Раді Вас бачити!

У студентки Києво-Могилянської академії Тіни Лагоди, після успішно зданих заліків, почалися зимові канікули. Але крім звичних навчальних іспитів Тіна здала ще один, найважливіший у своєму житті екзамен - стала щасливою жінкою. Нехай трішки з запізненням, але у її світ увірвалося світле Кохання.

Та й гендиректор «Кращих інвестицій» навіть в темну пору доби міг не вмикати світло в кабінеті. Своїм виглядом він затьмарював сонце. Рідний колектив не міг зрозуміти: чому після спортивної поразки бос повернувся таким щасливим?

Тільки одна співробітниця здогадувалася про справжні причини неймовірного сяйва їх керівника. Пан Гамаюн добре вмів підбирати кадри, а тому його помічниця нікому не розповіла про дівчину з корпоративу, що телефонувала напередодні.

Зате Юлія Павлівна невтомно вмовляла дочку опам'ятатись. Вона перераховувала купу прикладів нерівних стосунків, але Тіна просто розквітла й на всі нотації відповідала:

– Мамочко, я кохаю Його єдиного в світі! Він моя доля і блаженство. Я не можу залишити його на жодну мить, навіть у думках...

Замість почути матір, Тіна зібрала валізу та просила не перейматись. Гнат пропонував свою допомогу з речами, але ж розумниця знала свою маму й відчувала, що буде гучний скандал. Вона любила їх обох та не бажала завчасно бачити двобій найрідніших людей.

А успішний фінансист давно забув про синці та про бокс і лише марив швидше ввечері потрапити додому, щоб утопати в ЇЇ щирих обіймах. І всі таємниці, що відкривалися цим закоханим у ліжку, нехай береже Господь...

Якось збуджений мріями про свою зеленооку фею гендиректор почув від секретарки наступне:

– Босе, до Вас прийшов Терентій Олексійович Пасюк. Тут ще чекають кілька відвідувачів, але пан Пасюк каже, що в нього термінова справа.

– Проси! – однозначно відповів Гамаюн. – І приготуй нам, будь ласка, дві кави без цукру.

Скоро у дверях з’явився вчитель і наставник Гната, ну й звісно батько дурнуватої Оливки. Гендиректор ввічливо підвівся та пішов йому назустріч. Він чемно подав Пасюку обидві руки й запросив до столика з кріслами.

– Дякую, Гнате, але краще поговоримо за твоїм робочим столом. Мені так буде зручніше озвучити своє повідомлення, – винувато сказав Терентій Олексійович і Гнат зрозумів, що справа в Олівії. Адже від неї можна очікувати будь-якої халепи.

– Будь ласка, як побажаєте, – показав Гамаюн на перший стілець та сів у своє директорське крісло. Зайшла секретарка з кавою й почула наказ: – Дякую, Катю. До мене, якийсь час, ні душі!

– Ти маєш дуже гарний вигляд, Гнате, – дідок був спостережливий, але цю новину міг підтвердити хоч сліпий. – Олівія казала, що під час вашого співіснування у тебе з’явилася інша жінка. Я не вірив, але тепер бачу, що це правда. Радий за твоє щастя, тільки мене більше цікавить власна дочка. Вона завжди була складною, а після вашого розриву стала геть неадекватною.

– Терентію Олексійовичу, я дійсно винен, але тільки в тому, що колись дозволив Олівії переїхати до мене. Ми ніколи б не стали парою і Ви це розумієте, як ніхто інший. Я не кохав її жодного дня, але й жодного разу не зраджував. Інша жінка дійсно є. І кохаю я свою мрію більше за життя та сподіваюся, що скоро вона стане моєю дружиною. Я не буду питати, що відбувається з Олівією. Спитаю інакше: чим я можу Вам допомогти?

– Все як я навчав: чітко, ясно, щиро... Дуже шкода, що ми не зможемо породичатися. Як нормальна людина, я радий за тебе, Гнате. Але ж я батько! І тому повинен думати про нещасну дитину. Ти не питав та я сам скажу: вона знайшла собі друзів серед наркоманів. Поки не пізно я зобов’язаний врятувати її від смерті. Тому виймаю свої кошти з твого фонду та їду з нею поки до Німеччини. Буду лікувати. Зірватися з дому з хворою дочкою - це великі затрати. Вибач, гендиректоре, але збирай раду й будемо прощатися.

Цього окрилений Гамаюн не уявляв навіть у страшному сні! Для фінансової установи, яку він очолював то був практично крах. Гнат впевнено очікував якихось коливань з боку незначних вкладників, але залишитись без третини фонду - для фірми нищівний удар. Тим більше, що в недалекому майбутньому він планував пишне весілля з Тіною та якусь фантастичну подорож...

Гнат не попрохав часу на роздуми. Він мовчки опустив свій яскравий погляд і тихо відповів:

– За все в житті треба відповідати. Я розумію і зроблю, як Ви просите.

– Пробач, синку. Це не кара й не відплата. Як ніхто, я розумію, що роблю з твоєю конторою, але не маю іншого вибору. Зателефонуєш, коли будете готові, – він сумно подивився на Гната й додав: – Вітаю, що знайшов своє щастя та вірю, що ти обов’язково викрутишся.