Спочатку:
На сторінку книги
Після того як Джаан вдалося остаточно взяти контроль над власним розумом і тілом, життя поступово повернулося у звичне русло. Дні змінювалися ночами, ночі — днями, тижні складалися в місяці, а місяці непомітно перетворювалися на роки. Здавалося, принцесу більше ніщо не турбувало. Вона поводилася так само природно й спокійно, як і раніше. Муйон за весь цей час жодного разу не з'явився, ніби безслідно зник зі світу живих. Його ім'я поступово почало перетворюватися на далекий спогад, який усе рідше згадували навіть слуги храму.
Минали роки. Джаан дорослішала й розквітала. Тепер вона була вродливою жінкою тридцяти років. Її довге темне волосся спадало хвилями до пояса, а в очах з'явилася мудрість і спокій, яких не було в юності. За цей час стосунки між нею та Ліоном змінилися. Те, що колись було дружбою, поступово переросло в щось значно глибше. Дев'ятихвостий лис уже давно перестав дивитися на неї як на маленьку дівчинку, яку зустрів двадцять років тому. Тепер у його погляді з'явилася ніжність, турбота та любов чоловіка до жінки. Джаан також не приховувала своїх почуттів. Вона піклувалася про нього, завжди була поруч і знаходила спокій лише тоді, коли бачила його усмішку.
Одного дня тишу храму порушила несподівана гостя. Катцумі з'явилася на подвір'ї з тривожним виразом обличчя. Її одяг був забруднений пилом, а дихання важким, наче вона поспішала сюди без жодної зупинки.
— Ліоне! — покликала вона.
Лис негайно вийшов назустріч.
— Що сталося?
— На селище Іне напали злі духи. Вони безжально вбивають людей. Я не встигаю переправляти душі через річку...
Не гаючи часу, Ліон разом із Хайгу вирушили до селища. Джаан залишилася в храмі зі слугами.
Коли день почав згасати, а небо поступово забарвилося в золотаво-багряні кольори заходу сонця, принцеса відчула дивне бажання побачити світ за межами храму. Вже багато років вона не спускалася з гори. Ліон суворо забороняв їй залишати безпечну територію святилища. Але сьогодні його не було поруч, слуги були зайняті своїми справами, а цікавість, що дрімала в її серці всі ці роки, нарешті взяла гору. Одягнувши просте кімоно, зручне взуття та темний плащ із капюшоном, який приховував її обличчя, Джаан непомітно покинула храм.
Повітря було прохолодним і свіжим. Легкий вітер шелестів листям дерев, коли вона спускалася вузькою гірською стежкою вниз. Незабаром перед нею розкинувся густий ліс. Стежка вела все далі й далі, поки серед дерев не з'явився самотній будинок. Він стояв посеред лісу, ніби забутий усім світом. Одноповерхова дерев'яна споруда виглядала старою та занедбаною. На стінах виднілися сліди часу, а дах місцями потребував ремонту. Проте у вікнах мерехтіло тепле світло, а за фіранками можна було помітити чийсь рух.
Зацікавлена Джаан підійшла ближче. Раптом із заднього двору вийшла літня жінка. Її сиве волосся було зібране у недбалий вузол, а зморшкувате обличчя прикрашала привітна усмішка.
— Добрий вечір, дитино. Чимось допомогти? Ти заблукала?
— Ні, усе гаразд. Я просто прогулююся, — відповіла Джаан. — Ви тут живете сама? Вам не страшно? Будинок зовсім один серед лісу.
Стара лагідно засміялася.
— Зовсім ні. Тут завжди вистачає роботи. Поки все полагодиш, поки прибереш — нудьгувати ніколи. До речі, не допоможеш мені трохи з хатніми справами?
Джаан замислилася.
Щось у цій ситуації здавалося дивним, але відмовити самотній старій жінці вона не змогла.
— Добре.
Усередині будинок виглядав доволі просто. Старі меблі були вкриті шаром пилу, у кутку стояла невелика шафа для одягу, а біля стіни знаходилося місце для приготування їжі. Посеред кімнати лежав потертий килимок, що давно втратив свій колір, біля дальньої стіни знаходився матрац із подушкою та старою ковдрою. Попри занедбаний вигляд, ніщо не викликало відвертих підозр.
— Проходь, не соромся, — усміхнулася господарка. — До речі, мене звати пані Міко. А тебе?
— Джаан.
Усмішка жінки стала трохи ширшою.
— Джаан... Тож ти принцеса імператорської родини Золотого Лотоса?
Дівчина здивовано підняла погляд.
— Ви знаєте мою сім'ю?
— Авжеж. Навіть живучи далеко від міста, важко не чути про Золотий Лотос. Як там твої батьки? Чула, що твоя мати у тяжкому стані?
Погляд принцеси потьмянів.
— Не знаю. Батько заборонив мені повертатися до палацу.
— Розумію...
Після короткої паузи Джаан запитала:
— А війна між Золотою Маскою та моїми батьками вже закінчилася?
— Так. Вона завершилася декілька років тому.
— Тоді добре...
— Ну що ж, — усміхнулася Міко, — давай почнемо прибирання. А після я нагодую тебе вечерею.
Минуло кілька годин.
Коли робота була завершена, Джаан ледве трималася на ногах від утоми. Зате будинок тепер виглядав значно охайніше.
— Джаан, ти вже закінчила? — покликала господарка.
— Так.
— Тоді сідай за стіл, вечеря готова.
Через кілька хвилин Міко поставила перед нею піднос із різноманітними стравами та ароматним чаєм.
І саме тоді принцеса відчула тривогу: їжа виглядала надто вишуканою для такого бідного житла. Занедбаний будинок, старі меблі, пил і зношені речі зовсім не поєднувалися з розкішними стравами, які могли б подавати в домі заможного дворянина.
— Пригощайся, Джаан, — ласкаво сказала стара.
Принцеса мовчала.
— Дякую, пані Міко, але вже пізно. Мені час повертатися.
Вона підвелася.
І в ту ж мить стара різко схопила її за зап'ясток.
— Ти питала про своїх батьків, чи не так?
Джаан завмерла.
— Я знаю, що з ними сталося.
— Що?..
Посмішка на обличчі старої стала моторошною.
— Їх схопиі в полон Золота Маска. А ваш палац зрівняли із землею.
Раптом у грудях Джаан спалахнув різкий біль.
Дихати стало важко, перед очима все попливло, вона похитнулася.
— Що... ви... зробили зі мною?..
Міко голосно засміялася.
— Ти ж не думала, що для отруєння обов'язково щось їсти?
Дівчина впала на коліна.
— Але я... нічого не торкалася...
— І не потрібно було. У моєму домі вже давно розпорошене особливе зловоння. Увесь цей час ти вдихала його, просто отрута почала діяти лише зараз. Жах скував серце принцеси:
— Навіщо?..
Очі старої блиснули недобрим вогнем.
— Тому що настав час пробудити Дракона. І ти станеш його посудиною.
Останнє, що побачила Джаан перед тим, як втратити свідомість, була спотворена усмішка пані Міко. Коли тіло принцеси безсило впало на підлогу, стара обережно перенесла її на матрац. Потім вона відсунула меблі, дістала заховані під підлогою ритуальні сувої та почала готуватися до обряду пробудження Дракона.
