Раді Вас бачити!

Юлія Павлівна сіла за кермо, але розуміла, що їхати вона не зможе. Хіба що до першого-ліпшого перехрестя, щоб наробити біди якійсь ні в чому не винній людині. Тому вона просто сиділа в авто й плакала.

Та ось їй зателефонували й Лагода почула голос іспанця. Це був її колега по бізнесу Габріо Тесоро, але крім співпраці Юлію Павлівну з ним давно пов’язувало щире кохання. Жінка протерла обличчя й відповіла:

– Buenos días, Габріо!

– Ola! Дорога моя Джуліє, що сталося? Чому ти плачеш? – миттю відчув на відстані її тугу закоханий синьйор.

– О, Габріо! Якби ти знав, що сталося, то теж плакав би разом зі мною, – не прикидалася перед вірним другом Юлія Павлівна.

– Миттю розповідай, моя неповторна Джуліє! – зажадав новин гарячий чоловік.

– Наразі я вийшла від одного чиновника і він сказав, що у моєї єдиної донечки знайшлися справжні батьки. Всі ці роки, разом з міжнародними організаціями, вони її невтомно шукали. Моя Тіночка від народження громадянка Сполучених Штатів і її справжнє ім’я - Ешлі Росс. Злочинці викрали її крихітною посеред Європи, а піймали їх у нас. Так дитятко потрапило до мене.

– Сонце моє, Джулія! Не переймайся, я вже вилітаю до тебе. То якісь аферисти хочуть грошей або не знаю чого. Нікого не слухай, доки я не приїду, чуєш? Хіба тобі звикати до вибриків різних покидьків? А що про це каже сама Тіна, чи ще не знає новини? Краще поки не розповідай! – істерив тепер на іншому кінці зв’язку Габріо Тесоро.

– Слава Богу, Тіночка тепер геть відсторонена від життя на землі. Хоча це ще одна моя біда, милий. Вона без тями закохалася в одного дорослого чоловіка й не хоче викинути його зі своєї раніше розумної голови. Наче з глузду з’їхала! Я розумію: у двадцять років і вперше, але ж він старший від моєї зіроньки аж на сімнадцять років. Таке нещастя, Габріо, що й сказати не можу, – виливала душу коханцю жінка.

– А що в цьому поганого, квітко моя весняна? Я теж старший за тебе на п’ятнадцять років, але ж це не заважає нам інколи бути неймовірно щасливими. Я тисячу разів робив тобі пропозицію, тільки ти ніяк не можеш відірватися від свого зеленого Києва! – тепер перейшов на особисте Габріо.

– Ну, ти знайшов час порівнювати! Ми з тобою давні партнери, а він...

– Що гидкий? Чи має багато дружин з дітьми? – шукав пояснення іспанець.

– Якби ж то! Мені геть ні за що зачепитися, бо він справжній красень та не має за собою жодного тягаря. А ще володіє інвестиційною компанією й щоденно крутить купою грошей, – жалілася на майбутнього зятя бідна жінка.

– А чого ж ти тоді переймаєшся, моя люба? Нехай трішки погуляють, а потім справимо подвійне весілля та поїдемо жити до мене на Менорку. Не вистачить місця на віллі, купимо ще землі! – легко знайшов вихід з ситуації заможний іспанський мачо.

– Як у тебе все просто, Габріо! А навчання? Дійшла до фінішу відмінницею, а тепер кине все заради щастя з тим Гамаюном? – не здавалася мати Тіни.

– Muy bonito! Як красиво звучить. Це його ім’я чи прізвище? – вже танцював своє мовне фламенко сеньйор Тесоро.

– Габріо, не починай! Звісно прізвище. Теж мені розкіш! – зітхнула Юлія Павлівна.

– Та все буде добре, кохана! Тіна Гамаюн - анітрохи не гірше звучить, ніж Джулія Тесоро. Це ж тобі не якась Ешлі Росс. Навіть не думай про таке, моя дорогенька. Все, чекай, я вилітаю! Ти ще пам’ятаєш, що нам моделями обмінятися треба? – нагадав про справи діловий партнер.

– Пам’ятаю, любий! Але це моя третя біда. Модель залетіла від одного дурня й тепер я нишпорю, шукаючи достойну заміну. Гарна дівчина була, струнка й розумна, а тепер сяде на бабах, – бідкалася господарка модельної агенції.

– Нічого, моя шалена україночко! Ось почнуть у тебе з’являтися внуки, тоді відразу зміниш думку. Я вже чотири рази дід та хіба по мені видно? – намагався додати ентузіазму до знищеного настрою Юлії Павлівні колега, але помилився.

– Тьху-тьху, Габріо! Що ти мелеш? Від цього я зовсім розум втрачаю. Тільки й чекаю від Тіни: мамо я така щаслива, бо вагітна! І пішла під три чорти та Могилянка, – забула про сльози пані Лагода й здавалася тепер страшенно злою.

– Та закінчить Тіна ту вашу Могилянку! Вона ж розумніша за всіх студентів, разом узятих. А я з собою нового винця привезу. Ти зі слізками зав’язуй та готуйся зустрічати, бо я страшенно скучив, – не вгавав темпераментний сеньйор.

Через кілька днів дідусь чотирьох онуків дійсно з’явився на порозі дому Джулії, з барильцем вина та величезними трояндами в руках.

Парочка довго й гаряче цілувалася посеред кімнати, забувши про вік та оспівану Джулією моральність. А далі вони взяли по келиху вина й занурилися разом у духмяну пінку ванної...

Безсумнівно сеньйор Тесоро відповідав за слова, що геть не старий, на всі сто. Його жага до красивої дами була невичерпною. Адже спочатку він вправно задовольняв її у воді, а потім милувався своєю коханкою в ліжку та викидав такі дива, яких скоріше за все ще не пізнали Тіна з Гнатом.

Коли вогонь почуттів дещо принишк, а тіла просили відпочинку, романтичний гість столиці замріяно спитав:

– І чому я не зустрів тебе років двадцять назад? У пристрасті тобі ще й досі немає рівних... Прекрасна Джуліє, а ми вже пили з тобою за Кохання?

– Та разів зо п’ять точно пили, але навіщо рахувати? – пожартувала знесилена Лагода.

– Тоді вип’ємо вшосте, а потім спробуємо щось новеньке, – знову почав загравати до неї шалений дідуган.