Спочатку:
На сторінку книги
Ліон мчав до храму щодуху. Гілки дерев боляче били по обличчю, коріння раз у раз намагалося вибити землю з-під ніг, але дев'ятихвостий не звертав на це жодної уваги, у його руках безвольно лежала Джаан. Кров із рани на її шиї продовжувала текти, просочуючи одяг Ліона. З кожною хвилиною її дихання ставало слабшим, а тіло — холоднішим.
— Тільки не зараз... — крізь зуби прошепотів він, ще міцніше притискаючи принцесу до себе.
Нарешті між деревами з'явилися знайомі обриси храму. Ліон буквально влетів усередину.
— ХАЙГУ! — його голос пролунав на весь храм. — ШВИДКО СЮДИ!
Він майже бігом дістався кімнати Джаан і обережно поклав її на ліжко. За мить до кімнати вбігли Хайгу, Юн і Рю. Побачивши закривавлену принцесу, усі троє завмерли.
— Небеса... — прошепотіла Юн, прикриваючи рот долонею. — Ліоне, що сталося? — її голос тремтів від хвилювання.
Дев'ятихвостий різко обернувся до неї. В його золотих очах палав гнів.
— Сталося те, чого не повинно було статися, якби хтось уважніше стежив за нею і виконував свої обов'язки слуги! — голос лунав майже як рик.
Юн опустила голову.
— Я...
— Потім! — перебив її Ліон. — Хайгу, оглянь її. Скажи мені лише одне: вона ще має шанс?
Лис швидко підійшов до ліжка. Його лапи тремтіли, коли він торкнувся шиї принцеси. Він уважно оглянув рану, перевірив пульс і прислухався до її дихання. Що довше тривав огляд, то похмурішим ставав його вираз.
— Вона втратила надто багато крові, — промовив він.
У кімнаті запанувала гнітюча тиша.
— Рану я зможу загоїти, але цього недостатньо. Потрібен відвар із особливих трав, інакше її організм просто не витримає.
Ліон різко повернувся до Рю.
— Чого стоїш? Швидко за травами!
Хлопець розгублено кліпнув.
— П-пане, але я навіть не знаю, як вони виглядають...
— Я знаю, — одразу втрутилася Юн.
Усі погляди звернулися до неї.
— Хайгу показував мені їх не так давно, на всяк випадок. Я пам'ятаю місце де вони ростуть.
— Чудово, — коротко відповів Ліон. — Тоді бери свого бовдура і негайно вирушайте. Кожна хвилина може коштувати їй життя.
Юн навіть не сперечалася, схопивши брата за руку, вона потягнула його до виходу.
— Біжимо!
За кілька секунд вони вже зникли серед дерев.
У кімнаті залишилися лише Ліон і Хайгу.
Лис почав лікувати рану, м'яке жовте світло його магії огорнуло шию принцеси, поступово затягуючи пошкоджену шкіру. Проте щоразу, коли Хайгу дивився на її обличчя, його серце стискалося від тривоги. Джаан була неприродно блідою, її губи втратили колір, а дихання стало таким тихим, що його ледве можна було почути.
Через деякий час рана повністю затягнулася.
— Готово, — втомлено видихнув Хайгу.
Ліон сидів поруч із ліжком і мовчки тримав Джаан за руку. Її рука була крижаною як лід.
— Вона житиме? — раптом запитав він.
Хайгу опустив очі.
— Я зроблю все, що в моїх силах.
Відповідь йому не сподобалася. Ліон стиснув кулаки так сильно, що кігті впилися в долоні.
— Це не відповідь.
— Я знаю.
У кімнаті запанувала тиша.
Лише потріскування свічок порушувало її. Ліон дивився на Джаан. Вперше за багато років свого життя він відчував справжнє безсилля. Він ще ніколи не був у такий ситуації коли не може врятувати життя людини.
— Дурна принцеса... — тихо промовив він. — Чому ти завжди знаходиш неприємності?
Відповіді не було.
Тим часом Юн і Рю бігли лісовою стежкою. Холодне вечірнє повітря обпалювало легені.
— Юн... — задихано промовив Рю. — Ти точно пам'ятаєш дорогу?
— Так.
— А якщо ми запізнимося?
Дівчина мовчала кілька секунд.
— Тоді Джаан помре.
Рю зблід. Після цього вони більше не сказали жодного слова. Минуло майже пів години, перш ніж двері храму знову розчинилися. Юн і Рю буквально ввалилися всередину, їхній одяг був подряпаний гілками, волосся скуйовджене, а подих збитий. Проте в руках вони міцно тримали оберемки трав.
— Ми знайшли їх! — вигукнула Юн.
Хайгу миттєво підскочив до них, він швидко перебрав рослини й полегшено видихнув.
— Молодці.
— Вистачить? — запитав Рю.
— Так. Навіть більше, ніж потрібно.
Лис одразу поспішив до храмової кухні. Незабаром повітря наповнив гіркуватий аромат лікувальних трав. Юн нервово ходила коридором, Рю без кінця поглядав у бік кімнати Джаан, а Ліон не відходив від неї ні на крок.
Нарешті Хайгу повернувся, у лапах він тримав чашу з гарячим темно-червоним відваром.
— Допоможи мені.
Ліон обережно підняв голову принцеси, Хайгу почав потроху поїти її ліками. Спочатку здавалося, що організм навіть не реагує але після кількох ковтків дихання Джаан стало трохи глибшим. Усі затамували подих, всі чекали, але нічого не відбувалося. Рю нервово заламував пальці, Юн мовчки дивилася на подругу. Раптом пальці Джаан ледь здригнулися.
— Вона рухнулася! — вигукнув Рю.
Ліон миттєво нахилився ближче, його серце шалено калатало. За кілька секунд вії принцеси затремтіли. Вона розплющила очі, світло свічок змусило її примружитися. Кілька секунд Джаан розгублено дивилася на знайомі обличчя.
— Чому... ви всі так дивитеся на мене?.. — слабко прошепотіла вона.
Юн голосно видихнула, Рю мало не заплакав від полегшення.
— Ти нас до смерті налякала!
На губах принцеси з'явилася слабка усмішка.
— Вибач...
— "Вибач"? — обурився Рю. — Це все, що ти можеш сказати?!
— Рю, не кричи на хвору, — втрутилася Юн, хоча й сама ледве стримувала сльози.
Джаан тихо засміялася, сміх вийшов слабким, але живим. Усі поглянули на Ліона. Він мовчав найдовше, потім схрестив руки на грудях і демонстративно відвернувся.
— Наступного разу помирай тихіше.
— ЛІОНЕ! — одночасно вигукнули Юн і Хайгу.
Та принцеса лише посміхнулася. Вона занадто добре знала його, щоб образитися, бо за грубими словами ховалося те, чого дев'ятихвостий ніколи не наважився б сказати вголос. Джаан вижила, проте ніхто з них ще не здогадувався, що тієї кількості крові яку вона пролила у колодязь було достатньо.
