Раді Вас бачити!

Пані Лагода приготувалася почути від Гната якусь фантастичну історію про жінку-колегу, що попросила підвезти в лікарню на лівий берег. Вона зітхнула й дозволила говорити:

– Я слухаю Вас, пане Гамаюн.

– Дякую. Та все більше ніж просто, Юліє Павлівно. То моя сестра, з дитбудинку. Ну, так ми по життю кличемо одне одного. У неї є молодший брат, він інвалід дитинства. Без мене Женька його не потягне і я допомагаю, коли треба. От сьогодні зателефонувала й попросила грошей на ліки. Я міг перекинути на карту, але поїхав провідати, бо він знову зліг. Ми ненадовго зайшли, порадилися з лікарями та поїхали за ліками. На прощання вона з вдячності доторкнулася до моєї щоки й саме це побачила Тіна. Ну, не можу я залишити напризволяще тих, з ким роками їв хліб під одним дахом, розумієте?

– Слава Богу! Так, розумію, бо теж не маю ніякої рідні. В мене була лише ця дитина, а потім ви разом зі справжніми батьками, відібрали її. Та я не ображаюся, Гнате. Головне, щоб малеча була щаслива. А життя - то складна й невдячна штука та жити треба, – з сумом і якимось полегшенням зітхнула Лагода. Вона відчувала, що йому конче потрібно виговоритись і вирішила послухати.

– Ви простіть мені, Юліє Павлівно, що відібрав у Вас її! Але з деякого часу заради Тіни я живу на землі. А вже зрадити ніколи в житті не зможу. Вона неземне створіння. Бачите, була б звичайною дівчиною, то може побилася б з суперницею, а вона себе катує. Прошу Вас: допоможіть пояснити, бо мені вона не повірить! А як тоді жити? Ось не бачив її кілька годин і вже нічого на світі не потрібне. Вона така єдина і трапилась саме мені! Я бажаю прожити з нею до самісінької смерті, хочу діточок і внуків. Не потрібен мені крім неї ніхто, Юліє Павлівно...

– От біда! Це я винна. Виростила якусь дивну для нашого часу дитину. Всі нормальні дівчата гуляють з хлопцями, міняють їх та йдуть далі. А моя нещасна малеча тільки побачила тебе і втратила розум. А тепер за кожним деревом їй зрада ввижається. Ну, таке вона вже чисте янголя розумієш, Гнате?

– Я пишаюся тим, що познайомився з вами обома. Часто кажу Тіні, що ви різні, але обидві неймовірні. І сьогодні я знову це зрозумів, – здається повертався до нормального стану чоловік.

А мати Тіни сиділа й слухала цього заможного красунчика й задоволено посміхалася. Коли б вона була справжньою гадиною, то використала цю ситуацію, щоб розлучити свою дитину з ним. Але пані Лагода бачила вже стільки жіночого горя, включаючи власне, що не могла допустити його в життя коханої доньки.

– Не переймайтеся, Гнате. Коли Тіна прокинеться, я їй все поясню. Вона дівчинка розумна. Та сьогодні нехай поспить у мене. Ви вже якось не помирайте до завтра, адже воно без Вас теж жити не може. Я постараюся розтлумачити їй, адже з такими поняттями жити просто небезпечно. Завтра заберете додому свій найдорожчий скарб. Згода? – спеціально нагадала вона його слова про дочку.

– Дякую, Юліє Павлівно! Ви також гідні найкращого. Даруйте, але Тіна розповіла мені Вашу історію і я таких на шматки рвав би. Інколи дуже хочеться, але ж вони недоторкані. Зате Вас щиро кохає сеньйор Габріо. Не проганяйте його і все буде добре. Дякую, що заспокоїли моє серце. Спати я звісно не зможу, та це навіть краще. Попрацюю трохи. Тільки пообіцяйте, що з нашою маленькою дівчинкою все буде добре, – наче хлопчисько радів фінансист.

– Хм, обіцяю! Вона ж і моя єдина, Гнате, – зітхнула Лагода та з полегшенням відключила зв'язок, але продовжувала бубніти. – Бідна дитино, яка ж ти в мене непристосована до зовнішнього світу. Це ж треба отак зліпити з мухи слона! І навіщо ти тільки поперлося в ту Дарницю? Піду подивлюся, як спить наше янголя.

Юлія Павлівна тихо зайшла до кімнати й довго милувалася чистим створінням, що лежало на подушках. Жінка дякувала долі, що знову подарувала їм ніч під одним дахом. Потім сходила до ванної кімнати та лягла, але спати передумала й зателефонувала сеньйору Габріо.

– Що сталося, моя зіронько? Чому ти телефонуєш о третій ночі? Мені замовляти квиток? – розхвилювався іспанець.

– Ой, Габріо! У нас тут таке діється... – переповіла жінка своєму найвірнішому все, що сталося за день.

– Кохана, я дуже хочу бути з тобою поруч, але в мене ще кілька показів. Знаєш, твої дівчатка викликали фурор. Чесно! Всі запитують: чия це школа? А я гордо кажу: «Моєї нареченої - українки Джулії». А щодо Тіночки? Ти якось потихеньку підказуй їй, бо з такими думками вона до старості не дотягне. Хіба ж можна в кожній жінці на вулиці бачити розлучницю? Та я радію, що пан Гамаюн все пояснив. Не варто його недооцінювати, він гідний чоловік. Бажаю тобі, моя солодка квітко, найкращих снів і знаю, що ти мені приснишся.

– Дякую на добрім слові, мій хороший! Солодких тобі снів! – посміхнулася Юлія Павлівна та вмостилася спати на самоті.