Раді Вас бачити!

Пентхаус родини Асторів на Верхньому Іст-Сайді завжди нагадував Олівії ідеально обставлену, але абсолютно герметичну скляну банку. Величезні панорамні вікна пропускали потоки ранкового сонця, яке м'яко виблискувало на кришталевих люстрах та полірованих поверхнях антикварних меблів, проте повітря тут здавалося штучним. Наче його ретельно фільтрували від будь-яких проявів справжнього, неідеального життя.

Сьогодні ця герметичність тиснула на груди особливо сильно.

Ліві сиділа на широкому підвіконні, підтягнувши коліна до грудей і обхопивши обома руками тонке порцелянове горнятко з жасминовим чаєм. За її спиною, розкинувшись на білосніжному дивані, Джемма Блейк вела свою звичну світську артпідготовку. На скляному кавовому столику вже височіла ціла гора важких глянцевих каталогів, роздруківок від елітних флористів та зразків дорогих тканин.

— Ні, ти тільки подивися на це, — Джемма невдоволено поцокала язиком, гортаючи черговий випуск весільної моди, товщиною з телефонний довідник. — Престон серйозно вважає, що бордові троянди на вечірці з нагоди заручин — це гарна ідея? Це ж суцільний моветон! Ми не на знімальному майданчику «Хрещеного батька». Тобі потрібні білі півонії. І, можливо, трохи кремових фрезій, щоб підкреслити відтінок твоєї сукні... До речі, щодо сукні!

Джемма стрімко підвелася, підійшла до вікна і помахала перед обличчям Ліві розгорткою з сукнею, яка коштувала більше, ніж деякі люди заробляли за кілька років. 

— Шовковий атлас чи французьке мереживо? Що скажеш?

— Мереживо, напевно, — тихо відповіла Ліві, навіть не сфокусувавши погляду на фотографії.

Вона дивилася вниз, на ідеально геометричні лінії Центрального парку, але перед очима стояла зовсім інша картина. Холодний, потрісканий бетон. Різкий запах смажених у карамелі горішків, що в'їдався в ніздрі. І пронизливий, майже фізично відчутний вітер, який куйовдив руде волосся дівчини з гітарою.

Ліві зробила ковток дорогого чаю, але на язиці чомусь здався гіркий присмак того сирого, вуличного блюзу. Вона знову і знову прокручувала в голові ту мить, коли її хрустка стодоларова купюра впала в потертий кофр. Як під пальцями незнайомки обірвалася та розпачлива, надривна мелодія, а їхні погляди зустрілися.

Ті очі... У них не було ні фальшивої запобігливості, з якою на Олівію зазвичай дивилися люди з обслуги, ні холодної оцінки, притаманної її колу спілкування. У них був неприкритий, колючий виклик і якийсь дивний, щемливий біль, від якого в самої Ліві на мить перехопило подих. Здавалося, ця дівчина в затертій куртці бачила її наскрізь — крізь дорогий кашемір, крізь статус її родини і крізь усю ту брехню, в якій Олівія загрузла.

— Олівіє? Ау! Земля викликає Астор! — голос Джемми різко пробився крізь завісу спогадів.

Подруга стояла поруч, вперши руки в боки, і розглядала її з відвертою підозрою. Журнал із сукнями вже полетів назад на диван.

— Ти мене взагалі слухаєш? — Джемма звузила очі. — Я останні п'ять хвилин розповідаю тобі про те, як мати Престона намагається переписати список гостей і всунути туди якихось старих інвесторів, а ти дивишся у вікно з таким виглядом, ніби вирішуєш рівняння з квантової фізики.

Ліві кліпнула, повертаючись до реальності, і спробувала зобразити на обличчі хоча б якусь зацікавленість.

— Вибач, Джем. Просто... хіба це має значення? Які квіти, які гості. Це ж навіть не справжнє весілля, а радше злиття двох корпорацій.

Джемма важко зітхнула і, обійшовши кавовий столик, сіла поруч із подругою на широке підвіконня.

— Олівіє, ми ж це вже обговорювали. Престон — ідеальний варіант. Так, між вами немає тієї божевільної, кіношної пристрасті, але він дасть тобі спокій. Його статус, вплив твоєї бабусі — це надійна броня. Ви відіграєте свої ролі на публіці, а потім кожен житиме своїм життям. Ти отримаєш ту свободу, якої так хотіла. Без скандалів і без тотального контролю матері. Тобі взагалі не треба перейматися цими дрібницями з квітами.

Ліві опустила погляд на свої ідеально доглянуті руки. Свобода. Ще вчора шлюб із Престоном Коулом дійсно здавався їй цілком прийнятною угодою, єдино правильним компромісом. Але сьогодні... сьогодні це слово чомусь здавалося фальшивим. Хіба можна назвати свободою життя, де кожен твій крок наперед узгоджений піар-менеджерами?

Сама того не помічаючи, Ліві почала тихо, ледь чутно відбивати пальцями по порцеляновій чашці якийсь рваний, синкопований ритм. Той самий блюзовий мотив, що намертво засів у її голові з учорашнього вечора.

Джемма раптом замовкла. Вона уважно подивилася на пальці подруги, потім перевела погляд на її обличчя, яке зазвичай було непроникним, а зараз здавалося якимось розгубленим і надто живим.

— Почекай-но, — Джемма різко випросталася, і її голос став небезпечно тихим. — Ти ніколи не витаєш у хмарах просто так.

— Джеммо, не вигадуй... — Ліві спробувала відмахнутися і зробити ще один ковток чаю, але подруга безцеремонно забрала в неї горнятко і відставила його геть.

— Олівія Астор, — Джемма звузила очі, вивчаючи її так, ніби дивилася через мікроскоп. — Ти що, когось зустріла?

У кімнаті запанувала раптова тиша. Ліві хотіла розсміятися або сказати якусь дошкульну, світську фразу про те, що це найдурніша теорія у світі. Але слова застрягли в горлі.

Замість того, щоб впевнено заперечити, вона відчула, як до щік зрадливо приливає гаряча кров. Цей рум'янець, який неможливо було приховати під жодним ідеальним макіяжем, видав її з головою. Лише одна випадкова зустріч на вулиці, один погляд — і її бездоганно сплановане життя вже почало тріщати по швах.