Спочатку:
На сторінку книги
Перші два дні після лекції местреси Йяди Джульєтта підходила до Яніра, складала долоні будиночком перед грудьми і, дивлячись на нього з усією вразливістю, на яку була здатна, просила провести її до чергового куща з гілочками. Мовляв, дівчина вона ніжна, тендітна і їй страшно.
У Яніра традиційно витягалося обличчя, він обдаровував Джульєтту незрозумілим поглядом, але відмовити так жодного разу і не зміг. Ні, спочатку він пробував, але дівчина старанно видавила сльозу, вчепилася йому в долоню і пообіцяла, що помре від страху, а потім приходитиме до нього примарою і погрожуватиме пальчиком. Ага, це Джульєтта вичитала у черговій книзі і просто вирішила спробувати. Виявилося, що цілком собі робочий варіант. Чоловікові легше кудись провести живу жінку, ніж потім дивитися, як її примара пальчиком погрожує. Напевно.
А може, Янір вирішив, що вона вб'ється йому на зло і не хотів, щоб це було на його совісті.
Дорогою до чагарників Джульєтта, пам'ятаючи, що чоловікам насамперед цікаві розмови про них самих, старанно натякала Яніру на те, наскільки він гарний і чудовий. І намагалася як би між іншим вивідати, чим він живе, і взагалі, хто він такий. Повинна ж вона щось знати про чоловіка своєї мрії. Янір іноді зітхав, іноді запевняв, що Джульєтта теж гарна, а одного разу навіть проговорився про те, що дідусь вчив його битися мало не з колиски і мріяв, що з онука виросте великий полководець. А з нього взяв та виріс маг. Це дідуся дуже засмутило.
Джульєтта старанно поспівчувала, але Янір уже схаменувся і більше в такі пастки не попадав. А питати прямо дівчина не наважилася. Зате вона була твердо впевнена, що у Яніра, як у всякого порядного чоловіка чиєїсь мрії, є якась таємниця. І ця таємниця робила його лише привабливішим.
— А може, він принц із сусіднього королівства? — спитала саму себе дівчина. — Він насилу втік від розлюченого діда, який вирішив, що краще онукові бути мертвим, ніж магом. І тепер ховається тут. А вдома його вже урочисто поховали. Тому що в них у королівському роду магів не було, і Яніра запідозрили в тому, що він бастард. Так романтично.
Джульєтта сумно зітхнула, трохи постояла, намагаючись згадати, де раптово вмирали чи хоча б пропадали юні принци, але так і не змогла.
Зітхнувши ще раз, Джульєтта вирішила, що він із якогось далекого королівства. Або не принц зовсім, але все одно досить високородний для того, щоб уміння бути полководцем встигло стати сімейною традицією. Кивнувши своїм думкам, дівчина вирушила на пошуки Яніра, знову просити про супровід та охорону. А він узяв і кудись зник. І навіть Роан не знав, куди, просто сказав, що чоловік Джульєттиної мрії, мабуть, проводить якийсь плановий експеримент. Десь недалеко у степу. У нього там пошук живого має бути. А з табору всі польові миші давно розбіглися, не кажучи про ящірок та іншу полохливу живність. Не витримали вони сусідства з магами.
Джульєтта знову зітхнула, бо зітхати і сумувати через свою незавидну долю належить кожній порядній героїні роману, і вирушила до чагарників одна.
А Янір, переконавшись, що вона пішла, вибрався із заростей високої трави, в якій ховався від діяльного дівчиська і, весело насвистуючи, пішов у свій намет, в супроводі зацікавлених поглядів кількох людей.
— Ця дурепа пішла сама, — невдоволено пробурчав Малак.
— Ага, — відповів Яс, який з цікавістю спостерігав за тим, як Ольда скаче перед своїм наметом з мечем, намагаючись розрубати джмеля, що літав там, а Тея полохливо дивиться на це в щілину.
— Вона пішла сама, — з натиском повторив Малак. — Ще знову чорну траву знайде, пропущену шаманами. Адже вона майже така ж невдачлива, як і Денька.
— Ага, — повторив Яс.
Ольда джмеля чи убила, чи налякала настільки, що він полетів, і з намету рачки виповзла Тея, прикриваючи голову розкритою книгою. Переконавшись, що джмеля немає насправді, дівчина стала на ноги і припустила вліво в якихось термінових справах. Книжку вона з голови так і не прибрала. Напевно, боялася, що зла комаха повернеться і заплутається у волоссі.
— Ходімо! — сказав Малак.
— Куди? — здивовано спитав Яс.
— Подивимося, як цю дурепу хтось зжере!
— А, — сказав Яс, який прослухав усе, про що йому говорив друг і тому спробував піти за Теєю.
Малак смикнув його за рукав і показав пальцем на яр. Довелося Ясу знизати плечима і піти туди, гадки не маючи, навіщо.
Льєн, у той момент, коли повз нього бадьоро промарширувала Джульєтта, сидів у тіні великого каменю і намагався зігріти набрану у флягу воду. Виходило в нього не дуже. Вперше вода закипіла, і хлопець тільки дивом випустив ємність, що розжарилася, перш ніж обпік руки. Охолоджувати Льєн її не ризикнув. Побоювався, що отримає лід, який пошкодить флягу. Довелося зняти сорочку і, використовуючи її як ганчірку, вилити окріп. Потім знову набрати води і гріти повільно та обережно. Коли від зусиль, витрачених більше на самоконтроль і стримування сили, ніж на дію, почало дзвеніти в голові, повз промарширувала чимось незадоволена дівчина.
Одна.
Причому йшла вона кудись далеко, бо поблизу сухих гілок не залишилося.
Льєн похитав головою, залишив флягу в спокої і рішуче пішов слідом. А то дівчина обов'язково у щось вляпається. Або знову якусь гидоту знайде. Або її знайдуть погані люди. А може, це будуть хороші люди, тільки Джульєтта не розбереться і з переляку когось спалить. Недобре вийде.
— Дивись!
Бадеш тицьнув ліктем у бік сонного Вірата, а потім узагалі повернув його голову вправо.
— Куди вони? — здивовано спитав Вірат.
— За дівчиськом. Джульєттою. Дуже підозріло. Може, вони обидва неповні перевертні? Тому і блондини, і жителі півночі.
Вірат трохи подивився на приятеля, намагаючись збагнути, про що він взагалі каже. Але проклятий недосип завадив. Розумна Ратая ще зранку наплювала на стеження і пішла спати. Бадеш примудрився задрімати на сонечку і спав, поки Вірат не зрозумів, що він надто довго дивиться в один бік і мовчить. І замість того, щоб наслідувати його приклад, взяв і розбудив.
— Як гадаєш, вони її вб'ють? — спитав Бадеш, азартно поплескуючи долонею по траві.
— Навіщо? — здивувався Вірат.
— А хто їх, диких, розбере? Може, вони думають, що людська кров дає їм силу, а печінка ще й довголіття.
— Яка гидота, — щиро сказав Вірат. — Не будуть вони її жерти. Занадто підозріло.
— Тоді залишки непотрібних спогадів затруть, а потім… — Бадеш затнувся, намагаючись придумати, що таке ще створить парочка диких перевертнів із бідною дівчиною.
— Поглумляться, — похмуро підказав Вірат, бажаючи Бадеша тихо придушити, закопати і вирушити спати.
— Точно! — життєрадісно погодився друг і додав: — І знову затруть спогади.
— А то як же, — не сперечався Вірат.
— Ходімо її врятуємо, — запропонував Бадеш і, не чекаючи відповіді на цю пропозицію, поповз до яру.
— Щоб тебе змія вкусила, — тихенько побажав Вірат, але поповз услід.
При цьому він сам не розумів, що збирається робити. Чи справді рятувати дівчину від диких перевертнів. Чи рятувати блондинів, що вирішили прогулятися по яру, від Бадеша, який з'їхав з глузду через недосип і стеження.
— Як пощастить, — вирішив Вірат, змирившись із долею.
Джульєтта йшла вперед, не підозрюючи, скільки людей перейнялися її долею. Зрідка вона зупинялася і розглядала кущі, але щоразу переконувалась, що всі сухі гілки звідти давно виламала. У такі моменти їй хотілося відірвати Шеллу від позування або експериментів з водою в каструльці та покликати знову назбирати сухих коров'ячих коржиків. Але Джульєтта хитала головою і йшла далі. Яр цей тягнеться далеко, і кущів у ньому росте ще багато. А корів з їх коржами можна залишити на потім, якщо сухі гілки закінчаться, а вогонь так і не вдасться утихомирити.
Втім, у справі утихомирення вогню у Джульєтти вже були зрушення, багаття не згоряли миттєво. Принаймні не повністю. І дівчина вірила, що ще трохи і можна буде розпочати експерименти зі свічками. Ніхто інший, звичайно, не вірив у це, але їй не казали. Так само не говорили те, що після повернення вона продовжить утихомирювати вогонь на полігоні. Від першорічок взагалі ніхто не чекає, що вони одразу впораються із завданням і порадують цим викладача. Просто потрібна практика. А ще вміння самоорганізовуватись. І завзятість у досягненні мети, без викладача, що стоїть над головою. З тих, у кого такої завзятості немає, тямущих магів не виходить.
Потім, поряд із черговим кущем, Джульєтта помітила великий камінь цікавої форми, начебто навіть оброблений руками людини. Їй захотілося його роздивитися, тому вона спочатку залізла на нього, а потім спустилася з іншого боку, побачивши там загадкові письмена.
Поки Джульєтта сиділа за каменем, намагаючись перемалювати письмена, поклавши клаптик паперу, знайдений у кишені, на коліно, повз неї поверх яру практично пробігли Малак і Яс. Вони намагалися наздогнати дівчину і навіть не підозрювали, що вона в цей час, тихенько пихкаючи, як їжачок, намагається малювати уламком чорного камінчика.
Перевертнів, які повзком і перебіжками переслідували Малака та Яса, Джульєтта теж не побачила. Вона в цей момент колупала ще один уламок на схилі яру за цікавим каменем. Причому Джульєтта була впевнена, що колупає камінь, з якого роблять палички, що пишуть. І дуже здивувалася б, якби їй хтось сказав, що це не так. Втім, абияк і цим каменем можна було писати.
Льєн йшов дном яру і на відміну від інших переслідувачів нікуди не поспішав, тому саме він почув дивні звуки за каменем. Спочатку Льєну здалося, що там когось їдять. Можливо навіть Джульєтту. Він схопив камінь потяжче і став крастися до невідомої небезпеки.
Небезпека тим часом тихенько пискнула, чимось пошаруділа і почала чхати.
Льєн змією заповз на камінь, намагаючись не шуміти, проштовхнув себе вперед і побачив Джульєтту, що сиділа на землі. Живу, здорову і вкриту жовтим пилом, який продовжував сипатися їй на капелюшок зі схилу яру.
— Ага, — задумливо сказав Льєн.
Дівчина знову пискнула, чхнула і спробувала схопитися на ноги, але за щось зачепилась і звалилася назад. Після цього вона ще раз чхнула і стала голосити:
— Мій малюнок! Я ж так старалася! Раптом воно важливе!
Помацавши навколо себе, дівчина знайшла щось у купці дрібних камінчиків, потрясла ним, а потім, піднявши до лиця, дунула.
Жовтий пил полетів до Льєна, і далі він чхав разом із Джульєттою. І якби хтось проходив повз, або хоча б повернулися переслідувачі, що втекли вперед, вони б напевне не зрозуміли, хто, чим і навіщо займається на камені, затіненому чагарником.
