Спочатку:
На сторінку книги
Ангоку повільно поставив Джаан на ноги, але темні стрічки й далі міцно утримували її, не дозволяючи навіть поворухнутися. Ліон важко дихав, його одяг був розірваний, руки й груди вкривали глибокі порізи, кров повільно стікала на чорну кам'яну підлогу, залишаючи за ним червоний слід. Та золоті очі не відривалися від Джаан.
— Ти в порядку?
Дівчина ледве кивнула.
— Ліоне...
Почувши її голос, він ледь усміхнувся.
— Я тут.
Ангоку тихо засміявся.
— Зворушливо.
Він провів пальцями по щоці Джаан.
— Сто років покарання... і ти проміняв їх на самогубство.
— Забери від неї руки.
— А якщо ні?
Ліон зробив крок.
— Тоді я їх відірву.
На мить у залі запанувала мертва тиша. Потім Ангоку розсміявся так голосно, що стіни здригнулися.
— Ти ледве стоїш на ногах!
Його погляд ковзнув по ранах Ліона.
— Міст Покути... Невже ти справді його пройшов?
— Так.
— Неможливо...
— Перевір.
Очі Ангоку небезпечно звузилися.
— Із задоволенням.
У ту ж секунду вся підлога вибухнула чорними шипами. Ліон різко відштовхнувся від землі, перестрибнув першу хвилю, але друга все ж зачепила його бік. Новий поріз відкрився майже до кістки. Ліон не скотився і миттєво опинившись перед Ангоку, лис замахнувся кулаком. Удар. Ангоку відлетів через усю залу й врізався у колону, яка одразу розсипалася на уламки.
Джаан широко розплющила очі.
— Він... ударив його...
Дракон повільно підвівся. На його губі виступила крапля темної крові.
Він витер її пальцем і здивовано подивився.
— Цікаво...
Його усмішка стала ще ширшою.
— Отже, Міст Покути не лише випустив тебе... Темрява навколо нього почала шалено кружляти.
— Він зробив тебе сильнішим.
— Помиляєшся.
Ліон повільно випростався.
— Це не міст.
Золоте полум'я раптом спалахнуло навколо його тіла.
— Це тому, що мені є кого захищати.
Уся зала здригнулася. Темрява Ангоку й золоте світло Ліона зіткнулися посеред палацу, ударна хвиля вибила всі вікна, стеля вкрилася тріщинами. Джаан заплющила очі від нестерпного сяйва. Коли вона знову відкрила їх, побачила лише дві розмиті постаті, що рухалися з неймовірною швидкістю. Чорні й золоті спалахи безперервно розтинали простір.
Ангоку різко викинув руку вперед, десятки чорних списів одночасно полетіли в Ліона. Дев'ятихвостий ухилився від більшості, але три списи пробили його плече, стегно й лівий бік.
Він захитався.
— Ліоне! — закричала Джаан.
Ангоку скористався цією миттю. Він миттєво опинився позаду Ліона й ударив його долонею в спину. Пролунав глухий тріск. Лис вилетів через пів зали, ковзаючи по каменю.
Його вирвало кров'ю.
— Бачиш? — холодно промовив Ангоку. — Ти вже майже мертвий.
Ліон повільно сперся рукою об підлогу, перед очима все пливло, рани після Мосту Покути ще навіть не почали гоїтися, тіло майже не слухалося.
Але він усе одно підвівся.
— Я ще... не закінчив...
Ангоку лише зітхнув.
— Я справді захоплююся твоєю впертістю.
Дракон підняв праву руку. Під ногами Джаан спалахнуло складне коло з чорних символів. Дівчина відчула, як її тіло пронизує пекучий біль.
— А-а-а!
— Ні! — крикнув Ліон.
— Тепер вибирай, — спокійно сказав Ангоку. — Боротися зі мною... чи дивитися, як я просто зараз почну забирати її душу і перетворювати на свою.
Темрява навколо Джаан почала повільно проникати під її шкіру.
Її очі наповнилися слізьми.
— Ліоне...
Він завмер. Лише на одну мить.
Саме цієї миті Ангоку знову усміхнувся. Він дочекався потрібного моменту. Тут різко втрутився Муйон, який весь час слідкував за дівчиною.
— Брате!
Напівкровка підбіг до Ліона, але дев'ятихвостий його відштовхнув:
— Ти мав її захищати! Чому ти дозволив Ангоку забрати її?
— Але ж я тут, я прийшов на допомогу! — відповів Муйон.
— Байдуже, що ти тут! Тут нікого не повинно було бути!
За лічені секунди поки брати між собою перемовлялися та Муйон намагався домогти брату підвестись, Ангоку змусив Джаан з'їсти його луску, щоб повністю заволодіти нею. Побачивши це Ліон з останніх сил кинувся до Ангоку, але той зник, розчинившись у повітрі. Джаан впала без свідомості, дев'ятихвостий втратив свідомість поряд із нею, а Муйон залишився один в центрі подій з двома без свідомості людей.
