Раді Вас бачити!

Муйон завжди був заздрісним по відношенню до Ліона, і це був не секрет не для кого. Напівкровка завжди вважав себе неповноцінним через союз лиса та людини, але це не повинно знецінюватися в ньому, так як по силі він не чим не гірший від Ліона, тільки трохи Муйон інакший. Хоча по лисячих законах таких як він не любили і проганяли з територій, тому лис ненавидів дев'ятихвостого так як йому дісталося все, а Муйону майже нічого. Лисові не вистачало уваги від Ліона, він давав більше уваги кому завгодно але не йому, навіть на той час маленькому Хайгу приділялося куди більше часу, і це зрозуміло, бо Хайгу істинний дух лісу.

 Щоразу, коли Муйон бачив Ліона поруч із Джаан, щось неприємне стискало його груди. Спочатку він переконував себе, що справа лише в братові. Ліон змінювався, він і тоді змінився, коли вперше зустрів Джаан та був з нею у відносинах, але зараз все по іншому. Після втрати коханої він знову її знайшов і поводить себе як закоханий школяр, це Муйона дуже дратувало: "Я теж майже людина, так чому брате ти знову вибираєш її, а не мене? Я б міг перестати ворогувати з тобою, був би ти поряд" , думав про себе напівкровка.

Муйон сидів на даху сусіднього будинку, спостерігаючи за подвір'ям Ліона. У саду Джаан сиділа на гойдалці і щось собі наспівувала, а Ліон не відходив не на мить від неї:

— Ліоне, чому ти постійно зі мною? В тебе інших справ немає? — сказала дівчина.

— А що? Ти в мене в гостях, а як господар я маю приділяти увагу гостю.

— Ні, не через це.

— В через, що тоді?

— Ти зі мною, тому, що я можу бути твоєю дівчиною із минулого, і ти намагаєшься в цьому переконатися.

— Якщо ти все знаєш, то чому питаєш?

— Просто цікаво. Якщо я та сама, то що далі?

— Не знаю... Напевно будемо зустрічатися, вийдеш за мене заміж потім , і народиш багато мені лисенят.

— Ну заміж то добре, а про багато лисенят то вже занадто. Я ж людина все ж таки.

Ліон засміявся.

— Та шуткую я. Якщо і народиш то напівкровку, не більше і не менше. Одного буде достатньо.

Муйон слухав все про, що вони розмовляли. Він пам'ятав Ліона після смерті тієї Джаан. Пам'ятав, як брат роками не виходив зі свого дому, пиячив , пам'ятав його погляд сповнений смутку і втраченого життя , і зараз він бачив, як цей погляд знову наповнюється життям.

— Дурень, — тихо промовив Муйон. — Якщо Джаан справді була тією самою душею... То чому в ній не було намистинки?

Наступні кілька днів Муйон продовжував спостерігати. Він бачив, як Джаан приносила старі книги до будинку Ліона, як вони разом переглядали сувої, як сперечалися, як вона записувала щось у блокнот, як він терпляче пояснював їй природу духів.

— Якщо дух живиться страхом, то чому він не напав раніше? — запитала вона.

— Бо не міг тебе бачити.

— А зараз може?

— Так.

— Це погано.

— Дуже.

— І ти кажеш це таким спокійним голосом.

— Паніка не вирішує проблем.

— А кава?

— Кава допомагає.

— Нарешті ми в чомусь зійшлися.

Ліон тихо засміявся.

І Муйон відчув, як всередині піднімається роздратування. Вона була небезпекою, для світу і самого Ліона. Треба було зробити все аби вона більше не плуталася у них під ногами. Якщо Джаан переконати в тому, що Ліон небезпечний і її знову чекає смерть із ним? Показати те, що навіки її відторгне від божественного та потобічного. І Муйон вирішив діяти.

Того вечора Джаан повернулася додому близько одинадцятої, день був важким. Вона багато часу приділяє статтям про незрозумілі випадки зникнення людей та їх вбивства та охоче наголошує про вплив потобічного світу. Але, щоб це було за правду ще треба зібрати докази. Редактор вимагав матеріал ще до ранку, телефон розривався від дзвінків, а думки постійно поверталися до слів Муйона.

«Вона дуже схожа».

«Ти дивишся на неї так само».

Дівчина дістала ключі і завмерла. Двері були прочинені, серце пропустило удар.

"Я ж наче замикала двері коли йшла на роботу. Забула чи, що? Чи може...." — думала про себе дівчина.

Повільно відчинивши двері, Джаан зайшла всередину. У квартирі горіло світло а на її дивані сидів Муйон. Спокійний, розслаблений, наче перебував у себе вдома.

— Нарешті, — промовив він. — Я вже почав нудьгувати.

— Що ти тут робиш?

— Чекаю тебе.

— Як ти зайшов?

— Для мене замки — доволі умовна річ.

— Це незаконне проникнення.

— Людські закони мене ніколи не цікавили.

Джаан поставила сумку.

— Йди.

— Одразу до справи?

— Я не жартую.

Муйон усміхнувся.

— А ти смілива.

— Я просто втомилася.

— А ще цікава.

— Мені не подобається твій тон.

— А мені не подобається те, що ти робиш із моїм братом.

— Я нічого не роблю.

— Справді?

Він підвівся.

— Він знову почав усміхатися.

— І це погано?

— Так.

— Ти дивний.

— А ти надто наївна.

— Якщо ти прийшов ображати мене, то дарма витрачаєш час.

— Я прийшов попередити тебе.

— Про що?

Погляд Муйона став серйозним.

— Про те, ким ти є.

Джаан напружилася.

— Що ти маєш на увазі?

— Ти ж сама хочеш відповідей.

— Так.

— Тоді слухай уважно.

Він підійшов ближче.

— Причина, через яку ти бачиш духів, відчуваєш потойбічне і чуєш те, чого не чують інші, не випадкова.

— Я знаю.

— Ні. Ти не знаєш.

— То скажи.

— У тобі є намистинка.

Джаан похитала головою.

— Ліон сказав, що її немає.

— Бо він не може її знайти.

— Чому?

— А би я знав. Але ти та кого він шукає.

— Чому ти в цьому впевнений?

— По тому, що і Ліон, але я точно знаю, що це ти. Ліон теж, але через те, що він не знайшов в тобі намистину це його і збило спантелику. Але Джаан, вона є в тобі. Бо якщо її б не було мій брат навіть не подивився би на тебе.

— Не кажи такого. Я наче гарна дівчина, чому на мене він би не подивився?

— ООО, тебе це бентежить?

— Ні, просто цікаво.

— Бентежить. Бачу по твоєму виразу обличчя. Відчуваєш до нього почуття? Ти не забула, тобі просто треба пригадати і я нагадаю.

Муйон зробив ще один крок.

— Ти не просто журналістка.

— Не починай.

— У минулому житті ти була принцесою.

— Що?

— Ти була донькою імператорської сім'ї Золотого Лотоса.

— Це звучить як казка.

— Для вас, людей, усе стає казкою через кілька століть.

Джаан мовчала.

— Ти загинула. І напевно ти вже знаєш від кого...

— Досить.

— А Ліон сотні років з відчуттям провини шукав тебе.

— Замовкни.

— Але питання не в тому, хто ти.

Його голос став тихішим.

— Питання в тому, чи готова ти прожити ту саму історію ще раз.

— Що ти хочеш цим сказати?

— Бути поруч із Ліоном означає помирати.

— Неправда.

— Його головний ворог повернеться, це питання лише часу.

— Він захищає мене.

— Одного разу не зміг.

— Припини.

— І вдруге може не встигнути.

— Забирайся з моєї квартири.

Муйон не рухався.

— Я сказала йди.

— Ти не розумієш.

— Я прекрасно розумію.

— Ні.

— Я не боюся Ліона.

— Даремно.

— Геть.

Джаан зробила крок до дверей, і в ту ж мить Муйон блискавично опинився поруч. Він притиснув її до стіни, Джаан здригнулася від неочікуваної поведінки брата Ліона. Його рука стиснула її шию не настільки сильно, щоб завдати шкоди, але не на стільки, щоб убити. Око Муйона спалахнули золотавим світлом, ікла видовжилися, навколо нього закружляла темна енергія.

— Саме це я й намагаюся пояснити, — тихо сказав він. — Світ Ліона виглядає красиво лише здалеку.

— Відпусти мене!

— Подивись на мене.

— Відпусти!

— Таких, як ми, потрібно боятися.

— Забирайся!

— Якщо зараз ти не втечеш від нього, потім буде пізно.

Джаан закричала, в ту ж секунду вікна відчинилися та перед ними з'явився Ліон.

— Забери від неї руки. — голос Ліона був холодним.

Муйон повільно озирнувся.

— А ось і ти.

Ліон стояв посеред кімнати, його хвости розгорнулися за спиною, очі світилися вогнем.

— Я попереджав тебе.

— Я лише розмовляв.

— Ти душив її.

— Я не збирався її вбивати.

— Це повинно мене заспокоїти?

Муйон відпустив Джаан, Ліон швидко опинився поруч із нею.

— Ти в порядку?

Джаан кивнула, але руки тремтіли.

Ліон перевів погляд на брата.

— Ти перейшов межу.

— Ні, брате.

— Перейшов.

— Я хотів показати їй правду.

— Через страх?

— Страх іноді рятує життя.

— Ти налякав її.

— Я хотів, щоб вона сама пішла.

— Це її вибір.

— Ні. Це твоя одержимість.

Ліон стиснув кулаки.

— Не смій.

— Подивись на себе.

— Замовкни.

— Ти дивишся на неї так само, як шістсот років тому.

— Досить!

Золотий спалах освітив квартиру, Муйон ухилився, хвіст Ліона випадково розбив шафу.

— Ого, — посміхнувся Муйон. — Ти справді злий.

— Забирайся.

— А якщо ні?

Наступної миті вони зіткнулися. Золотий вогонь проти темної енергії. Удар.Потім ще удар. Повітря здригнулося, стіни вкрилися тріщинами.

Муйон відштовхнув Ліона.

— Ти став слабшим.

— Неправда.

— Ти занадто переймаєшся людьми, а хоча ні, не ними, в Джаан. Твоє відчуття провини та не розумна любов згубить тебе і знов її.

Ліон створив вогняний меч.

— Я востаннє кажу.

— Інакше що?

— Я забуду, що ти мій брат.

Муйон завмер.

Кілька секунд вони мовчки дивилися один на одного, а потім він засміявся.

— Отже, все ж таки закохався.

— Забирайся.

— Добре.

Темна енергія навколо нього почала розчинятися. Перед тим як зникнути, він подивився на Джаан., його погляд уже не був насмішкуватим.

Швидше сумним.

— Подумай над моїми словами.

— Я не вірю тобі, — тихо сказала вона.

— А дарма.

Він перевів погляд на Ліона.

— Ти можеш злитися скільки завгодн, але правда все одно наздожене вас.

— Іди.

— Піду.

Муйон усміхнувся.

— Але я повернуся.

Після цих слів його постать розчинилася в темряві. У квартирі стало тихо. Джаан стояла посеред кімнати, все ще намагаючись заспокоїти дихання, в Ліон мовчки дивився у вікно. Його руки тремтіли, і не через бійку, а через те, що Муйона мав рацію, якщо це та сама Джаан то повернення Ангоку може бути не зворотнім, але лис був впевнений, що цього разу все буде інакше.