Раді Вас бачити!

Концерт у Ріно залишив по собі приємне, пульсуюче гудіння у м'язах і відчуття абсолютного тріумфу. Вони зібрали повний зал у місті неону та казино, ще раз довівши, що їхня музика працює скрізь і безвідмовно. Але тепер попереду була головна мета — Сіетл. Місто, де на Скай чекала Мія.

Була третя година ночі. Їхній масивний чорний тур-бас, немов самотній корабель, розрізав фарами непроглядну темряву шосе US-95, залишаючи яскраве Ріно далеко позаду.

У салоні панувала тиша, яку порушувало лише мірне гудіння потужного дизельного двигуна та тихе сопіння Джакса на верхній полиці. Скай сиділа на дивані, підібгавши під себе ноги, і бездумно дивилася у вікно, де не було нічого, крім суцільної чорноти пустелі Невади. Ліві дрімала поруч, поклавши голову їй на плече, її рівне дихання приємно зігрівало шию Скай.

Раптом під підлогою щось гучно і страшно хруснуло.

Автобус різко сіпнувся, так сильно, що Джакс ледь не злетів зі своєї полиці, а Зік, який спав у хвості салону, голосно вилаявся, вдарившись головою об стінку. Ліві миттєво прокинулася, рефлекторно вчепившись у руку Скай.

— Що за дідько?! — хрипко прокричав Джакс.

Пролунав ще один скреготливий звук, схожий на розрив металу, двигун жалібно чхнув і замовк. Автобус почав швидко втрачати швидкість, рухаючись уже лише за інерцією. Їхній мовчазний водій вилаявся крізь зуби і різко викрутив кермо, виводячи важку машину на гравійне узбіччя. Технік Боб, який дрімав на сусідньому пасажирському сидінні, миттєво підскочив.

Вони остаточно зупинилися. Раптову, дзвінку тишу пустелі порушувало лише гучне шипіння, що доносилося звідкись спереду.

— Бобе? Френку? — голос Ліві миттєво втратив усі залишки сну. Вона підвелася, на ходу вмикаючи аварійне освітлення в салоні. — Ми когось збили?

— Гірше, Олівіє. Набагато гірше, — похмуро відгукнувся Боб. Він схопив потужний ліхтар із бардачка, перезирнувся з водієм і вистрибнув у нічну темряву.

Скай, передчуваючи недобре, накинула на плечі стару джинсовку і вийшла слідом за ним, Ліві та хлопці потягнулися за нею.

Повітря за межами автобуса виявилося несподівано крижаним — пустеля Невади вночі не прощала легковажності і різко забирала денне тепло. Вітер пробирав до кісток, але те, що вони побачили, змусило забути про холод. З-під капота валив густий, їдкий білий дим.

Боб разом із водієм обережно відкинули кришку, світячи ліхтарем у надра двигуна. Кілька секунд технік просто мовчки дивився на масштаби катастрофи, а потім важко сперся руками на бампер і опустив голову.

— Ну? — не витримала Скай, обхопивши себе руками від холоду. — Скажи, що це просто якийсь ремінь і ти примотаєш його скотчем. Нам треба їхати в Сіетл.

Боб повільно підняв на неї погляд. Його обличчя в різкому світлі ліхтаря виглядало втомленим і безнадійним. 

— Тут скотч не допоможе, Скай. Полетіла помпа, розірвало патрубки, і, судячи зі звуку, двигун зловив клин. Без запчастин, підйомника і кількох днів роботи в майстерні ми з місця не рушимо. Ми приїхали.

Ліві, яка стояла поруч, рефлекторно потягнулася до кишені за телефоном. 

— Я викличу техдопомогу або евакуатор для великовагових, — швидко сказала вона, розблоковуючи екран. Але її пальці завмерли над дисплеєм.

Вона підняла телефон вище, ніби намагаючись зловити невидиму хвилю. У верхньому куті екрана замість звичних поділок зв'язку зловісно світився напис: «Немає мережі».

Вони стояли на узбіччі порожнього шосе, оточені пронизливим холодом і абсолютною темрявою, усвідомлюючи, що Сіетл, концерти і Мія щойно відсунулися від них на невизначений час.

Без працюючого двигуна металевий корпус тур-баса перетворився на гігантську морозильну камеру. Холод пустелі просочувався крізь щілини, заповзаючи під одяг і змушуючи тіло бити дрібними дрижаками. Аварійне освітлення заливало салон тьмяним, хворобливо-жовтим світлом, створюючи гнітючу атмосферу.

Ліві стояла біля вікна, притиснувши екран телефону до самого скла, і повільно водила ним з боку в бік. Її дихання вже перетворилося на слабкі хмарки пари.

— Ну що там? — голос Джакса прозвучав глухо. Він сидів, загорнувшись по самі вуха в чийсь спальний мішок, і стукав зубами.

— Нічого, — Ліві з роздратуванням опустила руку. — Жодної поділки. Ми в мертвій зоні. Френку, коли ми проїжджали останню заправку?

Водій, який пив учорашню, вже крижану каву, похмуро похитав головою: 

— Миль сімдесят тому. А до найближчого містечка ще щонайменше п'ятдесят. Пішки туди ніхто не дійде, Олівіє. Нам залишається тільки чекати ранку і сподіватися, що трасою проїде хоч якась фура.

Скай різко підвелася з дивана. Вона міряла кроками вузький прохід, наче загнаний у клітку звір. Джинсовка зовсім не гріла, але вона ніби не помічала холоду.

— Чекати ранку? — голос Скай зірвався, видаючи паніку, яку вона відчайдушно намагалася стримати. — Через два дні Сіетл. Організатори чекають нас на саундчек. Але до біса саундчек! Мія знає, що я приїду. Вона чекає! 

— Скай, дихай, — Олівія миттєво опинилася поруч. Її голос звучав спокійно, але твердо. Вона поклала долоні на крижані щоки гітаристки, змушуючи подивитися собі в очі. — Ми не запізнимося. Я переверну цей штат догори дриґом, але ми встигнемо в Сіетл. Ти чуєш мене?

Скай важко ковтнула, вдивляючись у впевнені карі очі Ліві. Її плечі трохи опустилися, але тривога нікуди не зникла.

— А поки що, — Ліві відпустила її і розвернулася до решти команди, перемикаючись у режим кризового менеджера. — Зіку, Хлоє, Джаксе. Діставайте з валіз усі светри, куртки та ковдри, які у вас є. Батарея автобуса сяде за пару годин, і в нас навіть цього світла не буде. Телефони вимкнути, перевести в режим енергозбереження. Усім збитися до купи в задній частині салону, там менше протягів.

Команда слухняно завовтузилася. Зік мовчки стягнув із полиці дві найтовщі ковдри і накинув одну на плечі Хлої, пригорнувши її до себе.

Ліві повернулася до Скай, обгорнула її великим вовняним пледом і м'яко потягнула за собою на диван. Навколо них була непроглядна темрява пустелі, і здавалося, що весь світ звузився до цього холодного, застиглого на узбіччі автобуса.

Через годину аварійне освітлення блимнуло востаннє і згасло. Пітьму розбавляло лише бліде сріблясте світло місяця, що лилося крізь замерзлі вікна.

Температура в салоні впала ще нижче. Десь у темряві тихо зітхнув уві сні Джакс, почулося шурхотіння спальника Боба, але загалом панувала тиша, від якої аж дзвеніло у вухах.

Скай лежала на розкладеному дивані в самому кінці салону, міцно притиснувшись спиною до грудей Ліві. Вони накрилися всіма пледами та куртками, які тільки змогли знайти, утворивши імпровізований кокон. Руки Олівії міцно обіймали Скай, притягуючи її якомога ближче, щоб зберегти крихке тепло двох тіл.

Скай ледь помітно тремтіла. І Ліві знала, що справа далеко не лише в холоді.

— Не спиш? — зовсім тихо, самісінькими губами торкаючись скроні гітаристки, прошепотіла Олівія.

— Не можу, — так само пошепки відгукнулася Скай. Вона переплела свої холодні пальці з теплими пальцями Ліві. — Закриваю очі і бачу, як Мія чекає на мене, виглядає у вікно, а я не приїжджаю. Вона ж може подумати, що я її кинула. А ми навіть подзвонити їй не можемо.

— Вона так не подумає, — м'яко, але дуже впевнено заперечила Ліві, зариваючись носом у руде волосся. — Мія знає, як сильно ти її любиш. І знає, що ти заради неї готова гори звернути.

Скай гірко усміхнулася в темряві.

— Знаєш, що найсмішніше? Ще пів року тому я грала за дрібняки біля фонтанів, билася з якимись придурками в провулках і думала, що сама все контролюю. А тепер у нас тур, аншлаги, божевільні гроші... А я лежу посеред пустелі в зламаному автобусі і відчуваю себе такою ж безпорадною, як тоді, коли співала на вулиці. Я нічого не можу змінити.

Ліві міцніше стиснула її в обіймах, захищаючи не стільки від морозу, скільки від цих думок.

— Ти не безпорадна, зірко. Ти пройшла величезний шлях. Ти зібрала навколо себе людей, які підуть за тобою хоч на край світу. Подивись на них: Джакс, Зік, Хлоя, Боб... Вони всі тут, з тобою. І я тут.

Олівія обережно розвернула Скай до себе. У тьмяному місячному світлі, що падало на їхні обличчя, очі Ліві здавалися абсолютно бездонними і неймовірно серйозними.

— Я обіцяла, що ми будемо в Сіетлі, — прошепотіла Олівія, торкаючись чолом чола Скай. — Я не знаю, як саме ми виберемося звідси вранці. Може, я зупиню якусь фуру. Може, виміняю цей автобус на коней. Або взагалі донесу тебе туди на спині. Але ти встигнеш до сестри.

Скай відчула, як від цих слів гаряча хвиля ніжності затопила груди, вимиваючи крижаний страх. Вона простягнула руку, торкнувшись щоки Ліві, і припала до її губ м'яким, безмежно вдячним поцілунком.

— Що б я без тебе робила, Астор? — тихо видихнула вона, сховавши обличчя на шиї Олівії і вдихаючи її рідний запах парфумів, який пробивався навіть крізь запах вовни та дорожнього пилу.

— Ти б однаково завоювала світ, — тепло усміхнулася Ліві, заспокійливо погладжуючи її по спині. — Просто зі мною це виявилося зробити трохи легше. Спи, Скай. Нам знадобляться сили, коли зійде сонце.

Скай заплющила очі, слухаючи рівне, сильне биття серця Ліві. І під цей ідеальний ритм, незважаючи на пронизливий холод Невади, вона нарешті провалилася в глибокий, спокійний сон.