Раді Вас бачити!

Чорний «Майбах» плавно звернув на під'їзну алею до приватного термінала Тетерборо. Скай, яка до цього моменту сиділа, відкинувшись на м'яку шкіру сидіння і намагаючись просто дихати в одному ритмі з Ліві, раптом напружилася.

Біля скляних дверей VIP-зони вирувало справжнє море. Десятки репортерів із величезними камерами, мікрофонами та сліпучими спалахами утворили щільний натовп, який нагадував зграю голодних акул. Вчорашня стаття про гучні заручини спадкоємиці імперії Асторів вже зробила свою справу — преса жадала сенсацій.

Скай інстинктивно глибше загорнулася у свою стару, потерту шкіряну куртку. Її пошарпаний кофр із гітарою, що стояв поруч, зараз здавався їй мішенню, намальованою прямо на спині. Вона звикла до вуличних роззяв, але цей натовп був іншим — він був безжальним і поглинав усе на своєму шляху. У цьому світі ідеальних костюмів, мільйонних статків і гучних прізвищ Скай відчувала себе абсолютно чужою і вразливою.

— Містере Барнс, під'їжджайте впритул до скляних дверей. Наскільки це взагалі можливо, — голос Ліві пролунав холодно і владно. Жодного сліду тієї ніжної дівчини, яка щойно цілувала її на задньому сидінні. Зараз це була справжня Астор.

— Але ж, міс Олівіє... Там люди, вони перекрили весь проїзд... — пробурмотів водій, нервово дивлячись у дзеркало заднього виду.

— Просто робіть, що я кажу. Повільно, але не зупиняйтеся, поки бампер не торкнеться червоної доріжки.

Ліві повернулася до Скай. Її карі очі вмить пом'якшали. Вона простягнула руку і міцно, до побілілих кісточок, стиснула холодні пальці музикантки.

— Не дивись на них. Не слухай, що вони кричать. Дивись тільки на мене і тримайся поруч, добре? — швидко і палко прошепотіла Ліві.

Скай мовчки кивнула, зручніше перехоплюючи ручку кофра вільною рукою.

«Майбах» агресивно розсунув натовп своїм масивним капотом, змушуючи репортерів невдоволено відскочити в боки. Щойно містер Барнс натиснув на гальма, Ліві рвучко відчинила двері.

Спалахи вдарили по очах, немов стробоскопи. З усіх боків посипався шквал запитань, що зливалися в один нестерпний гул:

— Олівіє! Що скажете про статтю?! 

— Де містер Коул? 

— Ваші заручини під загрозою? 

— Хто ця дівчина з вами?!

Ліві не звернула на них жодної уваги. З гордо піднятою головою, міцно стискаючи руку Скай, вона впевнено крокувала крізь цей хаос, немов криголам. Скай йшла слідом, трохи опустивши голову і ховаючи очі від об'єктивів, але тепло долоні Ліві було тим єдиним якорем, який не давав їй зірватися у прірву паніки. Вони наближалися до скляного входу в термінал, де вже розгорталася зовсім інша вистава.

Автоматичні двері безшумно розсунулися, і натовп журналістів на якусь мить шоковано затих, немов перед виходом самої королеви.

На порозі з'явилася Констанція Астор. На ній був бездоганний білосніжний брючний костюм, який сидів настільки ідеально, ніби закони гравітації на нього не діяли. Величезні чорні сонцезахисні окуляри ховали пів обличчя, але навіть крізь них відчувалася аура непохитної влади. Кожен її рух, ідеальна постава і злегка підняте підборіддя кричали про те, що ця жінка звикла підкорювати собі світ, навіть не підвищуючи голосу.

Відразу за нею, легко несучи кілька масивних дизайнерських сумок, крокував молодий чоловік. Він був живим втіленням античної статуї: високий, засмаглий красень, чия гора м'язів буквально рвала шви на тісній шовковій сорочці, і виглядав швидше як елітний найманець, ніж помічник для багатих леді.

— Бабусю! — крикнула Ліві, пробиваючись крізь останні ряди розгублених папараці і міцно тягнучи за собою Скай.

Констанція зупинилася. Вона повільно, одним вивіреним аристократичним рухом опустила сонцезахисні окуляри на кінчик носа. Її холодний, пронизливий погляд блискавично просканував онуку, а потім так само прискіпливо перемістився на Скай. Матріарх родини Асторів вивчала її потерту шкіряну куртку, напружене обличчя дівчини з вулиці, і нарешті зупинила погляд на старому кофрі від гітари. На ідеальному обличчі старшої Астор не здригнувся жоден м'яз. Вона дивилася на них так, ніби оцінювала дві дуже сумнівні інвестиції.

Раптом черговий спалах камери вдарив їй просто в очі. Констанція невдоволено скривилася, ніби відчула запах дешевого парфуму. Вона повернула голову до свого помічника.

— Марко, — її голос пролунав неголосно, але різко, як удар хлиста. — Прибери від мене цей цирк. Їхні крики викликають у мене мігрень.

Накачаний красень мовчки кивнув. Він зробив усього два кроки вперед, але його габаритів і важкого погляду виявилося достатньо, щоб найсміливіші репортери інстинктивно позадкували, утворюючи широкий коридор.

Не сказавши дівчатам більше ні слова, Констанція поправила окуляри і твердим, розміреним кроком попрямувала до відчинених дверей «Майбаха». Вона йшла крізь натовп так, як справжній генерал інспектує свої війська — не помічаючи перешкод, бо всі вони вже були заздалегідь знищені.

Просторий салон авто раптом здався катастрофічно тісним. Констанція розмістилася на головному сидінні з грацією справжньої монархині. Марко опустився поруч, і його широкі плечі миттєво зайняли чимало простору, змушуючи величезну машину здаватися майже звичайною. Ліві та Скай сиділи навпроти. Скай міцно притискала до ніг свій кофр, намагаючись займати якомога менше місця, і відчувала, як її пульс б'ється десь у горлі.

Містер Барнс, чиї руки на кермі злегка тремтіли, обережно прочистив горло: 

— Місіс Астор... Накажете їхати до пентхауса? Ваша невістка очікує...

— Елеонора може очікувати стільки, скільки їй заманеться, — незворушно перебила його Констанція, навіть не глянувши в бік водія. — Ми їдемо до мого маєтку в долині Гудзона. І підніміть перегородку, Барнс. Мені потрібна тиша.

Тоноване скло безшумно поповзло вгору, остаточно відрізаючи пасажирів від кабіни водія. У салоні запала дзвінка тиша. Лише тихий шурхіт шин нагадував про те, що машина вже виїхала з території аеропорту на трасу.

Констанція зняла свої величезні окуляри і передала їх Марко, не дивлячись. Той прийняв їх ізвичною обережністю і сховав до внутрішньої кишені. Тепер бабуся Ліві мала змогу роздивитися своїх "полонянок" на повну. Її погляд був чіпким, холодним і пронизливим. Вона вивчала Скай та Ліві так, як власник розглядає кошенят, що перекинули дорогу вазу і тепер чекають на вирок.

Скай помітила, як Ліві нервово зглотнула. Її темні очі стурбовано бігали, і вона, набравши повні легені повітря, ризикнула порушити тишу.

— Бабусю, послухай. Ти маєш знати правду до того, як ми зустрінемося з мамою. Те, що написали в газеті про заручини... Це все гра батька. Я не збираюся виходити за Престона. І Скай...

Констанція повільно підняла руку. Лише один ідеально наманікюрений вказівний палець завис у повітрі, але цього вистачило, щоб Ліві миттєво замовкла.

— Олівіє, — голос Констанції був тихим, проте в ньому дзвеніла криця. — Твій батько грає в ігри, бо вважає себе стратегом. Твоя мати панікує, бо боїться за свій статус. А ти влаштовуєш дешеві сцени з втечами, бо думаєш, що це і є справжня свобода.

Вона перевела погляд на Скай. У її очах не було відкритої зневаги чи відрази — лише холодний, розрахунковий інтерес.

— Ви обидві наробили достатньо галасу на найближче десятиліття, — Констанція зручніше влаштувалася на сидінні, склавши руки на колінах. — Ви залишитеся поки що в моєму будинку. Сьогодні я хочу відпочити після перельоту, що й вам наполегливо раджу. Жодних дзвінків, жодних виправдань, жодних драм. А завтра... Завтра в нас буде дуже серйозна розмова.

Вона відвернулася до вікна, даючи зрозуміти, що аудієнцію закінчено.

Скай і Ліві перезирнулися. Ліві непомітно, але міцно стиснула пальці Скай у своїй долоні. Попереду на них чекали маєток Констанції і розмова, яка могла змінити абсолютно все.