася йому в обличчя. Якщо вірити романам, справжні чоловіки після цього повинні засмутитися і вибачитися. Але Льєн справжнім, мабуть, не був. Тому ще раз усміхнувся і підморгнув.

А Джульєтта чомусь почервоніла і відчула себе винною. І, можливо, це вона стала б вибачатися за зіпсовану хустку і за те, що йому довелося кинути свої справи і вирушити рятувати дрібну і допитливу мишу від можливих небезпек. Але, на щастя, Джульєтта цього зробити не встигла. Її та Льєна знайшли Малак, Яс та двоє перевертнів.

І вже такою компанією вони вирушили радувати викладачів черговою знахідкою. У тому, що викладачі зрадіють, хлопці були впевнені. Як і в тому, що завтрашній ранок знову почнеться з нашестя шаманів та військових.

Передчуття не обманули студентів, які знайшли в яру тіло двічі мертвого перевертня. Шамани та військові знову наповнили табір. Вони заважали, скрізь заглядали, а один немолодий чоловік навіщось зайняв намет Роана, розвісив по кутках амулети, що захищають від підслуховування, і почав викликати до себе студентів по одному. І добре б щось путнє сказав, став би погрожувати чи допитувати. Так ні, читав стандартну лекцію про безпеку в незнайомих місцях і відпускав. Загалом, дивний мужик.

Дохлого пса разом з його головою принесли до табору шамани, і це тіло смерділо з півдня на всю округу, доки його не запакували в просмолені мішки і відвезли на ослику у невідомому напрямку. Те, що це перевертень та немертве, підтверджувати ніхто не став. Але й не заперечували. Та й навіщо тягнути кудись дохлятину, якщо вона не була небезпечною до того, як остаточно здохла?

Військові, менша частина шаманів, три мага та дивний мужик залишилися. Вони бродили навколо наметів, розшукуючи чи сліди, чи вчорашній день. Ставили безглузді запитання. Маги заміряли у всіх силу. Чи то намагалися виключити можливість того, що студенти самі щось оживили і бояться зізнатися, чи просто не знали, чим би ще себе зайняти. Військові здебільшого пильнували, а їхній нахабний командир через деякий час став охороняти местресу Йяду. Ходив за нею хвостиком, всіляко демонстрував молодецтво і намагався вручити квіточку, яка прив'яла, мабуть витягнуту з пучка зельеварів.

Местресі спочатку ця справа подобалася, тим більше командир був гарний собою настільки, що навіть Джульєтта задивилася, всупереч його кучерям, що нагадували про брехливого нареченого. Потім, мабуть, цей недалекий військовий Йяді набрид, але як його позбутися, вона не знала. А потім з намету після розмови з дивним мужиком вийшов Роан, обдарував бравого воїна недобрим поглядом і поспішно забрав від нього местресу, посилаючись на якісь справи. Яс потім клявся, що щойно вони зайшли за намет зіллєварів, Йяда поцілувала молодого викладача в щоку і побігла ховатися від настирливих залицяльників до Шелли. А Роан так і стояв, немов мішком прибитий, поки дивний мужик не наказав уважно оглянути округу та речі, що знаходяться поза наметами.

Навіщо йому це знадобилося, не зрозуміли навіть військові. Але вони звикли накази виконувати і, мабуть, через те, що шамани і так оглядали округу не першу годину, кинулися до речей, що погано лежали. І в таборі розпочався безлад.

Зіллєвари грудьми стали на захист своїх недосушених трав і відганяли воїнів від них усім, що під руку трапилось. А траплялися їм дуже важкі речі. Дівчата почали верещати і скидати на вояк напругу, яка накопичилася, після того, як вони додумалися подивитися, що там таке висить за полотнами між двома наметами. А висіла там білизна, бо дівчата істоти ніжні, і якщо ходити у верхньому одязі очищеному за допомогою магії, вони ще можуть, то не праною білизною гидують. Хлопці, котрі тягали воду для цього заходу, кинулися дівчатам на допомогу. Вони також цінували докладені зусилля. І бідні воїни виявилися затиснуті між двома групами магів-недоучок.

На розпочавшийся бардак з різних боків побігли Роан, маги і дивний мужик, що маялися від неробства. Вони героїчно загасили намет, що загорівся через Джульєтту, заспокоїли молодь. Пояснили якомусь бовдуру, що саме так засмутило дівчат, і навіть відібрали в Ольди камінь, який вона хотіла розколоти об чиюсь тупу голову.

— Так! — гаркнув дивний мужик, коли пристрасті трохи вщухли. — До речей підходити лише у супроводі їхніх господарів, щоб не було непорозумінь!

— Бамммм! — пролунало йому у відповідь, демонструючи, що він із цією промовою трохи спізнився.

Усі як по команді подивилися наліво. Ящик з лялькою Роана цього разу впав дуже вдало, причому разом котелками зіллєварів, які безвідповідальні студенти поставили на нього як на стіл. Що вже пара молодих військових робили для того, щоб зламати одну з опор, ніхто навіть уявити не міг. Опори Роан привіз із собою, і зроблені вони були з дерев’яних стовбурів завтовшки в його руку, випадково таке не зламаєш. Роан був у цьому впевнений. Але браві воїни цього, мабуть, не знали.

— Не чіпайте, а то!.. — спробував попередити молодий маг, але його чи не почули, чи не захотіли слухати.

Один з воїнів ступив до ящика, що став на торець, і рішуче смикнув на себе кришку.

— Кхадррр? — явно здивувалися його діям дошки, але зусиллям піддалися, і лялька вивалилася з ящика прямо на воїна, пристрасно обхопивши його руками.

З боку картина виглядала моторошно. Зблизька, мабуть, ще гірше, бо рішучий зломщик чужих ящиків загорлав, а його помічник вихопив меч і вдарив по страхолюдині.

— Уб'ю! — пообіцяв Роан, кидаючись рятувати власність, але добігти не встиг.

Захист у ляльки був слабкий, а меч у воїна хороший, призначений для битви з воїнами в амулетних обладунках. І витримав захист всього три удари, після четвертого смачно запахло смаженим м'ясом, а воїн, який не здогадався відштовхнути ляльку, звалився разом з нею на землю і заверещав зовсім нелюдським голосом.

— Ось придурки, — голосно сказав Яс, привертаючи увагу всіх, хто дивився на це дійство по сусідству з дівочою білизною. — Усю роботу запороли.

Роан був із ним згоден, тому церемонитися не став. В ошелешено застиглого воїна відібрав меч і, пообіцявши засунути цю залізяку йому в зад, відштовхнув плечем. Другого воїна витяг з-під ароматного м'яса, що втратив людську форму, і врізав по фізіономії. Той навіть одразу замовк.

— Ідіоти! — обізвав обох маг і, тицьнувши пальцем у того, який здавався більш розумним, заявив: — Ви мені свиню винні! Велику! А найкраще дві!

— Ік?! — невпевнено озвався воїн.

— Ой, твоя лялька зламалася! — радісно вигукнув Хене, вилетівши верхи на кайгарі з-за намету. — А що тут сталося?

Воїни дружно кинулися до нього.

— Дохле немертве діти знайшли, — поскаржився Роан братові.

— Да? — щиро здивувався Хене, що примудрився все пропустити. — А я знайшов дивних людей, вони сиділи довкола чорної рослини в горщику і підвивали, яку силу в когось просили. Я не дуже зрозумів терміни незнайомі. Я якраз перевіряв, як кайгари літають над водою, знайшов озеро і ганяв Маля туди-сюди біля самих очеретів, щоб людей не лякати. А тут вони сіли на березі і давай вити. Довелося чекати, поки підуть.

Роан тільки зітхнув і сів поруч із залишками своєї ляльки.

— Знаєш, схоже, кайгарам дуже подобається вода, — сказав Хене, сівши поруч. — Я його ледве вмовив відлетіти від озера. Потрібно буде запитати, чи не у воді вони народжуються? А то в мене одна теорія з'явилася про мутацію звичайних амеб.

— Кого і де ви бачили із чорною рослиною?! — гаркнув дивний чоловік.

Хене обдарував його поглядом сповненим терпіння і доброти.

— Там, — сказав кікх-хей, махнувши рукою собі за спину. — Знайдете озеро, йдіть до селища у низині по сусідству. Вони туди пішли.

— Як вони виглядали? — з натиском спитав чоловік.

— Гадки не маю. Вони були дивні, у білих хламидах із величезними каптурами. І сиділи зігнувшись. Але голоси молоді.

— Дякую! — гаркнув мужик і обернувся до магів, що стояли за спиною.

— Мені потрібні дві свині на нову ляльку, — заявив Роан. — І якщо я їх не отримаю, мій брат не зможе впізнати жодний голос, незважаючи на свою ідеальну пам'ять.

Хене, який так і не зрозумів, що саме сталося, ствердно кивнув і наївно посміхнувся. За що чоловік обізвав обох братів поганими словами, після чого погнав підлеглих на пошуки озера.

— Цікава у нас практика цього літа, — життєрадісно заявив Яс і отримав від Ольди по голові. Добре хоч кулаком, а не каменем.