Спочатку:
На сторінку книги
Політ кайгарів Роан спостерігав вперше. Не сказати, щоб у нічному небі було сильно їх видно, але коли вони наблизилися до храму, неясні темні плями в небі стали схожі на столи, які якийсь безумець закинув у небо, посадивши на них по людині, а на один навіть двох .
Переконавшись, що це саме ті кайгари, на яких він чекає, а не якісь, що пролітають повз, Роан відправився збирати підопічних, які не поспішали виходити з храму. А зображати делегацію, що зустрічає, залишилася Йяда.
Перший сюрприз чекав Роана в кімнаті, в якій він збирався знайти Джульєтту та ще трьох дівчат. Знайшов рівно половину своїх очікувань, причому Джульєтти в цій половині не було.
— І де вони поділися? — здивувався Роан, поки не підозрюючи, що вже можна сміливо лаятись та висловлювати долі свої претензії.
Тея відклала книгу, яку захоплено читала, лежачи на ліжку. Здивовано оглянула доступний погляду простір і запитала:
— А вони ще не повернулися?
Ольда, що відчинила двері, голосно пирхнула і пояснила:
— Вони гадати пішли. Давно. Одразу після обіду. Досі десь там тиняються.
— Ага, — тільки й зміг сказати Роан, наївно надіявшись, що знайде зниклих у якійсь іншій кімнаті.
Не знайшов. У наступній кімнаті навіть запитувати було нікого. Дівчата на цьому закінчилися, і Роан відправився до хлопців, сподіваючись, що вони нікуди не поділися. Як виявилося, дарма.
— Де вони?! — гаркнув Роан на Яса, який теж читав якусь книгу.
Недолітка здивовано глянув на викладача, знизав плечима, а потім пояснив таким тоном, наче нічого особливого не сталося.
— Янір програв і пішов питати про долю. Його довго не було, тому туди пішов Малак. Він хотів посваритися з кимось. А вдвох із Льєном було нудно грати, тому я пішов поговорити з вами, а Льєн пішов їх шукати.
— Знайшов? — похмуро запитав Роан.
— Не знаю, я їх поки що не бачив.
— Королівська жаба, — практично простогнав Роан, дивуючись такій незворушності.
Яс відклав книгу, задумався, а потім широко розплющив очі і запитав:
— Їх що, в жертву принесли?
Після чого Роан його обізвав і пішов, грюкнувши дверима.
Нажаль, сидіти за цими дверима Яс не став. Він вийшов у коридор і вирушив слідом за викладачем, тихенько будуючи припущення одне краще іншого.
— Або їх звели з розуму місцеві привиди, і вони всі втекли в ліс, уявивши себе ведмедями, — сказав Яс, коли в черговій кімнаті виявилося лише двоє з чотирьох мешканців.
— Чому ведмедями? — здивувався один із хлопців.
— Для солідності, — зі знанням справи сказав Яс і бридко хихикнув.
Роан знову його обізвав.
— А може їх викрали магоборці? — видав ще одну ідею Яс, коли чергова кімната виявилася порожньою. — Чи тьмапоклонники.
— І всіх зжерли, — похмуро мовив Роан. — Шкода, що тебе обійшли своєю увагою.
— Я кістлявий, — гордо сказав непробивний Яс.
Роан глибоко вдихнув, заплющив очі і потягся до Джульєттиного маячка. На свій подив, виявив його на четвертому поверсі, в глибині якогось лабіринту. Навіщо ця ненормальна туди пішла, Роан і припустити боявся, але чомусь був певен, що всі інші забрели туди ж.
— Нам потрібен провідник, — похмуро сказав маг і подався шукати мешканців храму.
А Яс так само йшов за спиною і незворушно видавав дивні теорії.
— Що це? — спитав Роан, дивлячись на чашу, в якій колихався білий дим, і розуміючи, що нічого доброго.
— Дорожня нитка, — сказав бородатий мужик, який тримав чашу, і смачно позіхнув. — Ніч. Ніхто не піде шукати ваших недорослей. А так, ви по димному сліду повернетесь назад, коли всіх знайдете.
— Я їх до ранку шукатиму, — спробував звернутися до голосу розуму Роан. — У мене тільки Джульєтта, Шелла та Янір із маячками. А вони усі в одному місці.
— Стежте за тим, куди нитка тягнеться. Швидко всіх знайдете, — пообіцяв чоловік і зачинив перед Роаном двері.
— Вони спеціально їх туди заманили, щоб кайгари відлетіли без нас, — сказав Яс. — Хочуть нас затримати.
— Так, я зрозумів, їм їсти нічого, а харчуються вони лише людятиною, — тоном, сповненим терпіння і покірності долі, озвався Роан.
Як не дивно, але шукати за допомогою нитки справді виявилося нескладною справою, і через якихось п'ятнадцять хвилин за спиною Роана компанію Ясу вже складали майже всі хлопці, що загубилися, і одна дівчина. Загубилися вони однаково. Ішли, задумавшись і не дивлячись на всі боки, а потім виявили, що зайшли кудись не туди і не змогли повернутися, куди треба. Наступним знайшовся Малак, який на превеликий подив спав під стіною. Яс, мабуть від великої радості, розбудив його стусаном і криком про те, що корови не здоєні, а сіно не кошене. А потім довго іржав над його переляканою зі сну фізіономією.
Потім знайшлися троє дівчат, вони голосно лаялися і не відразу помітили, що їх прийшли рятувати. Потім ще один хлопець, що сумно сидів на підвіконні. А ось Джульєтта, Шелла та Янір примудрилися зайти далі за всіх. Причому займалися вони якоюсь дурнею. Дівчата висіли на фіранці, а Янір їх критикував і клявся, що не вміє левітувати. Зовсім. А падати разом із ненадійною тканиною він не бажав, про що теж казав.
Це дійство так їх захопило, що рятувальників вони помітили не відразу, а помітивши, навіть засмутилися. Дуже вже дівчатам хотілося подивитись, як Янір лізе у вікно по зв'язаним разом фіранкам, а йому переконати їх, що подібна витівка — дурня.
Роан усіх перерахував, переконався, що більше нікого шукати не треба, і наказав іти назад димним слідом. Дітки й пішли. Життєрадісні такі, наче все життя мріяли загубитися у храмовому лабіринті. Один Яс засмутився. Можливо, навіть через те, що нікого так і не з'їли.
Так вони й йшли. Роан попереду, як мама-качка. За ним підопічні, як каченята. Мама солідно мовчала і зрідка озиралася, перераховуючи дітей. Ті гомоніли і чапали слідом, побоюючись відстати.
А на півдорозі цій процесії зустрілася бабуся. Невисока, худенька та напівпрозора.
— А ось і примара, — зрадів Яс.
— Зараз вона усіх нас зжере, — похмуро сказав Роан, якому дуже хотілося Яса придушити. Не на смерть, а так, щоб кілька днів говорити не міг і на все життя запам'ятав, що викладачів злити не слід.
Бабуся тихо хихикнула, підійшла до Роана і втупилася йому в обличчя.
— Ось ти де, — задумливо сказала вона. — А він тебе шукає. Але не знає, що тебе.
— Хто шукає? — спитав Роан.
— Небезпечна людина. Але зла він тобі не хоче. І тому, кого він продовжує шукати, також зла не бажає. Це спочатку він сердився, а потім заспокоївся. Якщо знайде, то зрадіє.
— То він мене шукає, чи не мене? — вирішив уточнити Роан, хоча чудово знав, що це марно. Чітких відповідей доля ніколи не дає.
— Тебе. Хоча впевнений, що іншого, — зраділа бабуся.
— Знайде? — похмуро поцікавився Роан.
— А це не від моєї богині залежить, і мені цього знати не дано, — сказала старенька і розтанула.
— Чудово, — сказав Роан, якому таких новин для повного щастя і не вистачало. Шукає його хтось небезпечний. А хто, навіщо, що робитиме, якщо знайде… а навіщо смертному знати? Головне, не залишити його у щасливому незнанні. — Не люблю богів, — видихнув маг і повів притихлих підопічних далі.
— Зате вони люблять тебе, — порадувала невидима старенька.
Роан тільки хмикнув.
Ніч не така вже й довга штука. І якщо затриматися, кайгари можуть не встигнути перелетіти через гори. Тоді доведеться шукати, а то й споруджувати, для них укриття та сидіти цілий день на якійсь непривітній скелі. Для недоліток це було б чудовим покаранням. Але карати себе та Йяду Роану не хотілося.
