Раді Вас бачити!

Пройшло кілька діб і Тіна-Ешлі потихеньку почала звикати до нового часу та перебігу подій. Звісно їй страшенно не вистачало синього київського неба й міцних сталінок Печерського району. А тут всюди простягалися пишні зелені простори, на яких стовбичили тихі особняки, з непомітними гордими пожильцями.

Та найбільше її гнітила кривава рана, що вкрилася болючою шкуркою та будь-якої хвилини бажала розірватися й кровоточити без упину. Зранку батько регулярно виїздив у місто, щоб перевірити ресторанчики та займався нескінченною роботою з задоволення потреб клієнтів. Вечорами він телефонував про товари й домовлявся з фірмачами та складами. А пані Емілі була заклопотана домашнім господарством і ненав’язливо вводила Тіну в курс їх стабільного життя.

Раніше, в Києві, дівчина була зайнята навчанням і коханням, а тепер лише била байдики. До приготування їжі її не допускали, бо майже все привозили й так готове до вживання. Виходить, що для підтримки здорового глузду Тіна вкрай потребувала якогось заняття.

– Я перепрошую, Мартіне! А можна мені поїхати з Вами на роботу? Раптом я на щось згоджуся, – спитала донька за вечерею.

– Та, звісно можна, доню! Я давно хотів запропонувати, але ж оця буркотлива жінка вічно гальмує мої бажання. Мені так багато треба тобі всього показати! – неймовірно зрадів пропозиції батько Тіни.

– Ну, так! Звісно відразу у всьому я винна, – жартома замахала на чоловіка руками Емілі й Тіні їх невимушені стосунки починали подобатися. Не дивлячись на всю новизну спілкування, родина Россів дійсно була щира й життєрадісна.

Вранці спадкоємиця чиказької мережі швидкої їжі «Великий бургер» одягла більш-менш ділову сукню та сіла до батькового авто. Емілі радісно помахала їм рукою й відчувала, що життя налагоджується.

Спочатку містер Росс провіз Тіну по точках та гордо знайомив працівників з молодою господинею. Робітники лише ввічливо посміхалися й кивали, адже в багатомільйонному місті було стільки безробітних, що краще вклонитися будь-кому, ніж опинитися десь у нескінченній черзі на біржі праці.

В кінці екскурсії містер Росс повернув мінівен у великий двір між двох висоток та додав:

– Тіночко, а тут у нас офіс. Я познайомлю тебе з керуючим справами «Великого бургера». А потім заїдемо на обід до моєї гордості, найбільшого з ресторанів. Там я довго збирав до купи кращих майстрів своєї справи, але таки зібрав. Ділане, де ти ходиш, чорт забирай! – владно скрикнув містер Росс і на порозі кімнати з’явився молодий чоловік, років тридцяти.

Невисокий і кремезний, він виглядав так, наче був живою рекламою «Великого бургера». Його глибоко посаджені блакитні очі з цікавістю оцінили нову співробітницю. Він вже приготувався сказати щось підкреслюючи свою величність, але поки з привітною посмішкою привітав господаря:

– Доброго ранку, містере Росс! Я завжди поруч. Тільки покличте і я до Ваших послуг! Кого це Ви мені привели? Секретарку?

– Я зараз дам тобі секретарку! Привів познайомити з тобою дурнем свою красуню донечку. Вона прибула до нас з квітучої України та принесла з собою сонце на всі часи. А в тебе лише дурниці в голові. Ти вже знайшов мені фінансового директора, як я тобі наказував? Чи лише бургерами запихаєшся?

Після цих слів управитель уважно знизав Тіну з ніг до голови та спробував пожартувати з господарем:

– От якби Ви мені цього не сказали, босе, я подумав би, що місіс Емілі зробила пластику. Вітаю, Вас шановна міс Росс в тихій царині «Великого бургера». Мене звати Ділан Гант, а вже як Вас величати підкажіть самі.

Через його прізвище Тіна згадала героя «Місії...» і їй стало чомусь смішно. Вона вирішила теж пожартувати:

– Вітаю, Ділане! Мене звати Тіна, а Ви родич Тома Круза чи скоріше його героя?

– Мене про це часто запитують. Та я вже звик до чужої популярності. До ваших послуг, міс Тіно! – відповів адміністратор та навіть вклонився їй.

– Перепрошую, якщо зачепила! Ось така я невихована особа, – зітхнула Тіна і їй стало дуже сумно без офісу Гната та швидких дівчат, що працювали на її коханого в Києві.

– Що Ви, я не мав на увазі нічого такого. Просто дійсно, хоч прізвище міняй! Але ж воно в нас досить поширене. Босе, а що мені робити з тими звітами? Я можу вести справи з будь-якими людьми, але купи паперів з цифрами мене до сказу доводять, – перейшов до робочих питань чоловік та продовжував кидати на Тіну бентежливі погляди.

– То викинь їх та не звертай уваги на податки! Ділане, ти мене колись з розуму зведеш. Я сказав знайти людину, що тямить у фінансах, а ти лише жалієшся, як панянка. Чи ти мені пропонуєш кадрами зайнятися? Я зможу, але тебе викину геть. Така ситуація влаштовує? Ні! Тоді працюй, а ми далі поїхали, – наче школяра вичитав підлеглого містер Росс і Тіна відчула в собі батьківські гени. – Пішли, донечко, від цього недолугого. Я тебе нашою кращою смакотою пригощу!