Спочатку:
На сторінку книги
На третій день Джульєтта виявила, що в яру, який знаходиться поблизу від табору, ростуть чагарники. Гілки у цих чагарників були тонкі, ламкі та колючі, але дівчина й таким зраділа. Тепер вона бігала туди-сюди, як заведена, тягаючи до табору сухі гілки. Ламати живі їй було шкода, тим більше одна із знахарок розповіла Джульєтті, що до осені дрібні зелені ягідки перетворюються на такі ж дрібні, але чорні. На смак ці ягідки та ще гидота, але вони лікують застуду, особливо у дітей. Тому їх дуже акуратно збирають, сушать, а потім або перетирають на порох для своїх потреб, або продають. Ціна у цих ягідок, не така й маленька.
Іноді Джульєтту хтось супроводжував у її походах за дровами, але найчастіше вона сама бігала. Тим більше, бігти було недалеко, а Йяда вже встановила жердини з дзвіночками, які попередили б, якби до табору став наближатися хтось чужий.
На п'ятий день до Джульєтти прибився Локан — той самий злодюжка і вигадник в одній особі. Чим він її розжалобив, вона нікому так і не сказала, але гілки пацан тягав чесно, і всі вдавали, що не впізнають його. Повертався додому недоросль лише пізно увечері. Чи робити там було нічого. Чи то навпаки, справ було багато, але займатися ними не хотілося. Чи поряд з магами йому було цікавіше.
Хене того ж дня злітав на кайгарі в село, розповів мамці хлопчака, де він пропадає, а заразом позичив у когось шапочку-відерце і почав малювати обіцяний портрет. Шелла зрідка йому навіть позувала, відпочиваючи від спроб зібрати з підземної води силу і влити її в дерев'яну заготівку так, щоб вийшов амулет, а не гірка трухи. У шапочці дівчина виглядала зовсім степнячкою, тільки сині очі видавали, що серед її предків були не тільки діти Каранки.
Роан, прочитавши про всяк випадок плани всіх підопічних і переконавшись, що вони займаються саме тим, чим треба, нарешті розклав навколо ящика накопичувачі і став перетворювати свою татуйовану ляльку з м'яса на фальшивого мага. Слабенького повітряника, чий щит у кращому разі протримається трохи більше півгодини, а в гіршому спалить лише ляльку. Ну, або підсмажить, і тоді студенти будуть їсти запечене магією м'ясо, а Роан метатися між селами, намагаючись купити нову свиню. Магу дуже цього не хотілося, тому він діяв повільно та обережно, часто перевіряючи, як зростають енергетичні канали. І саме у такі моменти хтось обов'язково намагався його відволікти. Найчастіше Яс, що тягав з яру камінчики різноманітної форми. Щодо кожного каменю він радився то з Роаном, то з Йядою, і обом встиг набриднути.
На шостий день у табір стали стягувати трави зільявари, що встигли розвідати місцевість і знайти все, що їм потрібне. Вони натягували між наметами мотузки та розвішували на них пучки трав. Потім цю справу накривали щільною тканиною, рятуючи свою здобич від сонця. А внизу розкладали амулети, покликані врятувати її від туману, роси і навіть нахабних кіз, що кілька років тому зжерли частину зібраних пучків.
Щоправда, як потім виявилося, від злодійкуватих студентів амулети не рятували. І частину пучків встигли обскубти любителі екзотичного чаю. Як Роан підозрював: перевертні, Тея з Ольдою і, найімовірніше, Льєн. Саме вони поглинали окріп літрами, запевняючи, що чай допомагає їм на щось там настроїтись. Але нічого довести Роан не міг, та й не дуже хотів. У нього й без того турбот вистачало.
Взагалі, єдиною його розвагою було спостереження за перевертнями, які намагалися непомітно знайти невідомо кого. Вони то обнюхували студентів, нібито випадково наблизившись мало не впритул. То до наметів забиралися, коли там нікого не було. То лежали в бур'янах і спостерігали.
Йяду перевертні теж веселили. І саме їх викладачі обговорювали вечорами, сидячи за хитким столиком і спостерігаючи за тим, як студенти намагаються перед сном прибрати весь бардак, який розводили протягом дня.
— Хочеш я тобі щось цікаве покажу? — спитав Локан, витираючи подряпаною долонею спітніле чоло.
Джульєтта глянула на нього скептично, склала насилу витягнуті з глибини чагарника гілки в купку, а потім побачила Яса. Хлопець брів, як сомнамбула, плавно так, повільно і зі схиленою головою. Локан спритно метнувся до Яса, зупинив його, упершись долонею в груди, і повторив заманливу пропозицію.
Яс здригнувся і втупився в пацана так, ніби вперше його бачив, а потім протяжно запитав:
— Цікаве?
— Так, — життєрадісно підтвердив Локан і додав: — Я такого ніде раніше не бачив, але воно точно магічне.
— Хм, — сказав Яс і глянув на Джульєтту.
Дівчина знизала плечима.
А потім вони взяли і пішли слідом за хлопцем до його загадкової знахідки. І напевно зробили це через схожі причини. Джульєтті хотілося відпочити від перетягування гілок, що миттєво згоряли, а Ясу — від пошуків відповідних за розміром і формою каменів.
Йшли вони не дуже довго. Яр петляв туди-сюди, як змія. Потім дійшли до струмка, на дні якого Яс назбирав повні кишені каміння. Струмок виринав з-під каменя, що стирчав на схилі яру таким собі козирком, збігав униз і через кілька кроків пропадав у кущах. А від струмка виявилося рукою подати до знахідки дурного Локана. І якщо Джульєтта з цікавістю витріщалася на чорні з білими прожилками листочки незрозумілої рослини, що виросла між схилом яру і великим плоским каменем, а пацан розливався солов'єм і хвалився своєю спостережливістю, то Яс, що встиг уже завалити іспит з темних явищ, відразу все зрозумів правильно .
— Ти його не чіпав? — дуже серйозно запитав у бовдура.
У відповідь отримав здивований погляд та невпевнене «ні».
— Скільки разів ти його чіпав? — з натиском спитав Яс.
— Один, воно печеться, — зізнався хлопчик. — Тоді тільки один листок був і я подумав, що це камінь такий, гарний. Я б дірку просвердлив, повісив на шнурок і подарував мамці.
— Так, — сказав Яс, не дуже розуміючи, що тепер робити.
Якби рослина була отруйна, пацан би давно помер. Якби підселяло сутність, це теж було б вже помітно. А значить, воно або стихійно-бойове, або скоро з цього яру полізе якась пакість. Звичайно, треба розповісти Роану та Йяді. Але що робити зараз? Може, воно пацана так спокійно відпускало саме через те, що він гадки не має, що це таке? Тоді і Локан, і Джульєтта можуть піти, головне, щоб не ставили безглуздих запитань і не вимагали відповіді. Роану дівчина у будь-якому разі все розповість.
— Так, — повторив. — Зараз ви тихо, мирно й неквапливо повернетесь до табору. Я поки що побуду тут.
Хлопчик дивився круглими очима і поривався щось спитати.
Джульєтта зморщила ніс і, несподівано для Яса, не стала звично кліпати, завмерши зацікавленим ховрахом. Натомість вона схопила Локана за долоню і потягла за собою.
Яс акуратно переступив з ноги на ногу, щосили намагаючись думати про те, що зі спини Джульєтта дуже гарна, а не про те, що за крок від нього по зеленій траві розповзлися чорно-білі пагони. Занепокоєння ця штука відчуває, це Яс добре пам'ятав.
На жаль, у нього нічого не вийшло. Або чорна трава відчула занепокоєння Джульєтти. А може, просто настав час.
Пагони заворушилися.
Яс, не відриваючи від них погляду, відступив на крок, сподіваючись, що зараз вони заспокояться, і будуть і далі поводитися як звичайна трава.
Вони не заспокоїлися. Різко метнулися один до одного, сплітаючись на кшталт дитячої косички, і Яс розвернувся і побіг, розуміючи, що не встигне. І підганяємі його криком пацан і дівчисько теж, мабуть, не встигнуть. Втішало лише, що зникнення трьох людей помітять, та й дзвіночки Йяди на активну пітьму відреагують. Так що рости цієї гидоті недовго залишилося.
— Каварра! — закричав хтось за спиною Яса, і хлопець, спіткнувшись, упав, ледь не стукнувшись лобом об землю.
Потім щось велике впало, Яс усім тілом відчув вібрацію землі, хоч звук був не гучний і м'який. Бігти було вже пізно і марно, тому він сів обличчям до темряви, яка проросла, вирішивши померти з честю.
І встиг помітити, як темноволосий чоловік у білій накидці, можливо навіть учнівській, просто одягнений навиворіт, щоб менше була схожа на шкільну, піднімає величезний камінь і кидає його на те місце, де проростала пітьма. Вдруге кидає, дуже вже звук схожий.
А потім утретє кидає. І вчетверте. Хоча там і після першого разу навряд чи щось здатне нашкодити лишилося.
А Яс сидів і тупо витріщався, не вірячи своїм очам. Людина безумовно була чоловіком, але навіть четверо таких чоловіків навряд чи змогли б той камінь підняти. А цей піднімає до грудей і кидає. Наче так і треба.
— Левітація? — невпевнено запитала Джульєтта, що якось опинилася поруч з Ясом.
— Навряд, магію воно чує і не дало б підняти камінь, за яким ховалося, — так само невпевнено відповів Яс.
Чоловік нарешті відкинув камінь убік, трохи постояв над тим місцем, де була чорна трава, а потім різко зірвався з місця і з нелюдською спритністю піднявся по схилу яру нагору.
— Втік, — сказав Джульєтта.
— Ага, — озвався Яс і зовсім не здивувався, почувши, що до них з тупотом і криками мчить цілий натовп. Йому навіть дивитися не хотілося, хто там біжить їх рятувати.
Якщо чесно, Яс дуже сумнівався, що зможе не зганьбитися і стати на ноги без чужої допомоги. Дуже давно він так не лякався.
