Раді Вас бачити!

Кожного року, в новорічні канікули, Юлія Павлівна заохочувала свою доньку різноманітними подорожами. Протягом року вона відкладала грошенята, щоб взимку побувати з Тіною в різних куточках світу.

Якось Новий рік вони зустрічали в Дубаї, в гостях у найуспішнішої з моделей пані Джулії, що вийшла заміж за арабського шейха. А вже в Буковелі цих двох красунь знали, наче рідних.

Але після фатального корпоративу в «Дніпровських зорях» життя пані Лагоди зазнало невиправних змін. Так завжди говорять, коли все погано. Хоча в даній ситуації Юлія Павлівна повинна була лише радіти, що донька знайшла своє земне щастя. А вона при згадці про шлюб Тіни з Гнатом, від гніву, просто зеленіла!

Жити без доньки жінці було дуже сумно. Кожної години вона поглядала на телефон та чекала, що Тіна опам’ятається й сповістить про повернення додому. Але йшли дні, а Тіна інколи взагалі забувала зателефонувати, тоді горда Лагода набирала її сама.

Наразі бізнесвумен всілася за кермо й збиралася пообідати та у вусі забринів виклик. Юлія Павлівна звикла до гарнітури, адже так вона могла керувати не порушуючи правил дороги.

– «Квіти Джулії». Лагода слухає! – традиційно відповіла вона.

– Юлія Павлівна Лагода? – перепитав суворий чоловічий голос.

– Так! З ким маю честь?

– Моє ім’я Вам нічого не скаже, але посада - так. Я телефоную з офісу соціально-правового захисту дітей-сиріт. Звати мене Іван Ващук і я хотів би поговорити з Вами у себе в кабінеті.

Юлія Павлівна здивовано посміхнулась і поцікавилася:

– А з якого приводу викликаєте? У мене працюють дорослі моделі та я завжди дотримують букви закону щодо моралі. Це якась помилка, пане Ващук.

– Юліє Павлівно, справа стосується не Ваших моделей, а доньки. Я чую, що Ви за кермом. Тому дуже прошу знайти час для розмови, адже Ваша зацікавленість у питанні далеко більша, ніж моя.

Коли Джулія почула, що зачепили її Тіну, вона різко пригальмувала та спитала таким тоном, наче хотіла на відстані з’їсти співрозмовника живцем:

– До чого тут моя донька? Майже двадцять років тому я дійсно взяла її з будинку маляти. Але наразі вона доросла й самостійна особа. Які у Вашої служби можуть виникати питання щодо нас?

Та співробітник офісу з дотримання конституційних прав дітей лише тяжко зітхнув і настирливо додав:

– Я не можу обговорювати це телефоном. Лише при особистій зустрічі. Тому чекаю на бесіду у себе в офісі.

– Добре. З’ясуємо все відразу, кажіть адресу, – рішуче відповіла працівнику урядової установи Лагода та розвернула авто в бік названої вулиці.

Жвава керівничка модельної агенції точно зацікавилася розмовою, адже йшлося про її Тіну. І ось вона вже сидить перед незграбним чоловіком, який щось уважно шукає в ноутбуці, потім повертає екраном до неї.

– Юліє Павлівно, Ви питали мене, що може бути спільного у законослухняних жінок з нашою установою? Ось Вам відповідь, тільки не хвилюйтесь. Вашу названу доньку всі ці роки шукали її рідні батьки зі Сполучених Штатів: Мартін та Емілі Росс. Днями, завдяки співпраці європейської та американської служби Інтерполу, вдалося простежити ниточку й з’ясувати, що Ваша Тіна Лагода не хто інший, як викрадена дев’ятнадцять з половиною років тому донька Россів. Дати Вам води? – встав з-за столу співробітник соціальної служби, адже побачив, як красива жінка змінилася в обличчі.

– Дякую, не треба води. Я припускаю, що у тих нещасних посеред Європи викрали дитину та до чого тут моя Тіна? – стала схожою на звичайну розгублену матір пані Лагода.

– Добре, слухайте. В Австрії на зоні помирала їх відома аферистка. Довгі роки вона викрадала дітей і торгувала ними по всій Європі. Слідчі задокументували її зізнання й отримали власний архів. На одному з фото батьки впізнали свою донечку. З поліційної роботи з’ясувалося, що Ешлі, тобто Тіну вона продала наркокур’єру, котрий примудрявся перевозити заборонений товар у дитячих речах. Саме українські правоохоронці затримали того злочинця, а дівчинку передали до дитбудинку. Далі розповідати немає сенсу. Там Ви й обрали її за доньку та виростили. Інколи кажуть, що правоохоронці працюють повільно та незлагоджено. Може й так, але ж двадцятирічні пошуки дали результат, а ті американці мають право побачити й обійняти свою дитину. Звісно ми зробимо тести ДНК, але суті це геть не змінює.

Чоловік замовк і в кабінеті запала важка тиша. Юлія Павлівна тихо зітхнула та втратила свідомість. Але посадовець у своїй роботі вже бачив багато таких сцен, тому встиг зреагувати та привів її до тями за допомогою аміаку. Потім пан Ващук подав все-таки води й запитав:

– Як почуваєтеся? Швидку викликати?

– Дякую, я в порядку, – відповіла йому залізна леді Лагода, але такого розпачу не пам’ятала навіть тоді, коли втратила власну дитину.