Раді Вас бачити!

Ольга

Я повільно ставлю чашку на стіл, не зводячи з нього погляду, але залишаю одну перешкоду — все ще тримаю блюдечко з пирогом.

— Уточни, — кажу, нахиляючись до нього ближче, — ти хочеш ніч як оплату… чи як привілей?

Він стискає щелепи. Очі палають. Його рука опускається на мою потилицю, і пальці м’яко ковзають по шиї — то пестять, то ледь тиснуть. Це відчувається як… попередження.

— Обидва варіанти. І ще третій — мої умови, — в ньому немає грайливості чи зваблення, як учора.

— Умови? — я усміхаюсь. — Це вже цікаво.

Знімаю блюдце з колін і, не поспішаючи, ставлю його на скляний столик перед диваном. Ну, подивимось, що там у нього за умови такі. Бо дивиться так, наче готовий до справжньої війни!

— І що ж це за умови, пане Уваров?

Він нахиляється ближче, і я відчуваю, як його подих торкається мого вуха.

— Ніяких пирогів. Ніякого серіалу. Ніяких дурних жартів, — його голос стає тихішим, глибшим. — Тільки ти. Гола. В моєму ліжку.

Я чутно видихаю. Від таких слів в мені все напружується і пульсує, а те, що його голос такий загрозливий — збуджує.

 — Або... — він зупиняється, криво усміхнувшись, — я зроблю вигляд, що ти вже поїхала.

Я підтискаю губи. Це він мені вибір дає: або секс, або я вже повинна збиратися додому? І так прямо, наче його зовсім не турбують чужі емоції. Це навіть звучить грубо...

— У тебе був шанс прогнати мене. Буквально з порогу.

— І не прогнав, — погоджується. Його пальці піднімаються вище, повільно ковзаючи по моєму стегну вже під краєм сорочки. — Тепер хочу дізнатися, наскільки далеко ти готова зайти.

Я розвертаюся до нього всім тілом і, не поспішаючи, вивчаю його вираз обличчя, очі, навіть як жорстко стиснута щелепа. Він зібраний, наче вже напоготові до чогось серйозного.

— А може, це я хотіла побачити, як довго ти витримаєш? — посміхаюсь, бо мені не вистачає легкості у цій… прелюдії? Навіть мої легені наче стиснуті, і важко дихати під його палаючим поглядом, який немов тисне на мене.

Він мовчить. Але в очах — щось нове. Не просто бажання. Випробування. Випадок, коли хтось із нас здасться першим. І це точно не він. Але чого більше бажає саме Дамір: щоб я пішла чи залишилася?

Я повільно перелазю на нього верхи. Він не зупиняє. Його долоні лягають на мої стегна, притримують, а мої — на його міцні, напружені груди. 

— Ти певен, що хочеш грати зі мною в контроль? — нахиляюся до його вуха, ледь торкаючись губами. — Бо, як на мене, минулої ночі я вже довела, що… повністю під твоїм контролем.

Подих чоловіка ледь помітно збивається, а м’які долоні раптово напружуються, майже до болю стискаючи мої стегна. Я здригаюся, але саме в цей момент я чітко відчуваю його знизу — він мене хоче. Несамовито.

Його рука ковзає по моїй спині — неквапно, владно. Він торкається мого хребта так, ніби читає мене пальцями. Плутується у волоссі. І раптом — різкий ривок. Я не встигаю навіть зреагувати, як писк зривається з вуст. Задихаюсь. Він різко тягне мене ближче — майже впритул.

Флірт? Ні. Він його знищує. Ламає ніжність. І все ж не відштовхує. Його очі, палаючі, не відпускають. У них — бажання. Випробування. І впертість. Та, затята, чоловіча. Наче він і сам не знає, чого хоче більше: щоб я залишилася… чи зникла.

— Ти помилилася, Олю, — каже рівно, без емоцій, дивлячись вовком мені в очі. 

— У чому саме? — шепочу, відчуваючи, як серце вривається в грудях.

— У тому, що не пішла вчасно.

В один точний рух він змінює все: перевертає мене на спину — різко, з таким натиском, наче справді хоче вибити з моїх легень повітря… або звернути шию. Що це на нього найшло?

Він нависає зверху, його обличчя — всього за кілька сантиметрів від мого. Ледь притримується на лікті, але все одно тисне своєю вагою так, що дихати важко. Дуже важко.

Його пальці проводять по щоці, по шиї, ковзаючи нижче — до ключиці. Він діє повільно, методично. Не як чоловік, що не витримує хтивих загравань, — а як той, хто перевіряє, скільки ще зможеш витримати саме ти.

— Невже ти подумала, що це гра, в якій можеш мене провчити? — його голос м’який, але в ньому крига. — В моєму домі ти — не ведуча.

Він знову торкається мого стегна. Цього разу — ще жорсткіше. Очі — холодні, як лід. Але не байдужі. В цьому більше, ніж просто бажання. Це вже не гра про оргазм, як учора. Це щось інше. Він хоче довести, що перемогти його — нереально.

— І що ти зробиш? Покараєш мене? — сміюся. Легко, але трохи нервово. Не від страху — від того, що тіло вже не слухається.

Такий він мені теж подобається. І я хочу пройтися по всіх його гранях. Побачити, торкнутись, стати ближче…

— Ні, — шепоче він, нахиляючись до вуха, — я подарую тобі ніч, яку ти не зможеш забути. І саме тому захочеш піти. Ти зрозумієш: я не той, з ким грають у дурні ігри.

Він робить паузу.

— Але ти все ще можеш передумати… Квіточко, — і впивається в мою шию. Болісно. Туди, де все пече.

Я напружуюсь — у всьому тілі вібрує щось незвичне, нове. Але, замість того щоб відсахнутись, вигинаюся йому назустріч. Як доказ, що не піду. 

Він відступає. Повільно підводиться на лікті, дивиться зверху, пронизливо.

— Ти не розумієш, у що лізеш, — тихо каже. — Я не той, хто зупиняється, коли ти передумаєш.

Він ніби намагається мене налякати. Дає ще один шанс втекти. Але я тільки ніжно усміхаюся й обережно торкаюся його обличчя.

Я зустрічаю його погляд. У ньому — злість, пристрасть, сумніви, хижість… А в мені — лише рішучість.

— Я вже зробила вибір, Даміре. І ти це бачиш, — кажу спокійно, але твердо. — Якщо ти хочеш довести мені, що я не витримаю…

Я беру його за плечі, тягну до себе, шепочу йому просто в губи:

— То доведи це. Але я люблю секс. Навряд чи ти здатен налякати мене чимось справжнім. Ти можеш бути диким, нестриманим... І саме це мене й притягує.

Він затискає мої стегна. Очі блищать — не від злості. Від бажання. Потужного, неконтрольованого.

— Ти божевільна, — шепоче він.

— Так, божевільна, — усміхаюся. — То що, будеш перевіряти?

— Зранку, — він піднімається і тягне мене за собою, — ти сама захочеш піти.

— Побачимо, — відповідаю, облизуючи губи. — А якщо не піду, ти зробиш те, що обіцяв.

Його хижа усмішка — як виклик. І в наступну мить він хапає мене й закидає на плече. Пекучий шльопок по сідниці змушує мене стиснути зуби й затамувати подих — наче тіло відповідає раніше за голову.

— Для тебе є щось неприйнятне у ліжку? — питає, поки піднімається сходами.

— Не знаю… — зізнаюся не надто впевнено. Насправді я не маю такого широкого досвіду, як хочу йому показати. — Може… бути повністю оголеною при світлі. Звучить дивно, але є в цьому щось… надто вразливе.

— Вразливе. Я питаю про інше, — відрубує він і заходить у спальню. Вмикає світло — не яскраве, але достатнє, щоб побачити кожен рух і вигин. Робить це з викликом. І я вловлюю: він не грається. Він показує, що дрібні страхи тут не виживуть. — Кажи, — тисне далі.

Моє тіло вже починає тремтіти — від змішаних відчуттів: бажання, сорому, збудження і тривоги.

— Ну… — мені соромно. Наче кажу щось надто особисте. — Я не дуже люблю мінет. Хлопці зазвичай наприкінці зриваються, а це… занадто. Я… не вмію так, як їм дійсно подобається.

Він ставить мене перед ліжком. Мені хочеться відвернутись, зникнути під ковдру — але я стою. І коли він торкається мого підборіддя, я мушу подивитись йому в очі. В них — грайливо-жорсткий блиск.

— Чудово. Мені подобається. Почнемо саме з цього, — шепоче. — На коліна, Квіточко.

У грудях щось обривається. Але не паніка. Ні. Це — межа. І я її бачу… А ще відчуваю, що саме з ним я це можу переступити.

— Даміре… — звертаюся напружено.

— Без балачок, Олю. Просто роби, що кажу, — його голос спокійний, але не допускає заперечень.

І я опускаюся. Повільно. Лише кінчики пальців торкаються підлоги, коли коліна зустрічають килим.
Я дивлюся на нього знизу. Відчуваю жар у щоках. Вразливість. Напругу. І… нову силу.

— Не тремти. В одному ти мала рацію — я не зможу налякати тебе сексом, — відверто запевняє.

І саме тому, здається, він хоче випробувати мене там, де мені найменш комфортно. Натиснути саме на ту точку, де я найвразливіша.

Але я… Я не боюсь.

Я не знаю, що буде далі. Не уявляю, як він поведе себе наступної миті. Але знаю точно: я тут — не тому, що мене змусили. Я тут, бо сама цього хочу.

Може, він і намагається випробувати мене своєю жорсткістю, контролем, натиском. Але страху в мені немає.

Бо саме тут — у своїй вразливості — я сильна.