Спочатку:
На сторінку книги
Наступного дня, коли перші промені сонця лише торкнулися верхівок дерев, Ліон та Джаан дісталися берегів річки Ханзо. Туман тут ніколи не розсіювався повністю, він повз по воді, мов жива істота. Ліон голосно покликав хранительку, і за кілька митей повітря перед ними згустилося, набуваючи знайомих обрисів Катцумі.
— Чого кричиш, Ліоне? — її голос був спокійним, але в ньому відчувалася певне занепокоєня.
Вона перевела погляд на Джаан. Дівчина стояла нерухомо, намагаючись не демонструвати тремтіння рук. Тонка, наче в змії, луска яка вкривала частину її шиї та щоки, поблискуючи холодним металевим відливом ще досі не зникла.
— Можеш не відповідати, — тихо додала хранителька. — Я бачу. Темний дракон вже вчепилася в неї мертвою хваткою.
— Що нам робити, Катцумі? — голос Ліона звучав натягнуто, як тятива перед пострілом. — Як її звільнити?
Катцумі наблизилася до Джаан. Вона торкнулася підборіддя дівчини, змушуючи її підняти голову. Коли їхні погляди зустрілися, Катцумі завмерла — у дзеркалі зіниць Джаан вона побачила відлуння власного горя. Багато років тому вона дивилася так само на свого сина, перш ніж Ангоку назавжди забрав його душу. Катцумі відсахнулася, наче її вдарило розрядом струму, і зробила крок назад, ховаючи свої емоції за маскою спокою.
— Прояв був нещодавно? — запитала вона, не зводячи очей з дівчини.
— Учора, — відповів Ліон, роблячи крок вперед, ніби намагаючись заступити Джаан від невидимої загрози. — Я намагався говорити з ним, але ледь не втратив контроль. Я мало не вбив її, Катцумі. Дракон… він шепотів мені.
— Що саме?
— Він дав мені тиждень, — Ліон стиснув кулаки, вкладаючи в цей жест увесь свій гнів. — Умова проста: я маю віддати йому своє тіло, стати для нього новою посудиною, а Джаан він залишить у спокої. Він каже, що вона зможе чинити опір лише сім днів, а потім її душа зникне безслідно.
Катцумі різко повернулася до нього, її очі звузилися до лез:
— Ти не настільки наївний, щоб вірити в його чесність, чи не так?
— Ні, — відрізав Ліон. — Я шукаю спосіб знищити його, а не домовлятися. Але чи є вихід?
Хранителька не відповіла одразу. Вона повільно попрямувала вздовж берега річки. Її кроки не залишали відбитків на вогкому піску, а вода в Ханзо, здавалося, завмирала в передчутті чогось фатального.
— Рішення є завжди, — промовила вона, зупинившись і дивлячись на відображення місяця, що ледь проступав на блідому денному небі. — Але воно не в мечах і не в силі. Ангоку — це хаос, він не знає жалю, бо сам є втіленням пустоти.
Вона вказала пальцем на Джаан. Навколо дівчини повітря почало неприродно викривлятися, наче марево над вогнем.
— Ти бачиш лише луску, але це — лише початок. Він заплутує її свідомість, готуючи до того, щоб вона сама, добровільно, зріклася власної душі. Через тиждень Ангоку не просто знищить її — він поглине її волю.
Ліон зробив крок вперед, відчайдушно бажаючи почути щось, що дасть йому надію:
— Скажи, що робити. Я зроблю все, що потрібно.
Катцумі зітхнула, і цей звук був схожий на вітер у хвої:
— Твоя самопожертва лише розлютить його. Щоб вирвати Ангоку, тобі доведеться піти туди, де він найслабший — у лабіринт спогадів Джаан. Тобі потрібно буде увійти в її свідомість, поки вона спить. Але будь обережний: там дракон знає кожну вашу думку.
Джаан здригнулася, на її обличчі на мить відбився справжній жах.
— Це самогубство, Ліоне, — прошепотіла вона, дивлячись на нього вологими очима. — Якщо ти застрягнеш там… якщо він не випустить тебе…
— Тоді я залишуся з тобою навіть у темряві, — твердо відповів Ліон, і в його очах Джаан побачила більше, ніж просто обіцянку захисту.
Катцумі спостерігала за ними зі стриманим болем:
— Сьогодні опівночі, коли туман над Ханзо стане найгустішим, ми проведемо ритуал. Пам’ятайте: це буде битва не на мечах, а на межі божевілля. Ангоку чекатиме на вас у самому центрі її серця.
Хранителька підійшла до Ліона і приклала холодну долоню до його чола.
— Якщо програєш — ви станете однією тінню на віки. Ти готовий поставити на кін усе, що маєш?
Ліон відчув, як холодна енергія Катцумі проникає в його розум, готуючи до того, що мало статися. Він лише міцніше стиснув руку Джаан.
— Я готовий, — сказав він, і в цьому короткому слові було більше сили, ніж у тисячі слів.
