Раді Вас бачити!

Гендиректор повернувся до столу у піднесеному настрої та сховав айфон до кишені.

– Ще раз вибачте за мою невихованість, Тіно! Справи ніде спокою не дають. Можна Вам додати напою? – заговорив він тим вбивчо прекрасним голосом і дівчині здалося, що вона тане.

Та й бос фінансистів почувався дивно. Він продовжував блаженно поглинати її поглядом, так наче проникав наскрізь. Від його відвертих оксамитових очей личко Тіни вкрилося густим рум’янцем і вона покірно кивнула:

– Нічого, я все розумію. Ви дуже зайнята людина, Гнате.

Гамаюн вдячно кивнув і тихенько доторкнувся до її келиха. Та пити не хотів, бо вже й так, з першої хвилини їх зустрічі, відчував себе п’яним. А ще Гнат зовсім не бажав проганяти зі своєї збентеженої голови гарячі моменти їх близькості, котрі весь час малювала його на диво розбурхана уява.

Наразі всередині нього біснувався перезбуджений підліток, що вперше торкається оголеної жінки. Але ж Тіна гармонійно і скромно вдягнена, вона юна й недоторкана. Та зробити хоч щось зі своїм божевіллям Гнат не міг!

А зі свого кутка наелектризовані хвилі між двох закоханих створінь невдоволено спостерігала Юлія Павлівна Лагода. Вона прекрасно розуміла, що зараз діється з її дитиною й проклинала себе за те, що викликала Тіну на корпоратив. Адже цей багатенький ловелас миттю поклав око на її донечку й тепер не відчепиться. Це вздовж і впоперек написано на кожному міліметрі його випещеного, запханого у дорогий костюм організму.

«Яка ж я дурепа! Захотіла бездоганно відпрацювати великі гроші... І хто тепер дасть гарантії, що ця миттєва зоряна пристрасть між паном Гамаюном і моєю крихіткою закінчиться чимось добрим? Доведено, що нічим! Хіба моє неземне кохання до депутата Карпова не яскравий приклад? Ой, Господи! Ніколи ж не знаєш, де впадеш, бо підстелив би...»

Доки пані Джулія тихо мучилася думками, свято потроху підходило до запланованого фіналу. Ніяких пригод чи неприємностей більше не сталося, й квіточки Джулії відпрацювали бездоганно. Так що геть непомітно було «втрати одного бійця».

Може це тому, що з половини свята зал тільки й спостерігав за столом, де їх генеральний втрачав розум від дівчинки, що з’явилася несподівано, мов Попелюшка та миттю причарувала короля.

Багато співробітників знали Гната, як суворого керівника. Близькі товариші, як вправного колекціонера дамських сердець. Дехто не думав про його особисті якості взагалі. Та наразі навіть сліпий міг відчути ту нездоланну енергетику, що пульсувала поміж двох і викликала романтичні усмішки у присутніх.

В якусь мить божевільне тяжіння перемогло розум і Гнат глянув на Тіну своїми прекрасними очима та надав голосу ще більше казковості:

– Тіно, я з жахом розумію, що вечір невблаганно наближається до свого завершення. Але я не зможу відпустити Вас, не запросивши на танець. Будь ласка, один-єдиний...

– Я згодна! – кивнуло дівча й Гнату здалося, що вона дала згоду на все, про що він мріяв. Від задоволення його голова пішла обертом так, наче він зараз втратить свідомість. Та окрилений кавалер неквапливо обійшов столика й простягнув дівчині міцну долоню. А вона поклала пальчики до його руки та обоє потонули у солодких бажаннях, навіть без музики.

Досвідчений диджей зрозумів, що потрібно знайти серед записів найчарівнішу з мелодій. Він подумав якусь мить і натиснув клавішу. Можливо хтось із молоді не пам’ятав ні такого фільму, ні композитора, але залишитися байдужим до міжпросторової магії вальсу Євгена Доги з фільму «Мій лагідний і ніжний звір» - неможливо.

– Це вальс? – розгублено посміхнулася Тіна.

– Так. А хіба Ви не танцюєте? – вже оповив її талію рукою Гамаюн.

– Чому ж, з радістю! – схвильовано зітхнула мамина донька й вони запурхали залою, наче два весняних метелики.

Всі гості вже наїлися й напились, а тому лише приголомшено спостерігали за неперевершеним дійством. Такого фіналу не замовляв і не очікував ніхто, а парочка все пливла паркетом і не помічала більше навколишнього світу. Насолода єднання в танці скувала їх настільки, що обоє поринули кудись між зорі й підсвідомо відчували: ця випадкова зустріч стала для них фатальною.