Раді Вас бачити!

Мої слова примусили Девіда почервоніти. Він підійшов до мене і притиснувся до моїх грудей, наче шукав порятунку. Я обережно погладив його волосся, що на дотик було наче шовк і пахло м’ятою. В цю мить я готовий був забути про все… Про Джулію. Про таємничого Гаррі, якого, можливо, і не існувало, і про те, що він приховував від мене. Все це було неважливим.

— Дякую…

прошепотів він і міцно обійняв мене.

Я не відповів словами. Замість цього повільно нахилився й торкнувся його скроні губами. Потім щоки. Потім кутика рота. Девід здригнувся, але не відсахнувся. Його пальці стиснули тканину моєї футболки на спині.

Я цілував його повільно, ніжно, майже благоговійно — ніби кожен дотик був питанням, а він відповідав, відкриваючись мені все більше. Його губи були м’якими, трохи тремтіли. Коли я провів язиком по нижній, він тихенько видихнув мені в рот, і застогнав. Мої руки ковзнули під край його футболки. Шкіра була гарячою, гладкою. Я підняв тканину вище, і Девід сам допоміг мені, піднявши руки. Я зняв футболку через голову й кинув її на підлогу. Тепер він стояв переді мною оголений по пояс — блідий, тендітний, з рожевими сосками, що трохи затверділи від бажання.

Я не стримався й знову поцілував його. Цього разу глибше. Пристрасніше. Ми рухалися до вузького ліжка, не розриваючи поцілунку. Коліна вперлися в край матраца, і ми обережно опустилися. Я вмостився над ним, опираючись на лікті, щоб не притискати всією вагою.

Мої губи спустилися з його рота на шию. Девід закинув голову, відкриваючи мені більше шкіри. Я цілував ключиці, грудну кістку, повільно спускаючись нижче. Його дихання стало нерівним. Коли я торкнувся соска, він тихенько застогнав і вчепився пальцями в моє волосся. Я цілував його плаский живіт. Повільно. Ніжно. Кожен сантиметр шкіри. Від грудей до пупка. Від пупка — ще нижче.

Тонкий, майже білий шрам походження якого так і залишалося для мене таємницею був на місці. Довгий, рівний, наче від ножа. Він тягнувся косо по низу живота, ховаючись під гумку трусів. Я завмер на мить, провів по ньому кінчиками пальців — ледь відчутний, гладкий. Девід напружився піді мною, але не сказав нічого. Тільки важко дихав.

Я поцілував шрам. Повільно. Знизу вгору. Потім знову вниз. І спустився ще нижче. Обережно стягнув з нього труси. Девід підняв стегна, допомагаючи. Його член уже був твердим, притиснутим до живота. Я поцілував внутрішню сторону стегна, потім другу. І саме там, з правої сторони, біля самого яєчка, майже схована в ніжній шкірі, була маленька темна родимка. Кругла, акуратна. Я ніколи раніше її не помічав.

Я торкнувся її губами. Ледь-ледь. Девід різко вдихнув. Я підняв очі. Він дивився на мене зверху вниз — очі темні, губи припухлі від поцілунків, щоки палали.

— Стівене… — ледь чутно вимовив він.

Я не відповів. Просто знову притулився губами до тієї родимки, потім провів язиком вище, до основи члена. Повільно. Ніжно. З усією тією турботою, яку міг вкласти в один дотик. Девід тремтів піді мною. А я цілував його так, ніби хотів запам’ятати кожен сантиметр його тіла — і шрам, і родимку, і все, що він досі ховав. Я піднявся вище, знову знайшов його губи. Цього разу поцілунок був глибшим, але все ще повільним — ніби ми обидва боялися розбити цю крихку ніжність. Девід обхопив мене руками за шию, притискаючись ближче, і я відчув, як його серце б’ється швидко, майже в унісон із моїм.

— Я з тобою… — прошепотів я йому в губи. — Тільки з тобою.

Він кивнув, не відкриваючи очей, і сам потягнувся до мене. Його пальці тремтіли, коли він допомагав мені зняти решту одягу. Ми торкалися один одного обережно, досліджуючи, запам’ятовуючи. Кожен дотик був питанням і відповіддю водночас. Коли я нарешті увійшов у нього — повільно, міліметр за міліметром, — Девід різко вдихнув і вчепився пальцями в мої плечі. Я завмер, даючи йому час звикнути, цілуючи його скроню, щоку, кутик рота.

— Все добре? — тихо запитав я.

Він відкрив очі. У них було стільки тепла, що мене пройняло до мурах.

— Так… — видихнув він. — Будь зі мною. Повільно.

Я рухався саме так — ніжно, глибоко, без поспіху. Кожен поштовх був довгим, плавним. Девід піднімав стегна назустріч, зустрічаючи мене, і його тихі стогони змішувалися з моїм диханням. Ми цілувалися майже безперервно — м’яко, пристрасно, ніби губи могли сказати більше, ніж слова.

Його руки блукали по моїй спині, іноді стискалися сильніше, коли я входив глибше. Я цілував його шию, ключиці, повертався до рота. Між поцілунками шепотів йому ім’я, як молитву. Девід відповідав так само — пристрасно, але з тією ж ніжністю. Його ноги обхопили мене, притягуючи ближче, і я відчув, як ми зливаємося не лише тілами. У цій вузькій кімнаті, на цьому тісному ліжку, не було місця для страху чи таємниць. Був лише він. І я. І те, що ми кохаємо один одного.

Я сповільнився ще більше, коли відчув, що він близький. Дивився йому в очі, тримав його обличчя в долонях. Девід тремтів піді мною, кусав губу, але не відводив погляду. Коли він кінчив — тихо, з довгим, зірваним видихом, — я продовжував рухатися так само ніжно, допомагаючи йому пережити хвилю.

А потім і сам відпустив себе. Глибоко, повільно, притиснувшись чолом до його чола. Ми лежали, важко дихаючи, не роз’єднуючись. Я все ще був у ньому, а його пальці повільно гладили мою спину.

— Я тебе кохаю, — прошепотів я.

Девід посміхнувся — м’яко, трохи сором’язливо — і поцілував мене в кутик рота.

— І я тебе… — відповів він так само тихо. — Дуже.