Спочатку:
На сторінку книги
Вчорашня ситуація із лисицею-нареченою не пройшла безслідно. З самого ранку всі новинні канали тільки й говорили про моторошну подію.
— Загадковий чоловік у костюмі вбив наречену на її ж весіллі. Проте згодом з'ясувалося, що наречена була демоном. То ким є цей чоловік — героєм чи безжальним убивцею? — лунав голос ведучої.
На екрані з'явилися кадри з камер спостереження. Розмитий силует чоловіка стояв посеред банкетного залу над тілом нареченої, а на інших записах спокійно залишав будівлю. Джаан завмерла перед телевізором. Якість відео була жахливою, але вона впізнала знайомі риси.Той самий зріст, ті самі рухи, та сама постава. Саме так виглядав незнайомець, якого вона бачила біля кафе.
— Що ж... — тихо промовила вона, задумливо торкаючись підборіддя. — А це непогана тема для статті і можливо... цей загадковий чоловік допоможе мені дізнатися правду про моїх батьків.
З того дня Джаан почала власне розслідування. Вона перечитувала архіви про Лисячий перевал, шукала старі легенди про Кіцуне, вивчала всі випадки появи надприродних істот у сучасному світі. Її квартира поступово перетворилася на штаб розслідування. На стіні висіли фотографії, вирізки з газет, карти, записи свідків, в центрі всього був один напис:
«Чоловік у чорному костюмі».
Чим більше вона досліджувала, тим більше дивних збігів знаходила. Він з'являвся там, де ставалися загадкові смерті, там, де безвісти зникали люди, де очевидці говорили про дивних створінь із червоними очима і кожного разу він залишався абсолютно спокійним, наче знав більше, ніж здавалося. Ліон же помітив стеження ще з першого дня. Він бачив її машину, помічав її погляд серед натовпу, навіть чув клацання камери. Тому всіляко намагався уникати її. Зникав раніше, ніж вона встигала його наздогнати.
Але одного дня їхні шляхи все ж перетнулися. Чергове місце трагедії. Порожній провулок де стояли карети швидкої допомоги, дороги були перекриті, поліція розпитувала свідків, а жовті стрічки розгойдувалися на вітру та тіло молодого чоловіка, накрите білим простирадлом. Ліон стояв трохи осторонь, уважно оглядаючи сліди на землі.
Саме тоді він почув знайомий голос.
— Схоже, ми знову зустрілися.
Він повільно повернув голову.
Джаан стояла за кілька метрів, тримаючи блокнот.
Ліон тяжко видихнув.
— Ти за мною слідкуєш? — спокійно запитав він.
— Я репортер, пане. І моя робота бути там, де є загадки.
— Цікава робота.
— А у вас цікаве хобі — опинятися біля трупів.
— Це звинувачення?
— Це спостереження.
Ліон мовчки посміхнувся.
— Ви знаєте щось про ці випадки?
— А в тебе забагато цікавості.
— Журналіст без цікавості — не журналіст.
— А журналіст, який лізе туди, куди не слід, довго не живе.
— Це погроза?
— Попередження.
Джаан схрестила руки.
— Я не боюся.
— Боїшся. Просто ще не знаєш чого.
Вона уважно подивилася на нього.
— Тоді розкажіть мені.
— Ні.
— Чому?
— Бо правда може зруйнувати все, у що ти віриш.
— А якщо я хочу це дізнатися?
Ліон кілька секунд мовчав.
Потім несподівано сказав:
— Ти вже кілька тижнів за мною ходиш.
Тож хоча б вечерю заслужила.
— Це запрошення?
— Це спосіб змусити тебе перестати слідкувати за мною хоча б на один вечір.
Джаан усміхнулася.
— Домовились.
Будинок Ліона знаходився на околиці міста. Старий двоповерховий дім був оточений садом. Всередині панувала дивна атмосфера. Затишок змішувався із відчуттям давнини, на полицях стояли десятки книг, старовинні сувої, антикварні маски, фігурки лисиць.
Джаан уважно розглядала кімнату.
— Ви колекціонуєте японські артефакти?
— Можна й так сказати.
— А ці сувої справжні?
— Деяким більше трьохсот років.
— Ви історик?
— Частково.
— А ким ви працюєте насправді?
— Людиною, яка вирішує проблеми.
— Дуже розмите формулювання.
— Зате чесне.
Під час вечері вони розмовляли довго: про журналістику, легенди, містичні історії, дитинство.
— Чому тебе так цікавить потойбічне? — запитав Ліон.
Посмішка Джаан зникла.
— Мої батьки загинули, коли я була маленькою, принаймні так мені сказали. Але я пам'ятаю ніч де наче вони хотіли вбити мене, а рудий чоловік врятував мене від них і він ну один в один як ви. Але в документах багато суперечностей.Деякі записи зникли з дати аварії, свідків немає. А аварія була на Лисячому перевалі, та дивно, що машину розстрощило так, що на ній не залишилося живого, а я ціла, та "батьки " теж були без травм.
Ліон застиг.
— Лисячий перевал...
— Ви щось знаєте?
— Ні.
— Ви збрехали.
— Чому ти так вирішила?
— Бо вперше за весь вечір у вас змінився вираз обличчя.
Він відвернувся.
— Є речі, які краще залишити в минулому.
— А є речі, без яких неможливо жити далі.
Між ними запала тиша.
Джаан уважно дивилася на нього. Вона відчувала, він не звичайна людина: його рухи були надто плавними, реакція надто швидкою, погляд надто проникливим. Іноді їй навіть здавалося, що він чує її думки.
— Ви не людина, так?
Ліон усміхнувся.
— Це дивне питання.
— Але ви не відповіли.
— А якщо так?
— Тоді я отримаю сенсацію століття.
— А якщо ні?
— Тоді я просто виглядатиму божевільною.
— Мені подобається твоя чесність.
— А мені не подобаються ваші таємниці.
Ліон піднявся.
— Пізно. Тобі час додому.
Джаан повільно встала, підійшла до великого вікна, подивилася вниз. Десятий поверх, досить високо.
— Ви не хочете говорити правду.
— Бо ти до неї не готова.
— А якщо я вас змушу?
— І як саме?
Джаан усміхнулася.
— Перевірю одну теорію.
— Яку?
Вона раптом відчинила вікно.
Ліон різко напружився.
— Джаан...
— Якщо ви людина, то дасте мені впасти.
— Не роби дурниць.
— А якщо ні...
І не давши йому договорити, вона стрибнула вниз.
— ДЖААН!
Ліон кинувся слідом. Час ніби сповільнився. В його очах спалахнуло полум'я, темно-карі райдужки стали вогняними, зіниці витягнулися у вертикальні щілини, навколо нього спалахнула золотиста енергія. З голови виросли м'які руді вуха, за спиною розгорнулися дев'ять величезних пухнастих хвостів. Повітря навколо затремтіло. В одну мить він наздогнав дівчину, обійняв її за талію., один із хвостів огорнув їх, пом'якшуючи падіння і за секунду вони вже стояли на землі. Ліон м'яко поставив її на ноги, а Джаан тим часом спантеличена мовчала з широко розплющеними очима дивилися на нього. На Ліона хвости, на вуха, на сяйво, яке ще не зникло.
— Оце... — ледве промовила вона. — Це справді сталося?
Ліон повільно видихнув.
— Тепер задоволена?
— Ви...
— Так.
— Кіцуне?
— Дев'ятихвостий лис.
— Неймовірно...
— Ні. Нерозумно.
— Що саме?
— Стрибати з десятого поверху.
— Але ж я мала рацію.
— Ти могла загинути.
— Але ви мене врятували.
— А якби не встиг?
Джаан посміхнулася.
— Ви б встигли.
— Звідки така впевненість?
— Бо весь цей час ви поводилися так, ніби захищаєте людей.
Ліон мовчав.
Його хвости повільно ворушилися за спиною.
— Тепер ти знаєш правду, — тихо сказав він.
— Існує потойбічний світ.
— Так.
— І демони реальні.
— Так.
— І мої батьки могли бути пов'язані з цим?
Погляд Ліона став серйозним.
— Могли.
— Ви знаєте щось про них?
Він мовчав кілька секунд.
Потім тихо відповів:
— Можливо.
— То скажіть мені!
— Не зараз.
— Чому?!
— Тому що після сьогоднішнього вечора назад дороги вже не буде.
Вітер пронісся нічною вулицею. Джаан дивилася на нього зовсім інакше — вже не як журналіст. А як дівчина, яка нарешті знайшла двері до світу, що був прихований від неї все життя. І тепер ці двері повільно відчинялися, а за ними чекали відповіді та небезпеки, про які вона навіть не здогадувал
