Раді Вас бачити!

Вечеря вийшла набагато кращою, ніж ми могли уявити. Марія, як завжди, перестаралася. Ми розігріли лазанью, нарізали домашній хліб, відкрили банку маринованих огірків, а до всього цього ще й відкоркували перші дві пляшки пива.

Полум'я в каміні тихо потріскувало.За вікном остаточно стемніло. Лише зрідка озеро відбивало сріблясте світло місяця.

— Передай ще хліба, — попросив Девід.

— Тримай.

Він відламав шматок і задоволено заплющив очі.

— Якщо чесно... я починаю розуміти, чому всі так люблять Марію.

— Бо вона переконана, що будь-яку проблему можна вирішити гарячою вечерею.

— І, здається, вона має рацію.

Я розсміявся.

— Тільки не кажи їй цього. Вона почне годувати нас утричі більше.

Девід теж засміявся. Я вперше почув, який у нього легкий сміх. Він дуже йому пасував. Ми відкрили ще по пляшці пива. Розмова сама собою стала безтурботнішою.Згадували безглузді історії з дитинства. Сперечалися, який роман Олівера Найта найкращий. Сміялися з того, як Джулія могла перетворити будь-яку лекцію на стендап.

Лише дві теми ми оминали мовчазною згодою; містера Мелона і ДжорджаНаче їх більше не існувало. Раптом Девід поставив пляшку на стіл.

— Знаєш...

Я підвів очі.

— Схоже, я знайшов квартиру.

— Справді?

Він кивнув.

— Маленька. Майже на околиці міста. Але недорога. — На його губах з'явилася несмілива усмішка. — Якщо все складеться, вже наступного тижня переїду.

Я відчув, як усередині стало тепло.

— Це ж чудово.

— Так...— Він опустив погляд. — Нарешті матиму місце, де можна буде просто... спати. Не слухати, чи не повернувся Джордж. Не боятися, що серед ночі хтось почне грюкати у двері.

Я мовчки підняв свою пляшку.

— За новий початок.

Він легко торкнувся її своєю.

— За новий початок.

Пиво давно вдарило нам у голову. Не настільки, щоб втратити контроль. Лише рівно настільки, щоб світ став трохи простішим. І трохи добрішим.

 Девід сидів зовсім поруч. Полум'я каміна ковзало по його обличчю, заплутувалося в каштановому волоссі й відбивалося в бурштинових очах. Я сам не помітив, як узяв його за руку. Він не відсмикнув її.Лише переплів свої пальці з моїми. Я нахилився ближче.

— З днем народження, Стів.

Його голос був ледве чутний. Я усміхнувся.

— Найкращий подарунок уже тут.

Він тихо пирхнув.

— Це прозвучало дуже банально.

— Зате щиро.

Він похитав головою.

— Іди вже...

Але договорити не встиг. Я несміливо поцілував його.

Девід відповів одразу. Так само обережно.Так само невпевнено. Ми обоє ще тільки вчилися бути поруч. Коли поцілунок закінчився, він ледь торкнувся своїм чолом мого.

— Знаєш... — усміхнувся він. — День народження в тебе. А щасливим виглядаю чомусь я.

— Це заразливо.

Він тихо засміявся. Я теж. Потім підвівся з-за столу й потягнувся.

— Зараз повернуся.

— Куди?

— У душ.

Я провів долонею по волоссю й скривився.

— Після всієї дороги відчуваю себе так, ніби сам ремонтував машини разом із тобою. 

 Девід усміхнувся.

— Добре.

— Не засни без мене.

— Постараюся.

Я ще раз усміхнувся й рушив коридором, залишивши за спиною тепло каміна, запах дров і тихий тріск полум'я. Саме в такі миті життя здавалося напрочуд простим. І саме тому ніщо не могло підготувати мене до того, що чекало попереду.

Я стояв під гарячими струменями, заплющивши очі. Вода стікала по плечах і спині, але тіло все одно палало — не від температури, а від того, що щойно сталося на кухні. Від його губ, солонуватих від пива, від того, як він сам потягнувся до мене. Серце все ще калатало десь у горлі.

Двері я навмисне не зачинив. Лише прикрив. Я навіть не почув кроків. Лише відчув, як холодне повітря торкнулося мокрої шкіри. Розплющив очі.

 Девід стояв на порозі. Босий. У тій самій темно-сірій футболці. Вологе волосся трохи спадало на лоб. Він дивився на мене — без страху, без вагання, лише з тією тихою, майже сором’язливою рішучістю, від якої в мене всередині все стискалося.

— Можна? — тихо запитав він.

Я лише кивнув. Слова застрягли десь у горлі. Він зайшов. Закрив двері, але не до кінця і рішуче зняв футболку, потім джинси. Підійшов ближче, під воду. Краплі вдарили його по плечах, по обличчю. Він не здригнувся. Просто підняв руки й поклав долоні мені на груди. 

Я важко видихнув. Його пальці ковзнули нижче — по ребрах, по животу, по стегнах. Дотики були легкі, тремтливі, але впевнені. Він притиснувся ближче, торкнувся губами моєї ключиці, потім шиї, туди, де шалено бився пульс. Я заплющив очі й відкинув голову, дозволяючи. Тіло саме реагувало — сильніше, глибше, ніж коли-небудь раніше.

Колись давно була дівчина. Випадково. Неприємні, незграбні дотики, відчуття, ніби я роблю щось не те. Тоді я просто чекав, коли все закінчиться. Зараз я не хотів, щоб це закінчувалося.

— З днем народження, — прошепотів Девід мені в шкіру.

Я розплющив очі. Він уже дивився на мене знизу вгору — його очі темні, вологі, повні тієї самої тихої жадібності, яку я бачив уві сні. Потім він повільно опустився на коліна прямо під струменями.Його руки лягли мені на стегна. Великі пальці м’яко погладжували внутрішню сторону. 

Спочатку лише подих. Гарячий, нерівний. Потім губи — м’які, обережні — торкнулися чутливої шкіри. Він цілував мене повільно, майже благоговійно. Коли рот нарешті обхопив мій член, який вже і так стояв, я тихо, зірвано застогнав і вплів пальці у його вологе волосся.

Це було вперше. По-справжньому вперше. Не випадково. Не через силу, а тому, що я хотів. Тому що хотів саме його.

Девід рухався несміливо спочатку — глибоко, але повільно, ніби дозволяв собі звикнути. Потім, відчувши, як мої пальці стискаються сильніше, узяв глибше. Жадібніше. З тією стриманою пристрастю, яка завжди ховалася під його тишею. Вода стікала по нас обох. Пара піднімалася до стелі. Я дивився вниз і бачив, як він віддається цьому повністю — заплющені очі, вологі вії, руки, що міцно тримають мої стегна.

А я стояв і тремтів. Не від холоду. Від того, наскільки правильно це відчувалося. І наскільки сильно я бажав цього.