Раді Вас бачити!

Ще одну ніч у своєму самотньому житті Гнат Гамаюн провів погано. Тільки цього разу, серед марень, у своїх обіймах він бачив її! Чоловік прокидався з блаженною посмішкою, але в ліжку було порожньо. Щоб не з’їхати з глузду гендиректор увімкнув комп’ютер та працювалося йому теж кепсько. На екрані, замість змінних даних, він весь час бачив неймовірні зелені очі, а в вухах звучали її слова: «Кохаю, більше ніж раніше...»

Якщо чесно, то красунчик-спортсмен зовні теж дещо змінився. Його чарівне обличчя осунулося й стало худорлявим та блідим. Всі дорогі костюми обвисали на стрункій фігурі, наче вбрання дівчат на подіумі. Але йому було байдуже, бо без Неї він не мав апетиту ні до їжі, ні до життя взагалі.

Знову вечір, в очікуванні дива. Гнат попив кави та головний біль не відпускав. Він пішов до аптечки і почув виклик. Кинув усе та благав, щоб то була Вона. То дійсно була Вона!

– Доброго вечора, Гнаточку! Не заважаю? – спитала дурницю Тіна.

– Ніколи. З того часу, як ти зателефонувала я тільки й чекаю та став геть дурним. Сьогодні в офісі народ знову отримав від мене «на горіхи». Хоча винен був я сам. Не можу сконцентруватися, постійно думаю лише про НАС, – щиро жалівся колись усміхнений та вольовий фінансист.

– Гнатку, прошу: не зривайся на людях і себе бережи. Я хочу бачити твій оксамитовий погляд яскравим і щасливим, – промовляла Тіна та він чув з трубки ще й гамір великого міста. Купа голосів і звуки авто заважали милуватися її голосом.

– Ти працюєш десь у середмісті? – проявив кмітливість Гамаюн.

– Так, Гнатку. У нас тут всюди середмістя! Це такий страшний вулик, але я вже звикаю. Хоча батьки живуть у доволі спокійному й зеленому районі. Ось там можна відпочити.

– Відчуваю, як тобі все подобається? – тяжко зітхнув киянин.

– Прошу, не ревнуй, будь ласка! Так, мені подобається тут, але без тебе дуже погано, – чесно зізналася Тіна та Гнат мужньо пропустив її зізнання й запитав інше:

– А Юлії Павлівні ти спеціально не телефонуєш? Вибач, Тіно, але їй теж без тебе погано. А ще вона повернула мені твою обручку. Це що означає? – не витримав його красивий голос і затремтів. Та й усміхнене личко Тіни перестало сяяти. Вона зітхнула й сіла на лавку в невеличкому сквері.

– Гнате, я не зможу відповісти на це запитання через відстань. А щодо мами – ти правий.

– Прости, якщо образив! Тільки слухавку не кидай, я цього не переживу, – жалібно зізнався дорослий чоловік і Тіна від болю заплющила очі.

Та наразі вона відчула, як хтось лизнув її руку. Дівчина зойкнула й побачила красивого сенбернара, що стояв поруч і заглядав їй у вічі.

– Сіборне, до мене! Не чіпляйся до людей! Будеш покараний! Вибачте, будь ласка, міс, – суворо глянув на прекрасного пса його гарно вбраний чорношкірий господар. Але Тіна обожнювала цю розумну породу собак та спробувала попестити пса по голові.

– Нічого страшного, містере! Він у вас чудовий. Не треба карати. Я не боюся щирих тварин, бо вони інколи кращі за людей, – відповіла вона господареві нового знайомого.

– Цілковита правда, міс! – ввічливо кивнув головою афроамериканець. – Добре, не покараю. Даруйте, що потурбували.

Тепер Тіна повернулася до розмови з Гнатом і від собачої уваги на душі стало тепліше.

– Вибач, Гнатку. Кавалер тут підійшов познайомитися. Красивий такий, білявий, – жартувала вона та через тепле спілкування з чужою собакою просто жадала відчути поруч Його тепло.

– Я чув, але ж з ним був ще й господар, – став неймовірно ревнивим Гамаюн.

Тіна згадала, що вони говорили про Юлію Павлівну й миттю додала:

– А мама взагалі як?

– Та нормально. Зараз на Менорці. Вони з сеньйором Габріо побралися й проводять там медовий місяць... – знову відчула біль в голосі Гната дівчина й пошкодувала, що лагідний пес вже пішов. От коли б він ще хоч раз лизнув їй руку, було б краще.

– Ой, Боже! Гнатку, я за маму так рада! Збулася мрія сеньйора Тесоро та й вона щаслива. Габріо молодець, не залишив серед страждань саму. А щодо НАС - тепер все залежить тільки від тебе, – скинула з очей слізки Тіна.

– Я постараюся наблизити доленосний час, маленька. Знаєш, я б хотів говорити з тобою всю ніч, але ж ти на роботі? Піду теж попрацюю. Після розмов з тобою геть спати не можу, – натякав на шалене збудження він та вже забув про свій головний біль.

– Дійсно, Гнаточку, мені треба йти. А тобі я бажаю солодких снів! Будь ласка, спи вночі та підлеглих не свари. Вони в тебе віддані й професійні, – пригадала Тіна гарні часи в колективі «Кращих інвестицій».

– Не йди... – прошепотів через простір Гнат, а Тіна глибоко вдихнула терпке повітря парку й почула. – Вибач, то був крик моєї душі. Кохаю тебе, крихітко, мов божевільний. Скоро приїду й докладніше про це розповім.

Тіна прикрила долонькою лице та знову не могла дихати вільно. Як же хочеться вірити!