Раді Вас бачити!

Вранці, як раніше колись, донька з мамою поснідали разом та розійшлися хто куди. Тіна сьогодні не конспектувала, а лише вдавала студентку, адже в голові був лише Він. Потім перепише у когось нормально, бо наразі скрізь перед очима пурхає чарівний оксамитовий погляд, міцне спортивне тіло, що грає мускулами та бере її гаряче й звабливо...

«Господи, допоможи дочекатися вечора!» - благала дівчина в думках і ось нарешті він настав. Десь о дев’ятнадцятій у двері подзвонив Гнат. Мама з донькою прикидалися, що все нормально, але обидві почувалися як на голках.

У старенькому спортивному костюмі Тіна виглядала геть буденно, адже всі найкращі речі перевезла до Нього. Лише довге й пухнасте, докладно вимите ароматним шампунем волосся, додавало моменту урочисті.

Юлія Павлівна пішла відчинити:

– Вітаю Вас, Гнате! О, дякую, – взяла вона з рук гостя гарний букет свіжих багряних троянд. – Тіно, здається це прийшли до тебе!

Дівчина вийшла й відразу подивилася Йому в очі. Гнат був серйозним, але ті карі вогні вже потонули в ній і Гамаюн забув про світ навколо.

– Дивно, мамо, квіти подарували тобі, а прийшли до мене? – кокетливо примружила свій чаклунський погляд Тіна, хоч всередині все переверталося й просило Його обіймів.

– Прошу, Гнате, не слухайте цю дивну дитину. Проходьте, будь ласка, – чемно запросила господиня.

Гамаюн пройшов до світла й був утаємничено урочистим. Хоча з його статурою та костюмами завжди можна відразу прямувати на подіум. Далі гість легенько посміхнувся та звернувся до Тіни:

– Привіт моя прекрасна біда! Я й для тебе маю невеличкий подарунок, але спочатку запитання.

Його біда не встигла відкрити рота, як Гнат дістав в нагрудної кишені червону коробочку, наблизився та опустився на одне коліно. Потім відкрив і по кімнаті, від діамантів, забігали веселі зайчики. Запала повна тиша. Здавалося, що Тіна навіть не дихає, а її чарівний залицяльник запитав своїм оперним баритоном:

– Тіночко моя кохана! Щастя моє єдине! Я не хочу більше ходити у твоїх друзях, мені цього замало. Твоя мама поки не згодна з нашим одруженням і я її розумію. Але дуже хочу офіційно вважати тебе своєю нареченою. Ти дозволиш?

Юлія Павлівна охнула й тихенько сіла на стільчик, а бідолашна дівчина дивилася то на Гната, то на обручку. В її розгублених оченятах стояли сльози, але вона мовчала. Цілий день Тіна чекала, що буде багато квітів або якісь музиканти під вікном, адже Гнат вже довів, що вміє дарувати сюрпризи. Але такого наївна дитина точно не очікувала. А чоловік, що з минулої доби збентежено шукав та боявся втратити свій скарб, більше не затягував з подіями.

– Ой, мамочко! Я не знаю, що кажуть в таких випадках... Гнатку, я буду твоєю нареченою!

Після такої відповіді очі красеня спалахнули вогняними блискавками й Гнат одягнув Тіні на пальчика витончену красу. Потім обережно, як колись вперше, поцілував її рученя та подивився на майбутню тещу. А вона тихо плакала у кутку.

– Юліє Павлівно, дякую Вам за доньку! Поблагословіть нас, будь ласка, – вже жвавіше вимовив Гамаюн і легенько потягнув до себе наречену, щоб вона теж опустилася додолу.

– Та що ж це діється? Я не вмію! Але з радістю і величезним задоволенням благословляю вас на довге й прекрасне життя. Кохайте та бережіть одне одного і будьте щасливі! – жінка тричі перехрестила парочку й веселіше додала: – Гнате, та поцілуй вже свою наречену!

Щоб не заважати, Юлія Павлівна пішла в бік кухні, а Тіна кинулася до Нього в обійми й приліпилася всім змученим тілом. Вона не могла передати, що робилося всередині, а наречений вдихав омріяне тепло і шепотів на вушко:

– Кохаю тебе, моя маленька. Все життя, до краплі, подарую тобі...

– Гнаточку, я хочу додому! Буду просити у тебе прощення, – відповіла йому на вушко Тіна й блаженний чоловік розумів, що сьогоднішню ніч вони не забудуть ніколи.

– Скажи мамі, що ми поїдемо, – ще колисав її в обіймах Гнат.

– Мамочко! Не ображайся на нас та наразі ми тебе покидаємо. Йди, я хочу тебе обійняти, – покликала Тіна. Юлія Павлівна з розумінням вийшла до них.

– За що ображатися? Я ж не маленька і розумію, що вам терміново треба додому. Бережи її, пане генеральний директор. Ти хороша людина, Гнате Гамаюн, але все одно за кожну її слізку я з тебе суворо спитаю, – щиро посміхнулася Джулія, а він схилився перед майбутньою тещею, поцілував їй руку та відповів:

– Обіцяю, мамо, тільки слізки радості. Інакше який з мене чоловік? Гарної Вам ночі, Юліє Павлівно і дякую за допомогу!

Вони пішли, а пані Лагода миттю відчула страшну самотність. Дочку вона віддала в надійні руки та залишалося хіба що попрацювати. А ще вона точно зателефонує Габріо й докладно розповість про все, що тут тільки-но сталося.