Раді Вас бачити!

Тіна вийшла з метро на Печерську та пішла додому, але мами там ще не було. Без її підтримки перше, що прийшло дівчині в голову - це порізати собі вени. Звісно в кіно такі сцени викликають яскраві емоції, та насправді дівчині було дуже страшно.

«Це ж, боляче? Та й кухня в мами новенька. Піду до ванної. Так всі роблять» - пульсували в її голові дурні думки, а тіло лихоманило. Поки вона обирала гострого ножика, на щастя, ключ в замку провернувся і Юлія Павлівна втупилась в дочку здивованим поглядом.

– Тіно, звідки ти тут? Щось сталося? – миттю піймала жіночу біду в очах дівчини досвідчена мати.

– Мамо, я повернулася додому. Приймеш мене? – прикрила шухляду донька та відклала процедуру суїциду на потім, а тепер просто кинулася матері на шию й заридала.

– Що він викинув? Хоче, щоб ти теж зробила аборт і залишилася без діток? – грізно спитала Лагода, а сама ніжно пестила дитину.

– Не жартуй так, мамо, бо мені зараз точно не до жартів! Гамаюн - це непорушна досконалість і він ніколи не дозволить собі такої слабкості, як небажана вагітність. Він зрадив, мамо! – билася риданнями в обіймах Юлії Павлівни нещасна.

– З ким? З радою директорів чи з прибульцями? Тіно, що ти мелеш? Я його недолюблюю - це правда. Але ж дорослий чоловік поводиться біля тебе, наче блаженний. Розповідай все докладно! – суворо зажадала пані Лагода.

– Добре, я розповім. Він сказав, що дуже зайнятий їхати зі мною за продуктами. Тому я взяла конспекти й повезла Саньці на Дарницю. Адже поки вона вичухається вже й диплом захищати треба. Біля клініки, як вийшла з таксі миттю побачила авто Гамаюна, на іншій стороні вулиці. Звідти вистрибнула якась стара шкапа та побігла до лікарні. А перед цим смачно поцілувала його в щоку, тварюка! – істерила Тіна.

– Тю! І це все? Так може то його меценатські справи? Він же волонтерить не перший рік. А чому ж ти не пішла до нього та відразу не спитала? Ти хоч знаєш: скільки розлучень стається саме через недостатню інформативність партнерів? – читала лекцію з сімейної психології доньці жінка, що ніколи не була заміжня.

– Ну, по-перше, як він їздить, то не мені на своїх двох наздоганяти. А по-друге, мамо, я ще маю трохи гідності, щоб не плазувати перед ним. Ти мені краще скажи: можу я повернутися додому? – питала дурницю розгублена дівчина.

– Тіно, ти себе чуєш взагалі? Та власне відповідь вже прозвучала. «Додому» можна повертатися завжди. І я, доки жива, прийму свій найбільший скарб з великою радістю.

Коли донька почула від матері цю фразу вона скрикнула й забилася в істериці так, що пані Джулія викликала швидку. Тіну вклали до її домашнього ліжка та вкололи заспокійливе. А Юлія Павлівна поки не знала: сумувати їй чи радіти?

Донька спала, а Лагода працювала з паперами за робочим столом та весь час спостерігала, як на екрані айфона Тіни з’являлися виклики від Гната. Виходило, що трудяга-Гамаюн вже зробив за день всі необхідні справи й дуже переймається відсутністю маленької господині в їх гніздечку. Зимовий вечір настає дуже рано й чоловік звісно хвилюється.

Мабуть, з розпачу Гнат писав неймовірно красиві повідомлення і Юлія Павлівна прийняла черговий дзвінок.

– Господи, Тіночко, що ти зі мною робиш? Де ти? – почула Джулія не той шикарний баритон, а тремтячий голос знищеного страхом чоловіка. Щось тут було не так! Звісно ці «істоти» вміють добре прикидатися, але ж не настільки. Так пані Лагода в душі називала всіх чоловіків, але наразі відповіла:

– Вітаю Вас, Гнате! Тіна в мене.

– Юліє Павлівно? Чому, не розумію? Я давно чекаю її вдома. Щось сталося? – і знову Лагода чула або великого актора або геть невинну людину.

– Поки не знаю. Це Ви мені скажіть. Вона прибігла вся в сльозах і каже щось про зраду. Дитина поїхала до подруги в лікарню й випадково побачила, як з Вашого авто виходила жінка та ще й поцілувала. Було таке? Гнате, так не можна! Вона ж як метелик полетіла на твоє світло, а тепер згорить?

В трубці на мить запала тиша, а потім Гамаюн застогнав:

– О Господи! Ну, бувають же такі неймовірні збіги. Зараз я приїду і все розповім...

– Не треба! – перервала його залізна леді. – Вона спить. З Тіною була істерика й мені знадобилася швидка. Їй вкололи заспокійливе і я не дозволю тривожити дитину. Мені розкажи свою версію, а я зрозумію: вірити тобі чи ні? Хто та жінка, з якою ти цілуєшся на іншому кінці міста?

Юлія Павлівна перейшла з телефоном у свою кімнату та щільно зачинила двері. Вона всілася до свого улюбленого крісла й увімкнула особистий «детектор брехні». Адже цій жінці розуму не позичати!