Раді Вас бачити!

Довгий день добігав кінця, але у директорки модельної агенції була на сьогодні ще одна незавершена справа й вона дуже поспішала.

– Юліє Павлівно, Вам телефонують з компанії «Кращі інвестиції», – почула голос секретарки Джулія й відповіла:

– З’єднуй! А де Паша?

– Чекає в автомобілі. Часу обмаль, Ви можете запізнитися на зустріч, – ввічливо нагадала дівчина.

– Нічого, я відповім. Слухаю Вас, «Кращі інвестиції». З ким маю честь? – спокійно взяла слухавку врівноважена дама.

– Хвилиночку, будь ласка. Зараз з Вами говоритиме власник компанії. Прошу! – почувся майже ідентичний голос іншої помічниці.

– Вітаю, пані Джуліє! Мене звати Гнат Гамаюн. У нашого підприємства скоро свято: день заснування і ми плануємо провести корпоратив у ресторані «Дніпровські зорі». Мої підлеглі, за рік тяжкої праці, заслуговують на приємний сюрприз. А про Ваших дівчат я чув багато позитивних відгуків. Тому й прошу допомоги саме у Вас. Не відмовите? – прозвучав з трубки приємний оксамитовий баритон.

– Дякую за довіру, пане Гамаюн. Ми завжди раді посприяти у створенні свята працьовитим людям. Я також чула про Вашу компанію і сподіваюся, що співпраця складеться вдало. Ви сказали: «Скоро». Дозвольте уточнити: коли? – додала люб’язності в голосі Джулія тому, що миттю відчула достойний заробіток.

– О, даруйте, це мій недолік! Свято за три дні, – приголомшив своєю відповіддю бажаний замовник.

– Так скоро? Ой, лишенько... – зойкнула Юлія Павлівна.

– З Вашої реакції підозрюю, що нам не пощастить бачити «Квіти Джулії» на святі, – блискавично зробив висновок заможний підприємець.

– Чому ж? Все добре, я згодна. Сподіваюся завтра бачити Вашого представника, для підписання контракту. Про час телефонуйте, владнаємо! – не злякалася труднощів смілива жінка.

– Щиро вдячний Вам за згоду! Зранку ми виконаємо всі відповідні дії, а зараз не смію більше відбирати час. Мені було дуже приємно поспілкуватися з наставницею кращих моделей нашого міста, – швидко розпрощався з Лагодою клієнт, наче знав, що вона страшенно поспішає. Або той, хто має справу зі значними коштами, час цінує аж ніяк не менше.

Юлія Павлівна автоматично глянула на настінний годинник, схопила пальто та сумку й кинулася на вихід.

– Настуню, закриєш тут все. До завтра! – кивнула вона помічниці й стрімко побігла сходами, з другого поверху вниз. У дворі водій Паша ввічливо відчинив для боса задні дверцята Вольво та миттю опинився за кермом.

Тепер Джулія могла трохи відпочити й розслабитися. На прекрасному обличчі сорокарічної жінки грала загадкова посмішка, а в розумній голові вже крутилися думки, пов’язані з новим замовленням.

«Треба передати Новотарській той заміський пікнік. Він якраз для її овець. А мої дівчатка точно готові до дефіле у «Дніпровських зорях». Тут навіть порівнювати не варто. Галя буде рада випадковій роботі, але як дізнається суть справи – прокляне. Та хіба я винна, що в неї немає таких струнких професійних красунь, як у мене? Знають мови та вміють підтримати цікаву бесіду, бо всі після вишів. Терпіти не можу безмозких! Такі вже мої правила. Ось тому до нас і звертаються серйозні й заможні люди».

Це наразі Юлія Павлівна згадала про свою конкурентку. Хоча щодо конкуренції, то занадто гучно сказано! Жінка знову посміхнулася й подумала:

«Цікаво, який на вигляд цей Гнат Гамаюн? Голос у нього, наче в оперного співака. Такий баритон не скоро забудеш! І домовлявся особисто. Хоча запросто міг наказати комусь із підлеглих владнати замовлення з модельною агенцією. Виходить доволі приємна, як на його статки, особа».

– ...Приїхали, Юліє Павлівно. Вас супроводити? – спитав водій, що вже заїхав на стоянку відомого ресторану.

– Дякую, Пашо. Чекай тут. Не думаю, що розмова затягнеться надовго. Я сьогодні так втомилася, що тільки папери підпишу й відразу поїдемо додому.

– Добре, як скажете, – повернувся за кермо хлопець та знайшов собі приємну музику.