Раді Вас бачити!

Тіна миттю забула про зимові розваги та почала збиратися до лікарні. Добре, що Гната лікували зовсім поруч. Вона заглянула на ринок, купила фруктів та вже бігла вгору великим парком лікарняного комплексу.

– Добрий день! Скажіть, будь ласка, в якій палаті знаходиться пан Гнат Гамаюн? – випалила Лагода біля стійки чергової медсестри.

Але чомусь дівчата в білих халатах завжди намагаються поводитися не як сестри милосердя, а наче наглядачки у виправній колонії. Ось і ця з несмаком розмальована пані пронизала Тіну оцінювальним поглядом і зухвало запитала:

– Ви йому хто?

– Наречена, – впевнено бовкнула студентка й додала: – Я була у відрядженні та не знала, що сталося...

І знову пригадується, як вона клялася Гнату, що не вміє прикидатися й брехати. Але тепер, щоб потрапити до нього, Тіна й дружиною могла представитись!

– Третя палата. Прямо і наліво, – незадоволено супроводила поглядом красиву відвідувачку чергова медпрацівниця, але більше не зупиняла.

Перед дверима дівчина інстинктивно причепурила волосся й тихенько постукала. Гнат відповів і десь всередині Тіна відчула, як обірвалося її серденько.

Маленька звабниця обережно зайшла і побачила Його в геть незвичному вигляді. Гарне лице красунчика припухло, синець пожовк та розповзся на пів щоки, а його шовкова брівка була зшита спеціальними дужками.

Гнат не встиг ні здивуватися, ні зрадіти, адже Тіна кинулася до нього так збентежено, наче й справді мала статус дуже близької людини. Вона обійняла долоньками його обличчя й пестила щоки та поринала збудженим поглядом у спантеличені насолодою очі.

– Привіт, боксере! Чому ж ти не сказав про свою другу професію? Дуже болить?

Здавалось, якби перед боєм йому сказали, що для такої реакції норовливої студентки треба прийняти болючу поразку – він би погодився. Адже в останню їх зустріч чоловік майже попрощався з недосяжною красою.

– Вітаю, прекрасна незнайомко! А може я хотів, щоб все було саме так, як зараз? – збуджено зітхнув Гамаюн і його оксамитовий погляд вже мерехтів неймовірним щастям.

– А я б хотіла сказати, що це дурниця, але я вже й так сказала! І де ти взявся такий різносторонній? Чому не метеликами цікавишся чи марками? – продовжувала зводити з розуму закоханого вона.

– То хобі для заможних, а мене влаштовує мордобій, – танув в зелені її очей Гамаюн. – Як твої заліки, відміннице?

– Дякую, чергове катування позаду. Скажи краще: коли тебе випишуть звідси? – збуджено дихала Тіна.

Гнат переможно посміхнувся, притулив своєю рукою її долоньку до губ та, щоб не зробити чогось недоречного в цих сірих стінах, відповів:

– Якщо погодишся мене доглядати, то прямо зараз.

– Згодна доглядати! Ти тільки більше не хворій, добре? – наразі їх обох накрила така п’янка хвиля, якої раніше вони ще не відчували. Це було щось настільки сильне й справжнє, наче вони зняли шкіру й зрослися всім, що мають. Але Тіна додала: – Навіщо ти вимкнув телефон, я ж все одно знайшла.

– Я не вимикав, Тіночко! Він лежить вдома та мабуть, розрядився. Я ж не знав, як саме закінчиться бій. Але тепер страшенно радий всьому, що відбувається, – доторкнувся до шовку її обличчя Гамаюн і розумів, що звідси треба вибиратись.

– Чому ти радий, Гнате? – не розуміло дурне дитя.

– Тому, що ти знову поруч і так лагідно кличеш мене своїм голосочком. Я про всі синці забув та хочу лише одного на світі, – ошаліло зазирнув він до її яскравих очей.

– Чого саме? – з готовністю виконати щиро запитала дівчина.

– Оцього! – не витримав закоханий, стрімко підтягнув її обома руками ближче до себе й обережно впився у дівочі вуста першим гарячим поцілунком. Тіна не виривалася з його сильних обіймів, вона поринула в такий прекрасний світ солодкого забуття, що могла б залишатися там довіку.

Ще коли вони танцювали вальс і Гнат обережно стискав її талію дівчина розуміла, що потрапила під владу його чар. Тіна підозрювала, наскільки він може бути неймовірним і марила ночами, як знаходиться в його палких обіймах. Але наразі її мрія вже обпекла вуста любовною отрутою й закохана покірно згодилась стати частиною його світу.

Вони ж розуміли, що це місце геть непристосоване до того, чого бажає кожна клітиночка їх поєднаної душі, але й роз’єднати спраглі вуста не могли. Такі сліпучі й нездоланні марення заповнили розум обох донедавна самостійних особистостей, що вони більше не бажали дихати нарізно.