Спочатку:
На сторінку книги
Небо вже вкрилося тисячами маленьких зірок. Ніч опускалася на храм повільно й тихо, огортаючи гору прохолодою та сріблястим світлом місяця. Ліон і Хайгу ще не повернулися, а Юн, закінчивши приготування вечері, раптом зрозуміла, що вже давно не бачила Джаан. Спочатку вона не надала цьому значення. Принцеса часто прогулювалася територією храму або читала десь у затишному куточку. Але щось всередині неприємно кольнуло.
— Рю! — гукнула вона, вийшовши на заднє подвір'я.
Хлопець саме відпрацьовував удари дерев'яним мечем. Почувши сестру, він обернувся.
— Що сталося?
— Ти Джаан не бачив? Вона у своїй кімнаті?
Рю здивовано насупився.
— Джаан? Хіба вона не з тобою?
— Ні. Я думала, вона з тобою. Ти ж мав бути поруч із нею.
— Не був. Я лагодив кран у ванній та декілька дверей у храмі.
Юн застигла на місці.
— Ти... що?
— Ну, там давно потрібно було...
— Бовдуре! — перебила вона його. — Ти зовсім розслабився відтоді, як Джаан почала зустрічатися з Ліоном!
Рю кліпнув очима.
— До чого тут це?
— До того! Те, що вона тепер постійно з ним, не означає, що ми перестали виконувати свої обов'язки! Ми її слуги та охоронці, а не прикраса для храму!
Вона різко розвернулася.
— Ану швидко! Йдемо шукати принцесу!
Тривога почала наростати з кожною хвилиною. Вони перевірили кімнату Джаан, там було порожньо, за тим пішли в сад, там теж її не було, бібліотеку, лазню, комори, дах храму, навіть старі склади біля підніжжя гори. Нічого.
Юн відчула, як холоне кров.
— Дідько... — прошепотіла вона. — Куди вона поділася?
Рю мовчав.
— Якщо Ліон дізнається, що Джаан зникла... він нас у попіл перетворить...
— Дізнаюся про що?
Обидва здригнулися. Від несподіванки Юн навіть скрикнула. У дверях стояв Ліон, поруч із ним мовчки завмер Хайгу. Лис повільно наблизився. Його золотаві очі вже починали світитися тривожним вогнем.
Нахилившись до них, він тихо запитав:
— Де Джаан?
Від цього спокійного голосу стало ще страшніше.
— І навіть не думайте брехати. Я не відчуваю її присутності в храмі.
Рю ковтнув клубок у горлі й виступив уперед.
— Ліоне... її немає тут.
— Це я вже зрозумів.
Очі лиса звузилися.
— Де вона?
— Ми не знаємо.
На мить запала тиша. Потім повітря навколо Ліона наче спалахнуло жаром.
— Що означає "не знаємо"?
Його голос став небезпечно низьким.
— Ви за нею не стежили?
— Я думав, вона з Юн...
Ліон різко перевів погляд на дівчину. Юн зблідла, по її скроні скотилася крапля поту.
— Я... думала, вона з Рю...
Лис повільно повернувся до хлопця.
— А ти чим займався?
— Лагодив храм.
— Я просив тебе це робити?
— Ні.
— Тоді якого біса ти не стежив за Джаан?!
Останні слова він уже викрикнув. Навіть стіни храму здригнулися від його люті. Юн зібрала всю мужність і зробила крок уперед.
— Пане Ліоне, це моя провина...
— Юн, мовчи, — тихо сказав Рю.
Але дівчина продовжила:
— Я звикла, що останні роки вона постійно поруч із вами. Я думала, що сьогодні теж так...
— Досить.
Рю опустив голову.
— Винний я. Я мав виконувати свій обов'язок.
Ліон дивився на нього кілька секунд, а потім зі всієї сили вдарив. Рю навіть не встиг зреагувати. Удар прийшовся просто в живіт, хлопець зігнувся навпіл і впав на коліна.
— РЮ! — Ти повинен був охороняти її! — гримів Ліон. — Не лагодити крани! Не ремонтувати двері!
Його хвости нервово сіпалися за спиною.
— Навіть якщо вона хотіла піти гуляти, ти мав бути поруч!
— Вибачте... пане...
— Вибачення не повернуть мені Джаан!
Він різко розвернувся.
— Хайгу!
— Так, господарю!
— Залишайся тут. Якщо вона повернеться — негайно повідом мене.
— Слухаюся.
Наступної миті Ліон уже зник у темряві. Тим часом далеко від храму Місяць освітлював старий покинутий колодязь. Міко волочила непритомну Джаан по землі, її зморшкуваті руки виявилися дивовижно сильними. Принцеса прийшла до тями лише тоді, коли стара грубо кинула її на холодну
землю.
— А-а...
Перед очима все пливло, поруч Міко вже створювала невеликий вівтар. Вона розсипала навколо білий рис, прокреслюючи коло, стародавній захисний бар'єр, поле яке не дозволив би Ліону знайти їх. На дні колодязя Темний Дракон дрімав, очікуючи свого часу. Ліон обшукував гору, ліс схили, струмки, старі печери. Але Джаан не було ніде.
— Джаан...
Його голос зірвався.
— Де ти?
Раптом він заплющив очі, згадавши про те, що природа завжди відповідає йому. Лис опустився на землю та зосередився. За кілька секунд вітер піднявся між деревами, листя зашелестіло.Із темряви почали злітатися світлячки. Один, десять, сотня. Вони утворили сяючу доріжку й рушили вперед, показуючи шлях.
— Дякую...
Ліон кинувся бігти...
Міко завершила обряд. Схопивши Джаан за руку, вона потягла її до колодязя. Принцеса відчайдушно виривалася.
— Відпустіть мене!
— Уже пізно, дівчинко.
У руці старої блиснув ніж.
Саме тоді Ліон вискочив на галявину.
— ДЖААН!
Він кинувся вперед, але раптом натрапив на невидиму стіну. Його відкинуло назад.
— Ні...
Міко усміхнулася і провела ножем по шиї принцеси. Тонка смужка крові потекла вниз. Ліон відчув, як серце стислося від жаху. Він ударив по бар'єру всією своєю силою. Раз, другий, третій.
І нарешті пролунав вибух! Захист розлетівся ударною хвилею, Міко відкинуло вбік, а Джаан втратила рівновагу й полетіла в колодязь.
— ДЖААН!!!
В останню мить вона вхопилася за виступ каменю, її пальці тремтіли, кров продовжувала капати вниз у темну воду. Ліон кинувся до неї, та шлях знову перегородила Міко.
— Далі ти не пройдеш!
— Забирайся з дороги!
— Віддай своє тіло Темному Дракону — і я відпущу дівчисько.
Вона засміялася.
— Ти не зможеш врятувати і себе і її.
— Замовкни.
— Ти не вб'єш мене. Тобі забороняють закони. Що робитимеш дев'ятихвостий?
— ЛІОНЕ! — закричала Джаан.
Її руки почали зісковзувати.
— Я більше не можу триматися!
Лис відчув, як світ навколо завмирає.
— Востаннє кажу...
Його голос став схожим на грім.
— Відійди.
Міко лише посміхнулася. Секунда. Друга. Пальці Джаан зірвалися, вона полетіла вниз. У той самий момент щось усередині Ліона зламалося. Спалахнула блискавка, грім розірвав ніч, Міко навіть не встигла зрозуміти, що сталося. Сила грому пронизала її тіло, стара впала мертвою, а Ліон уже зник.
За частку секунди він опинився біля колодязя й підхопив Джаан на руки, міцно притиснув до грудей.
— Я тебе впіймав...
Дівчина тремтіла.
— Ліоне...
— Все добре. Я тут.
Не гаючи часу, він кинувся назад до храму.
Але було вже пізно. Кров Джаан впала в колодязь і цього вистачило. Земля здригнулася, колодязь завібрував, темна вода закрутилася виром. З глибини почав підійматися моторошний сміх.
Темний Дракон прокинувся.
