Раді Вас бачити!

Радість - радістю, щастя - щастям, але кожного з учасників родинної вечері на Печерську чекали свої щоденні обов’язки. Тіна набрала до Гната купу книжок та готувала дипломну роботу. Вірний сеньйор Габріо відклав усі свої справи на батьківщині й вирішив дочекатися результатів тесту ДНК. А щасливий гендиректор «Кращих інвестицій» мав важку голову через пошуки заможного вкладника. Та найгіршим було те, що закохана Тіна-Ешлі пурхала серед хмар і нічогісінько не знала про своє заокеанське походження!

Сьогодні молода господиня вирішила порадувати коханого новою стравою. Вона стояла посеред кухні, заглядала в книгу рецептів та докладно слідувала настановам. Зателефонувала мама.

– Привіт, мамуню! Як сьогодні почуваються молодята? Знайшли з Габріо когось на заміну Таньки? – щебетала дочка.

– Вітаю, доцю! Та ні, ми в процесі. Тіночко, я чую ти вдома, а гендиректор на службі? Якщо так, заїду ненадовго, бо маю до тебе невідкладну справу, – обережно заговорила Лагода.

– Мамо, ти чого? Звісно, приїзди. І чим тобі Гнат не догодив? Ой, у мене цибулька підгоряє, чекаю! – пританцьовувала Тіна.

Наразі вона бігала по кухні в футболці Гната, що була явно не її розміру. Але це не заважало, а навпаки додавало дівчині натхнення. Так Тіна могла цілий день відчувати Його поруч. Аромат коханого чоловіка, разом з його витонченими парфумами неймовірно збуджував! Інколи вона навіть цілувала тканину й блаженствувала, згадуючи пристрасті, що вирували між ними вночі.

– Дякую. Скоро буду, маленька, – тяжко зітхнула бідолашна мати.

Юлія Павлівна з’явилася на порозі з великим стиглим ананасом та гілкою бананів. Вона мовчки вимила руки й повернулася з ванної утаємничена, мов знала щось одна на світі.

– Тіночко, а залиш ненадовго своє куховарство і йди до мене, – лагідно й одночасно суворо промовила Юлія Павлівна та сіла в одне з крісел. – А чому це ти ходиш в чужому, наче нічого вдягти? Ти ж забрала купу одягу?

– Не в чужому, а в футболці Гнатка! З купою все добре, мамо. Просто ця річ пахне моїм коханим і мені не так сумно без нього, – приклала вуста до тканини зачарована щастям дівчина.

– О, Господи! Бідолашне моє дитя. Ну добре, коли все добре. Бачила я ваші стосунки й поки задоволена ними. Але мені треба розповісти тобі таке, що краще сядь, – стала геть похмурою пані Лагода.

– Якщо ти привезла плітки про Гнатка, навіть не починай або відразу краще йди, мамо! Чи Ви полаялися з Габріо? Так він хороший, помиритесь! – безкомпромісно обирала можливі варіанти новин Тіна, а мати дивилася на неї й відчувала себе на краї прірви.

– Ой і задурманив же він тобі голову, малеча! Але ні. Плітки то не мій стиль та й з Габріо у нас все добре. Розумієш, доню, тут з’явилися люди, які стверджують, що вони твої справжні батьки. Кажуть, що всі ці роки шукали вкрадену дочку. Наразі вони сидять у готелі та вимагають зустрічі з тобою...

Осяяна маленька господиня вимкнула плиту й ошелешено підсіла до матері на підлокітник:

– Мамо, а Габріо у вино нічого такого не додає? Ти ж за кермом. Хіба можна кайфувати перед виїздом на вулиці? А якщо хтось вирішив пожартувати, то нехай забирається туди, звідки прийшов. Моя мамуся ТИ, іншої я не шукаю! – всім тілом притулилася Тіна до Лагоди. Оце й був справжній кайф!

– Дякую, моя донечко! На твоєму місці, я поводилася б так само. Але якби тебе вкрали у мене, я перевернула б землю і шукала. Ось і вони приїхали аж зі Сполучених Штатів, погодилися на тести й виходить, що не брешуть. А ти, моя красунечко, Ешлі Росс. Донька Мартіна й Емілі, народжена в місті Чикаго. Правоохоронці багатьох країн майже двадцять років шукали тебе і все-таки знайшли, на наші голови...

Юлія Павлівна пригнічено замовкла, а ще кілька хвилин тому найщасливіша у світі студентка-відмінниця Тіна Лагода сиділа з оченятами повними сліз та не відчувала власного тіла.

Як же це все розуміти? Вона - не вона взагалі? Мама ж дурниці не скаже. І виходить, що квітуча Україна їй не Батьківщина? І не родичі їй всі ті українці, що прямують у своїх справах за вікном? І сніг, що падає на землю київських парків їй теж чужий? А каштани, що п’янять і заворожують навесні - просто дерева з чужої країни? Навіщо тоді взагалі було народжуватися на світ?

– Та гори воно все, мамо! Вважай, що не було цієї розмови й нехай ті люди їдуть собі. Я доросла і маю право обирати свій шлях у житті. Я нічого змінювати не хочу. Рідна мені ця земля і матінка в мене єдина. Я кохаю красивого українця й дуже хочу вийти за нього заміж на Печерську чи постояти під православними куполами у вінчальній церемонії, саме в Києві. Я - Тіна Лагода, киянка, українка назавжди!

Тепер дівчина обійняла матір за шию й ридала, вірніше ридали вони обидві. Неочікувано з маленької студентки, посеред кухні нареченого, вилізла дивовижно щемлива промова про відданість і любов до землі, яка її прихистила.