Спочатку:
На сторінку книги
Після повернення до храму на порозі біля дверей стояла Катцумі. По її обличчю було видно, що вона чимось стривожена й невдоволена. Кивком голови вона дала зрозуміти, що хоче поговорити з Ліоном наодинці.
Хайгу мовчки взяв Джаан на руки й відніс до кімнати.
Коли вони залишилися самі, хранителька підійшла ближче до лиса й заговорила:
— Ліоне, тобі потрібно відправити цю дівчину подалі від храму. Темний Дракон уже отримав її кров і неодмінно захоче заволодіти нею, якщо ще не зробив цього. Ти ж пам'ятаєш, що його головна ціль — ти, а не смертна дівчина. Але він розуміє, що ти добровільно не віддаси своє тіло, тому битиме по тому, що для тебе дороге.
— Ні, Катцумі. Джаан залишиться тут, — твердо відповів Ліон.
Хранителька примружила очі.
— Швидко ж ти до неї звик. А як же твоя неприязнь до людей? Куди вона поділася?
— Нікуди. Вона залишилася... Просто не стосується її.
— І що в ній такого особливого?
Ліон ненадовго замовк.
— Вона не така, як інші. Вона чиста. Наче білий аркуш паперу, якого ще не торкнулася людська темрява.
Катцумі похитала головою.
— Поки що не торкнулася. Але торкнеться, і можливо, вона вже не зовсім людина. Відправ її назад до палацу, Ліоне. Не будь дурнем.
— Я сам вирішую, що мені робити. Будь ласка, повертайся назад до річки.
Катцумі нічого не відповіла. За мить її постать розчинилася в повітрі.
Лис залишився стояти сам, опустивши вуха.
Слова бабусі, як завжди, влучали в саме серце. Вони дряпали душу гостріше за будь-які кігті, він знав, що вона має рацію.
Темний Дракон ніколи не грав чесно. Йому подобалося руйнувати не тіло, а те, що було дорожчим за нього: зв'язки, почуття, надію.
І Джаан стала саме такою слабкою ланкою. Тяжко зітхнувши, Ліон увійшов до храму.
Коли він зайшов до кімнати, Джаан сиділа на краю ліжка, обхопивши руками коліна. Поруч сидів Хайгу й перев'язував поранену руку дівчині.
Принцеса підняла погляд і подивилася на Ліона.
— Ви посварилися?
Лис присів навпроти на невисокий табурет. Його хвіст нервово обвив ноги. Деякий час він мовчав.
— Катцумі хвилюється, — сказав він. — І має для цього причини. Дракон уже відчув тебе, твою кров. Він знає, що через тебе може дістатися до мене.
Джаан стиснула губи.
— Тобто я для нього просто приманка?
Ліон зустрівся з нею поглядом. У його золотистих очах не було жалю. Лише турбота й тепло, природи яких він сам ще не розумів.
— Для нього — так. Але не для мене.
Запала тиша, вона була лише декілька секунд але для обох це було наче вічність. Навіть Хайгу перестав рухатися, відчувши напруження між ними.
— Я не хочу бути тягарем, Ліоне, — тихо промовила Джаан. — Якщо через мене тобі загрожуватиме небезпека...
— Ні.— відповідь прозвучала різко.
— Ти не тягар. І я не відправлю тебе назад. Не зараз.
Він підвівся, підійшов ближче й опустився навколішки перед нею.
Обережно накрив її долоню своєю.
— Я не обіцяю, що буде легко. Дракон не відступить. Він пришле щось... або когось. Але якщо ти залишишся тут, я захищатиму тебе.
Джаан підняла очі.
— Чому?
Відповідь була простою. І водночас складнішою за все, з чим він коли-небудь стикався.
— Не тому, що мушу. А тому, що хочу.
Принцеса кивнула, потім нахилилася вперед і торкнулася своїм чолом його чола.
Жест був таким природним і водночас таким близьким, що Ліон завмер. Серце в грудях шалено закалатало.
— Тоді залишимося разом, — прошепотіла вона. — Хоч би що сталося.
Минали роки.
Ніхто не здогадувався, що всередині Джаан уже оселилася частинка Темного Дракона, терпляча й мовчазна, наче насіння отруйної квітки, яке чекало свого часу. Іноді дівчина відчувала дивний біль біля основи шиї. Він з'являвся раптово і так само швидко зникав, варто було лише торкнутися болючого місця, жодних слідів не залишалося.
Однак із роками почалися інші зміни. Часом її погляд ставав чужим, у посмішці з'являлося щось хиже, інколи вона говорила слова, яких потім не пам'ятала. Слуги помічали це першими, але ніхто не наважувався сказати про свої підозри.
Аж поки не настав той день.
Джаан стояла на кухні й гарячково щось шукала серед полиць. Її рухи були різкими й неприродними.
До неї обережно підійшла Юн.
— Ваша Високосте, з вами все гаразд?
Відповіді не було.
Джаан продовжувала нишпорити серед столів.
— Ваша Високосте?
Юн несміливо поклала руку їй на плече. Наступної миті Джаан грубо відштовхнула її, служниця впала на підлогу і принцеса різко обернулася.
Юн завмерла від жаху.
Ліва сторона обличчя Джаан була вкрита чорними лусками. Вони блищали холодним металевим відтінком і здавалися живими, очі теж змінилися. На мить зіниці стали вузькими, драконячими. Джаан повільно потягнулася до ножа, що лежав на столі.
Усередині її голови лунав чужий голос:
" Візьми його. Вона боїться тебе. Змусь її боятися ще більше"
Пальці вже майже торкнулися руків'я, і раптом усе зникло.
Наче хтось розірвав невидиму завісу.
— Юн?.. — розгублено промовила Джаан. — Що відбувається?
Вона озирнулася. Служниця сиділа на підлозі, не в змозі вимовити ні слова.
— Ваше Високосте... ваше обличчя...
Джаан кинулася до дзеркала. Побачивши власне відображення, вона скрикнула.
Чорна луска вкривала частину шиї, щоки, наче щось ізсередини намагалося вирватися назовні.
— Ні... Ні!..
Вона почала відчайдушно дряпати шкіру, намагаючись здерти луску, але та була частиною її самої.
Кров виступила на пальцях.
— Заберіть це! Будь ласка, заберіть це!
Юн швидко підвелася й обійняла принцесу, не даючи їй поранити себе ще сильніше.
— Все буде добре. Все буде добре, Ваша Високосте...
Потім вона крикнула в коридор:
— Рю! Швидко! Знайди Ліона! У нас біда!
За кілька секунд до кімнати влетів Рю.
— Що сталося?
Та коли він побачив луску на обличчі Джаан, усі питання зникли самі собою.
Обличчя хлопця зблідло.
— О боги...
Не гаючи жодної секунди, він розвернувся і щодуху побіг шукати Ліона.
А в дзеркалі за спиною Джаан на мить відобразилася не вона.
