Раді Вас бачити!

Шістсот років тому священною горою Татеяма правив дев’ятихвостий лис Ліон — могутній дух, чия сила була нерозривно пов’язана з самою природою. Ліси шепотіли йому свої таємниці, вітер приносив звістки з далеких земель, а кожна жива істота на схилах гори визнавала його володарем.

Поруч із ним завжди був Хайгу — вірний супутник, порадник і права рука. Його відданість не знала меж, а серце було чистим, мов джерельна вода серед гірських каменів.

Колись Хайгу був лише маленьким, наляканим лисеням. Його рідний ліс знищив вогонь, принесений жорстокими розбійниками, і, залишившись сам серед попелу й згарища, він утратив дім. Саме тоді його знайшов Ліон. Великий дух не відвернувся від сироти — він прихистив малого, дав йому дах, захист і новий сенс життя.

Минали роки.

Лисеня виросло в могутнього, мудрого й шляхетного лиса. Хайгу знав кожну стежку Татеями, кожен струмок, кожне дерево, що тягнуло свої віти до неба. Він розумів мову звірів і птахів, які приносили йому новини з усіх куточків Японії, а ще володів мистецтвом цілительства, зцілюючи не лише тіло, а й душу.

Ліон пишався ним. Довіряв йому найпотаємніше, радився у важливих справах і покладався на його мудрість. З часом Хайгу став для нього не просто вірним слугою, а братом по духу.

Та одного вечора, коли над Татеямою зійшов блідий місяць, а густий туман, мов примарне море, опустився до самісінького коріння вікових дерев, Хайгу відчув недобрий знак.

Земля під лапами ледь помітно здригнулася. Ліс завмер.

Птахи з тривожним криком знялися в небо, а звірі поховалися у своїх норах, ніби рятуючись від невидимої загрози.

Хайгу підняв морду до вітру — і завмер.

У повітрі стояв запах. Знайомий… майже такий самий, як у Ліона. Але крізь нього проступала чужа нота — важка, холодна, просякнута темрявою.

Не гаючи ані миті, Хайгу кинувся до вершини гори, де серед сріблястих сосен височів кам’яний трон дев’ятихвостого володаря. Він сидів нерухомо, вдивляючись у зоряне небо, і в його величній постаті було щось тривожно-мовчазне. Та ще до того, як Хайгу встиг заговорити, могутній дух промовив:

— Я теж це відчув.

Його голос прокотився ніччю, мов далекий грім за чорними вершинами.

— Хтось ступив на священні землі Татеями… і прийшов сюди не з миром.

У цю мить із мороку між деревами виринув слуга — вартовий, що пильнував кордони володінь Ліона.

Він важко схилив голову.

— Великий Ліоне… із півночі наближається ваш брат. І серце моє відчуває: він несе із собою лихо.

Очі Ліона звузилися.

І вперше Хайгу побачив у погляді свого володаря не лють, не суворість, а глибокий, давній біль — біль, що не згас навіть через століття.

Ліон повільно підвівся.

Дев’ять його хвостів, мов сріблясті язики полум’я, ворухнулися за спиною.

Вітер раптом завив між деревами, сосни загули, ніби сам ліс застерігав про близьку бурю.

І тоді дев’ятихвостий володар тихо мовив:

— Що ж… настав час мені зустріти свого молодшого брата.

Тиша, що запала після слів Ліона, була важчою за будь-який грім.

Навіть вітер, який щойно рвався між соснами, раптом стих, ніби сама природа затамувала подих у чеканні неминучого.

Хайгу мовчки дивився на свого володаря.

За довгі роки служби він бачив Ліона різним — мудрим і спокійним, грізним у битві, величним у хвилини тріумфу. Але тепер у його постаті з’явилося щось іще — тінь минулого, яке повернулося по свій борг.

— Мій пане, — нарешті озвався Хайгу, схиливши голову, — якщо дозволите… я зустріну його першим. Дізнаюся про його наміри і, якщо буде потрібно, стану між ним і Татеямою.

Ліон повільно перевів на нього погляд.

У золотих очах дев’ятихвостого духа промайнула тиха вдячність.

— Ти завжди був вірним, Хайгу, — промовив він м’яко, але твердо. — І саме тому я не дозволю тобі йти одному.

— Що між вами сталося Ліоне? Чому мені просто його не зустріти і не вдарити по писку, щоб без запрошення сюди не йшов?

—Хайгу, мій вірний друже, колись, я врятував свого брата від злих духів у густому лісі. Він — сутність двух різних істот, людини та девятихвостого. Його мати була людиною, та замість того щоб врятувати сина від нападу злих духів, вона втекла рятуючи себе, але все рівно загинула ставши тією же темною тварюкою серед неупокоєних духів. Я врятував його життя, та забрав до себе. Батько у нас один, але матері були різні. Але так сталося, що він вбивав звичайний народ просто заради забави. Наша ціль — рятувати їх від злих демонів, а не вбивати просто так. Закон один і для всіх. Девятихвості не вбивають людей! Цей закон був порушений моїм братом, та я мав покарати його жорстко. Він вижив після мого покарання, але став мстити мені за це. Ось так і багато років ми вороги .

Аж раптом прозвучав голос із темряви:

— Брате… — голос незнайомця рознісся по всій Татеямі. — 100 років минуло, а ти все ще ховаєшся серед дерев, удаючи із себе захисника цього жалюгідного світу.

Хайгу відчув, як шерсть на загривку стала дибки.

Від самої присутності напівкровки повітря ставало важким, а серце билося швидше.

Та Ліон не здригнувся.

Він спокійно вийшов уперед і став на край кам’яного уступу.

Місячне світло осяяло його , а дев’ять хвостів здійнялися за спиною, мов прапори небесного вогню.

— Ти ступив на священну землю, Мійон, — промовив він. — Назви причину свого повернення… поки я ще готовий слухати.

Напівкровка засміявся.

І від того сміху здригнулися навіть гори.

— Причина проста, брате, — сказав він, повільно піднімаючи голову. — Я прийшов забрати те, що завжди належало мені.

Його погляд ковзнув по Хайгу.

Усмішка стала ширшою.

— І, здається… цього разу я заберу в тебе значно більше, ніж просто гору.

Хайгу відчув дивний холод у грудях.

Наче ці слова були звернені саме до нього.

— Досить дурню займатися не тим чим потрібно. Треба було тебе не рятувати в тому лісі та залишити у ньому. Тоді ти був малий, та мені просто стало тебе шкода! 

— Шкода говориш? Не треба мене жаліти Ліоне! Як бачиш я знов живий і без твоєї допомоги!

— Мійон, я дав тобі територію, де ти можеш спокійно розвиватися. Ти — напівкровка, тож не берися за те, що тобі не помилки!

— Мені, брате, посилам все, і навіть більше! Я зроблю з тобою те, що ти 100 років тому зробив зі мною!

Мійон зробив різкий кидок на Ліона але між ними став Хайгу, зупинивши кігтясту руку брата володаря...