Раді Вас бачити!

Сеньйор Габріо побажав Юлії Павлівні солодких снів, але після вечірніх подій сон у неї був бентежливий і кволий. Ось жінка почула якісь звуки з коридору та зрозуміла, що Тіна прокинулась. Вона миттю зіп’ялась на ноги й попрямувала на шурхіт.

Юлія Павлівна увімкнула світло в кухні та мало не збожеволіла. Тіна стояла з великим ножем у руці. Гарненьке личко було геть блідим, а очі сяяли бажанням смерті.

– Доню, прошу тебе, поклади ножик. Нам необхідно спочатку поговорити. А потім, якщо захочеш, ми зробимо це разом. Ти ж розумієш, що мені без тебе життя не потрібне. Поклади, дитинко... – спокійно промовляла пані Лагода, а всередині все тремтіло й обривалося.

– Мамо, він приснився мені в обіймах тієї жінки. Навіщо далі жити на землі? – одержимо шепотіла Тіна.

– Доню, я вже сказала: поклади ножика і я тобі дещо розповім, – настирливо повторювала мати. Тіна знизала плечима й кинула ножа до шухлядки.

– Щось придумаєш? Баєчку про Божу кару за смертельні гріхи, що розповідала Таньці? Зі мною це не пройде, я все бачила!

– Бідолашна моя дитино, і чому справжнє кохання таке страшне? Людина заради нього може піти на що завгодно. Я заподіяла смерть ненародженому створінню та перекреслила власне життя. Аби не ти, мабуть, теж згинула. Але ж ми є одна в одної: живі, здорові й щасливі... Хоч наше щастя і важке. Давай, попий холодної водички та послухай мене, – подала вона Тіні з холодильника склянку з джерельною водою.

Не дарма ця жінка роками опікувалася дівчатами зі зламаними долями. Ось і тепер дочка, наче загіпнозована, попила води та всілася на свій улюблений стілець.

– Ну розповідай, мамо? Що у Габріо ще внук народився? Тоді вітаю! – надула губенята мала дурисвітка.

– До чого тут це? Ми про тебе будемо говорити. Скажи: мені ти віриш? – сіла навпроти «психологиня» Джулія.

– Лише тобі й вірю, більше нікому, – безнадійно дивилась крізь матір дівчина.

– Тоді слухай. Вчора ти бачила Гната не з коханкою, а з сестрою.

Тепер Тіна істерично розсміялася й скрикнула:

– От казкар! Це він тобі наплів? Та немає в нього ніяких сестер і батьки загинули. Він казав, що я його... Навіть згадувати гидко!

– Правильно казав і все життя казатиме, – стримано перебила її нервовий напад Джулія. – Ти ж розумна у навчанні, а в житті конспектів немає й треба обирати шляхи, серед проблем, вдумливо та зважено. У мене не вийшло, але тобі я обов’язково допоможу.

Так, через власну біду, Гнат виховувався у дитбудинку і вважає своєю родиною сиріт. Добре, що ти не встигла пізнати того життя, бо воно страшне. Я виростила тебе домашньою квіткою, в добрі й любові. А він до свого добра йшов тяжким шляхом. Ні, сам він цього не розповідав, бо гордий. І жінка, котру ти бачила, виросла поруч з ним. У неї брат-інвалід. Ось вони разом і опікуються ним.

Тіночко, ти в мене двічі щаслива. Спочатку ми поріднились, а потім у твоє серце потрапив чоловік, чуйний до чужого горя. А ти, недосвідчена, перевернула все з ніг на голову. Звісно в цьому є моя вина, адже вчила тебе не вірити нікому. Та комусь же таки треба! А вкорочувати собі віку тільки через те, що хтось проїхався в авто твого чоловіка, то параноя. Хочеш дорослого життя, то не роби дитячих вчинків. Ну як, дійшло тобі хоч щось, чи повторити? – закінчила виховний сеанс пані Лагода й замовкла.

Під час маминої промови Тіна спочатку сиділа обійнявши голову руками та поступово її заплакані очі набирали здорового блиску.

– Тобто тепер я виглядаю повною дурепою, мамо? – відчайдушно намагалася повірити у все сказане дочка, а сором вже залив її щічки багрянцем.

– Як не крути, але так! Я навіть не знаю, як ти будеш просити вибачення у свого красеня? Хоча він тут вже сто разів телефонував і геть не ображається. Через твою дурість ми поговорили відверто і я зрозуміла, що можу довірити тебе йому. Він крутий лише ззовні, але має ніжне серце й просто одержимий тобою. Називає найдорожчим скарбом і берегтиме понад усе, – задоволено посміхнулася жінка.

– Господи, мамо, побіжу йому зателефоную! Він же точно не спить, – зірвалася на ноги Тіна й додала: – Дякую, що ти в мене така мудра.

– Життя навчило. Звісно він не спить. Казав, що працюватиме. Як йому спати без тебе? Йди, дай людині надію, – підштовхнула за сіднички доньку Юлія Павлівна.

Тіна кинулась у своє зім’яте ліжко та схопила телефон. Вона не встигла нічого сказати й почула чарівний голос:

– Доброї ночі, моя ластівко! Як ти там без мене?

– Гнаточку, прости! Я кохаю тебе єдиного в світі й божеволію через це. Скажи, що не сердишся? – шепотіла в слухавку Тіна й тремтіла вже від щастя, що чує Його.

– Господи, НІ! Я лише хочу відчувати стук твого серденька у своєму. Бачити зелені вогники, що зачарували мене... За тобою дуже хочу приїхати, але мама не дозволила. Це буде надто довгий робочий день, але ввечері я заберу тебе до себе назавжди. Правда? – десь там, в кабінеті, втрачав розум окрилений чоловік.

– Добре, я дуже чекатиму. Гнатку, я так кохаю тебе!

– І я тебе кохаю неймовірно! Будь ласка, не добивай мене. Просто дочекаємося вечора.

Тіна крутилася зі слухавкою по всьому ліжку й уявляла їх гріхи та відчувала, що внизу вся мокра. Їй страшенно хотілося відразу опинитися в Його божевільних обіймах. Але Гнат сказав почекати до вечора і вона готова. Тільки б прийшов, тільки б кохав, як вміє лише Він.