Раді Вас бачити!

Тіна прийшла до зали очікування завчасно та настирливо поглядала на електронне табло. В О’Гарі все було продумано до дрібниць, але через величезну завантаженість аеропорту, літаки частенько кружляли в повітрі й чекали, доки звільниться необхідна смуга. Ну й звісно всі, хто чатував на своїх гостей, нудились та згорали від нетерпіння. А вже ті, що страшенно довго гойдалися в небі й поготів благали про якнайшвидшу м’яку посадку.

Та ось все-таки київський рейс приземлився й потік пасажирів заповнив перехід. Тіна почала уважно вдивлятися в натовп і шукати там Гната. Бідолашній здавалося, що люди спеціально не квапляться йти. Аж раптом вона побачила того, на кого так болісно чекала. Дівчина підстрибнула й помахала йому, але Гнат чомусь не відповів. Тоді вона почала стрімко пробиратися між людей і тепер чоловік кинув на неї розгублений погляд.

В ту мить Тіна забула, що її штовхають і бачила лише грудневий корпоратив та неймовірно красивого чоловіка, що стояв перед нею й заворожував своїм чаклунським поглядом. В його оксамитових очах сяяли: цікавість і жага, ніжність і пристрасть, а ще шалене бажання дивитися на неї вічно... Тоді казка поглинула їх вперше й назавжди. Та навіть через багато подій, що встигли промайнути у житті, їх погляди знову перетнулись і думки стали єдині.

Але, Господи, чому він так схуд? Куди поділися накачані біцепси боксера і той звабливий рум’янець, що завжди вигравав на прекрасному лиці Гната? Нічого, тепер Він біля Неї й Тіна все виправить. Хіба батьки подарували їй життя не для того, щоб вона дбала про це неземне прекрасне створення? Дівчина зробила крок і першою взяла його за руку.

– Тіно! Даруй, я не відразу впізнав таку красу. У ліжечку на фото ти була зовсім іншою, – почула вона його гіпнотичний голос і всередині спалахнув вогонь.

– Привіт, Гнатку! Та я така, як завжди... – тільки й сказала вона та без дозволу приліпилася до його грудей. Там билося її серце! Те що відібрала у нього, те що мучила, те що кохала. – Скоріше пішли звідси, мій хороший.

Гнат покірно кивнув, але здається не міг рухатися. Він боявся сполохати сон та підсвідомо оповив її руками. І ніхто з сотень людей навколо не дивувався, що здоровенний чоловік тримає в обіймах тендітну лялечку й плаче, не шкодуючи сліз. Адже це аеропорт – місце зустрічей і прощання. Тому тут дозволені сльози навіть для мужніх чоловіків.

Ось парочка спробувала прийти до тями, зчепилася долонями й пішла з натовпу геть. Гамаюн обережно поглядав на свою принцесу й намагався зрозуміти, як саме поводитися з нею тепер? А Тіна підхопила від нього естафету польоту та пурхала землею, мов серед хмар.

– Гнаточку, ти страшенно зморений і я це передбачала. Сама була така, коли прилетіла сюди. Тоді тато з мамою чекали на мене в місцевому готелі. Я вирішила зробити те ж саме й зняла нам куточок, щоб відпочив. А потім поїдемо додому. Мої предки неповторні й поперлися на кілька днів до дядька у Вісконсин, щоб залишити нам вільний простір, – щебетала Тіна, а Він ковтав щось важке, хитав буйною головою й все ще не вірив, що це відбувається насправді.

В номері Гнат продовжував поводитися скромно, як гість. Може через образу на неї або просто так диктували йому гідність і виховання.

– Тіночко, вибач я весь в пилюці сотень кілометрів. Тут є душ? – тихо вимовив він.

– Звісно, ходімо. Я з тобою. Разом змиємо все, що заважало стати єдиним-цілим. Можна? – зараз їх поведінка була схожа на школярів, що вперше збираються ЦЕ зробити. Тіна зірвала з себе сарафан і змучений розлукою чоловік знову побачив ту діву, котра взимку вперше сміливо зайшла до його спальні.

Наразі вона теж не стала чекати й увімкнула воду. Гнат опинився дуже близько та упивався щастям спостерігати, як тілами стікають потоки води й полишають у минулому все зайве. Вони поступово забувають про горе й готуються до змін. Гамаюн, наче прокинувся від сну і пестив жаданий шовк скрізь та збуджено говорив:

– Може життя знову зробить з нами щось страшне, але я більше не випущу тебе зі своїх рук. Наступного разу просто вбий, щоб мені не мучитися без тебе. Ти ж не знаєш: як страшно жити без цих гіпнотичних очей, не чути твого серденька й чарівного голосу в собі. Насправді після твоєї втечі я помер, хоча людям здавався живим. Часто хотів щось зробити з собою, але я обіцяв чекати та жеврів, щоб дочекатися на цей день...

– Коханий мій, я так завинила перед тобою... Але в нашу першу ніч ти сказав, що на нас чекає безсмертя. Я була дуже дурною й не розуміла тоді. А тепер залишуся з тобою скрізь, на небі й у пеклі, тільки прости мені… – прошепотіла Тіна й поповзла перед ним на коліна.

– Не треба, зупинись! Зараз я тебе підсушу й підемо назовні. Я там бачив гарне місце, де зручніше вибачатися переді мною, – вже повернувся справжній Гамаюн і здається змив з себе весь сум і тугу. Він дбайливо протирав на ній вологу та посміхався яскравіше за сонце. Ось тепер це був Він – відроджений гендиректор «Кращих інвестицій», що міг одночасно жартувати й тримати в одній руці слухавку, а іншою владно керувати фінансовими ріками у віртуалці.

Та не про це наразі думав скорений її красою й бажаннями чоловік, коли підхопив свою дорогу ношу на руки й поніс до підготованого жінкою рингу щастя. Він передчував між ними такий гарячий бій, якого ніколи не було на боксерському ринзі. Хоча раніше, поміж них, тривали одержимі солодкі бої й наразі він сподівався провести саме такий. Думки обох сплелися в один могутній потік і Тіна з Гнатом не чекали на ніжні прелюдії, а впилися вустами, наче голодні вовки в ніжне м’ясо загнаного оленяти.

З гучним стогоном змучений чоловік проник до її вогню, а Тіна скрикнула від насолоди й обоє благали не зупинятися та відчували напади невиліковної хвороби, що назавжди скорила їх. Це було наче бурхлива ріка, що все зносить на своєму шляху могутніми потоками й не шкодує ні власних сил, ні зустрічних перешкод.

Та які там перешкоди! Тіна й раніше бувала з ним божевільною тигрицею, а Гнат мов кровожерливий вампір впився в неї всім, чим міг та не бажав повертатися до розуму. Збуджена жінка не пам’ятала: скільки разів кричала від насолоди та продовжувала битву Кохання і лише коли Він виховано спробував знову запитати очима, вчепилася руками в стегна Гната й простогнала:

– Ніколи більше не запитуй моєї згоди... Я візьму кожну краплинку щастя, яку ти подаруєш мені. Ти моє повітря, моє життя, моє божевільне й неймовірне Кохання... Куди я без них?

Гамаюн радісно пригадав солодкі відчуття, коли його гарячі потоки кипіли в ній і залив все, що зібрав за страшні місяці розлуки. Він блаженствував у нападах насолоди та вперто вдивлявся в зелені вогні, що перетиналися з карими тепер у найщасливішому поєднанні.

– О, Тіночко! Скажи, що це не сон і наше божевілля справжнє... – впивався він в омріяну красу і гордо посміхався. Потім знесилено підсунувся до неї ближче й почув:

– Ні, мій єдиний це не сон і все між нами завжди справжнє. А ще у мене новина для тебе. Я тут з мамусею порадилася й вона мене примусила згадати про статус жінки – берегині роду. Я більше не безплідна. Мене підрихтували й запевнили, що зможу народжувати для коханого малят...

– О Господи! Ти лікувалась, щоб бути мамою моїх малят? Яка у мене надзвичайна жінка! Але ж це дуже боляче, кохана, – розтанув Гамаюн і обіймав тепер тихенько й обережно.

– Боліло жити без твоїх очей, без рук, без серця, без кохання. А то лише ремонт і я його пройшла. Тепер я буду з нетерпінням чекати результату сьогоднішнього бою щастя. Ти вже даруй, якщо почну товстішати й сваритимуся часто... Мій Гнатку, як же я тебе кохаю! – мостилася вона до його серця і сподівалась на безсмертя.

– Моя красива, неймовірна жінка! Це я тебе кохаю, наче раб. Ти ж навіть не здогадуєшся: скільки в тобі закладено чеснот і вад, які мене вбивають та разом з тим шалено й міцно тримають на землі, – по своєму розповідав їй Гнат про власні почуття та зовсім не стидався сліз. Ось так вони зустрілися знову.