Спочатку:
На сторінку книги
Джаан мовчки стояла біля вікна, дивлячись на нічне місто. Слова Муйона все ще луною відбивалися у її свідомості.
— Ти справді думаєш, що знаєш його? — промовив він тоді з гіркою посмішкою. — Ліон завжди обирає те, що важливіше для нього самого. Якщо доведеться — він залишить тебе так само, як залишив мене колись. В його очах не було брехні, лише біль, яку він носив у собі сотні років. Джаан хотіла відкинути слова напівкровки , але не могла. Ліон приховував занадто багато, його минуле було сповнене таємниць, а погляд інколи ставав таким далеким, ніби він бачив світ, недоступний людям. Проте кожного разу, коли небезпека наближалася до неї, саме він опинявся поруч. Саме він витягнув її з лап надприродних істот, він терпляче відповідав на її нескінченні запитання, і лис дивився на неї так, ніби боявся втратити ще до того, як по-справжньому знайшов.
Дев'ятихвостий відчув її сумніви майже одразу. Він сидів на даху будівлі, спостерігаючи за мерехтінням міських вогнів, коли Джаан підійшла до нього.
— Твій брат приходив до мене знов, — сказала вона без зайвих вступів.
Ліон лише зітхнув.
— І що він тобі сказав?
— Що ти можеш покинути мене, що вже робив це раніше.
На мить запала тиша.
— Муйон має право злитися на мене, — тихо відповів лис — Я не був поруч тоді, коли він цього потребував.
— Але ти не заперечуєш його слів.
Ліон повернув голову до неї.
— Бо деякі речі неможливо виправдати, можна лише шкодувати про них.
Джавн уважно дивилася на нього. Вперше вона побачила не могутнього дев'ятихвостого лиса, не легендарного хранителя, а людину, яка несла на своїх плечах тягар власних помилок, і це дивним чином змусило її довіряти йому ще більше.
Тим часом Муйон не припиняв спостерігати за ними. Його дратувало, що дівчина не відвернулася від брата після всього почутого. Він очікував страх, недовіру , але бачив лише зростаючу прихильність між ними.
— Ти знову програєш, брате, — тихо промовив він, стискаючи в руці келишок.
Та водночас у глибині душі з'являлося незнайоме відчуття. Можливо, вперше за довгі роки він почав сумніватися не в Ліоні , а у власній ненависті. Джаан продовжувала своє розслідування, намагаючись знайти відповіді про зникнення своїх батьків. Так як виявилося , що її батьки все ж такі живі, але де вони? То було велике питання. І дівчина намагалася відшукати їх чому це їй би не коштувало, та Ліон охоче допомогав їй у цьому. Він пообіцяв допомогти і знайти батьків разом із нею, щоб вона не думала, що лис такий поганий як його описав дівчині його брат. Вони проводили дедалі більше часу разом. Спільні пошуки, жарти, короткі суперечки й рідкісні моменти спокою поступово руйнували стіну між ними. І хоча тіні минулого все ще стояли між двома братами, Джаан вже зрозуміла одну річ: Муйон говорив правду про біль, але це ще не означало, що він говорив правду про Ліона. І саме тому вона вирішила дізнатися правду самостійно, не дозволяючи чужим образам визначати власні почуття.
Джаан усе глибше занурювалася у пошуки. Старі архіви, забуті записи, легенди, які більшість людей давно вважала вигадками, тепер ставали для неї нитками, що могли привести до батьків.
Одного вечора вона розклала на столі пожовклі документи, карти та нотатки.
— Поглянь на це, — покликала вона Ліона. — Я знайшла згадку про місце, яке називають Долиною Тіней. Тут сказано, що туди потрапляють ті, кого світ вважає зниклими безвісти.
Ліон уважно переглянув сторінки, і його погляд одразу змінився.
— Де ти це взяла?
— У старій бібліотеці.
Дев'ятихвостий лис мовчав кілька секунд.
— Бо це місце існує, — нарешті промовив він. — І воно набагато небезпечніше, ніж ти можеш собі уявити.
— Ти був там?
— Колись давно.
Джаан помітила, як він стиснув кулак.
— І що ти там бачив?
— Душі, які не можуть повернутися додому, тих, хто готовий віддати все заради влади над життям та смертю.
Дівчина затамувала подих.
— Ти думаєш, мої батьки там?
— Не знаю, — чесно відповів Ліон. — Але якщо вони живі, то це одна з небагатьох зачіпок, які в нас є.
Саме тоді в кімнаті пролунав несподіваний голос:
— Ви справді збираєтеся туди піти?
Біля дверей стояв Муйон.
Його звичний насмішкуватий вираз обличчя зник, поступившись місцем тривозі.
— Це не твоя справа, — холодно відповів Ліон.
— Помиляєшся, брате, — сказав Муйон, заходячи до кімнати. — Якщо ви вирушите до Долини Тіней, то можете не повернутися.
— Ти знаєш про це місце? — запитала Джаан.
Напівкровка повільно кивнув.
— Там зникають навіть безсмертні, а істоти, що мешкають у долині, харчуються спогадами та почуттями. Вони можуть змусити людину переживати власний біль знову і знову, доки вона не забуде, ким була.
Джаан відчула, як по спині пробіг холодок.
— Але якщо є хоча б шанс знайти моїх батьків, я не відступлю.
Ліон подивився на неї уважно, ніби намагався зрозуміти, чи усвідомлює вона небезпеку.
— Тоді я піду з тобою, — твердо сказав він.
— Я знаю, — тихо відповіла вона, усміхнувшись.
Муйон мовчки спостерігав за ними.
Щось у його серці знову ворухнулося. Раніше він був упевнений, що Ліон нездатний змінитися, що його брат завжди ставитиме власні цілі вище за почуття інших, але зараз він бачив інше. Бачив, як Ліон дивиться на Джаан, бачив готовність ризикувати всім заради неї, і це змушувало сумніватися у власних переконаннях.
— Гаразд, — зрештою промовив Муйон. — Я теж піду.
Ліон здивовано підняв брову.
— Відколи ти став таким шляхетним?
Муйон криво посміхнувся.
— Не спокушайся. Я роблю це не заради тебе.
— А заради кого?
Напівкровка перевів погляд на Джаан.
— Заради того, щоб вона не повторила наші помилки.
У кімнаті запанувала тиша, Джаан усміхнулася.
Можливо, між братами все ще пролягала прірва з образ, втрат і невисловлених слів. Але вперше за багато століть у цій прірві з'явився міст і хоча попереду на них чекала небезпечна подорож, що могла змінити їхні долі назавжди, ніхто з них уже не збирався звертати зі свого шляху.
А десь далеко, за межами людського світу, у темряві Долини Тіней, дві постаті уважно дивилися на старовинне дзеркало, в якому відображалися Джаан, Ліон і Муйон.
— Вона наближається, — тихо промовила жінка.
