Раді Вас бачити!

Жовте таксі пригальмувало на розі вузької, тьмяно освітленої вулиці в Сохо. Ліві розплатилася, щільніше запахнула своє легке кашемірове пальто і вийшла у прохолодну нью-йоркську ніч. Після «духовного очищення» в спа, куди вони з Джеммою чесно заїхали на пару годин для правдоподібності, повітря свободи здавалося особливо п'янким.

Згідно з інструкціями в повідомленні, вона не пішла до центрального входу, де вже вишикувалася чимала галаслива черга, а звернула в непримітний провулок, розмальований багатошаровим графіті.

Скай чекала на неї біля важких металевих дверей із написом «Тільки для персоналу».

Ліві зробила крок і мимоволі завмерла, ховаючи подих. Сьогодні Скай виглядала інакше. Замість звичної об'ємної куртки на ній була чорна шкірянка поверх вузької майки, яка відкривала лінію ключиць. Очі були ледь помітно підведені темним олівцем, що робило її погляд ще глибшим і хижим. Вона спиралася спиною на цегляну стіну, крутячи в пальцях гітарний медіатор, але щойно помітила Ліві — на її обличчі розцвіла та сама беззахисна і щира усмішка.

— Привіт, Королево, — голос Скай був трохи нижчим, ніж зазвичай, з ноткою передконцертного мандражу. Вона зробила крок назустріч і швидко, але міцно обійняла Ліві. Від неї пахло вишнею, кавою та електрикою. — Рада, що ти змогла втекти з того свого спа.

— Я б не пропустила це ні за що на світі, — Ліві усміхнулася, відчуваючи, як серце починає битися у рваному ритмі.

Скай потягнула на себе металеві двері, і їх миттєво накрило шумом: гудінням голосів, брязкотом скла та глибокою вібрацією басів, якими хтось розігрівав апаратуру. Вони пройшли вузьким коридором, стіни якого були завішані старими афішами, і вийшли в основний зал.

Клуб був темним, атмосферним, пропахлим дорогим тютюном і розлитим крафтовим пивом. Світло софітів вихоплювало з напівтемряви червону цеглу стін і шкіряні дивани.

Скай, міцно тримаючи Ліві за руку і впевнено лавіруючи між людьми, провела її до ідеального столика в самісінькому кутку. Звідси сцена була як на долоні, але сам столик ховався в затишній напівтіні.

— Сідай, — Скай підсунула їй меню як підставку. — Це найкраще місце в залі. Моя особиста бронь.

Не встигла Ліві влаштуватися на м'якому шкіряному сидінні, як Скай уже повернулася від барної стійки, тримаючи в руках високий келих із чимось яскраво-гранатовим.

— Я б запропонувала тобі шампанське, міледі, — Скай поставила коктейль перед Ліві, спираючись обома руками на край столика і нахиляючись ближче, — але в цьому закладі воно на смак як бензин. Тому тримай. Це фірмовий коктейль від нашого бармена, за рахунок закладу.

Ліві взяла келих, її пальці на мить торкнулися пальців Скай.

— Дякую. Ти виглядаєш... неймовірно, — слова вирвалися самі собою, раніше, ніж Ліві встигла їх зупинити.

Скай лукаво примружилася, від чого куточки її очей спокусливо здригнулися.

— Збережи ці компліменти для моєї гри, Олівіє. Не сумуй. Я скоро буду, — вона хитро, ледь помітно підморгнула і розчинилася в натовпі, прямуючи до сцени, де її вже чекали музиканти.

Ліві зробила ковток терпкого коктейлю і перевела погляд на сцену, відчуваючи, як адреналін розливається по венах.

Світло в залі різко згасло, залишивши лише кілька прожекторів, спрямованих на невелику сцену. Натовп одразу відгукнувся схвальним гулом.

Скай вийшла до мікрофонної стійки, перекинувши ремінь електрогітари через плече. Вона коротко кивнула басисту, і тієї ж секунди клуб буквально вибухнув від першого, потужного акорду.

Ліві завмерла, ледь не розливши коктейль. Вона ніколи не бачила Скай такою. Зникла та розслаблена дівчина з бруклінського даху. На сцені стояла справжня рок-зірка — зухвала, магнетична, яка повністю підпорядковувала собі енергію сотень людей. Її пальці люто літали по грифу, а голос — той самий голос, який м'яко розказував Ліві про молодшу сестру, — зараз розривав динаміки потужним, сиплим вокалом.

Натовп шаленів. Хтось підспівував, хтось стрибав у такт, але Ліві не бачила нікого, крім Скай. Вона ловила кожен її рух: як та відкидає з лоба вологе від поту волосся, як хижо мружиться від світла софітів, як близько притискається губами до мікрофона. Від цієї неприборканої сили внизу живота Ліві почав збиратися тугий, гарячий вузол, а дихання стало поверхневим.

Після трьох вибухових треків зал ревів від захвату. Скай підняла руку, закликаючи до тиші, і, важко дихаючи, підійшла впритул до мікрофона.

— Дякую, Сохо, — її голос луною рознісся по залу, змушуючи натовп трохи стихнути. — Наступна композиція... вона інакша. Я написала її вчора. У неї ще немає ні слів, ні назви, але... — вона зробила коротку паузу, і її погляд, оминувши десятки облич у натовпі, безпомилково знайшов Ліві в темному кутку. — Але в неї є адресат.

Скай відступила від мікрофона. Гітарист змінив ефект на педалі, і пролунали перші звуки. Ті самі об'ємні, глибокі мажорні септакорди, які вчора слухав Дюк. Але тепер, із повноцінним звучанням гурту — з м'яким пульсуванням бас-гітари та легким дотиком щіточок до барабанів — вони наповнили весь простір клубу неймовірною ніжністю і глибиною.

Скай не співала. Вона просто грала, і її пальці, які ще хвилину тому безжально рвали струни, тепер торкалися їх так дбайливо, ніби це був найкрихкіший матеріал у світі.

Вона не відривала погляду від Ліві. Її зелені очі палали навіть крізь напівтемряву клубу. У цій музиці, у кожному переборі була розказана вся історія: і прослуховування платівки в тісній кімнатці, і той момент, коли їхні губи зустрілися вперше, і прохолодний вечір на даху, і попкорн, і тепло під одним пледом. Слова були не потрібні. Музика оголювала душу Скай так сильно, що Ліві перестала дихати.

Навколо них шаленів нічний Нью-Йорк, але зараз у всьому світі існували лише цей погляд і ця мелодія, яка назавжди вкарбовувалася в пам'ять Ліві.

Останній акорд ще вібрував у густому повітрі клубу, коли натовп вибухнув оглушливим ревом. Люди свистіли, аплодували і вигукували ім'я Скай, але вона їх майже не чула.

Музикантка різким, швидким рухом відстебнула ремінь електрогітари, передала її ошелешеному басисту і, навіть не попрощавшись у мікрофон, просто зістрибнула з невисокої сцени прямо в зал. Натовп слухняно розступився перед нею. Вона йшла цілеспрямовано, як хижак, який точно бачить свою ціль, і не відводила палаючого погляду від темного кутка, де сиділа Ліві.

Олівія ледь встигла підвестися, коли Скай опинилася поруч. Її пальці — ще гарячі від струн, жорсткі й упевнені — міцно обхопили зап'ястя Олівії.

— Ходімо, — видихнула Скай.

Вона не стала чекати відповіді, потягнувши Ліві за собою крізь щільний натовп. Вони пірнули в бічний, погано освітлений коридор, і важкі двері за ними автоматично зачинилися, відрізаючи половину клубного шуму. Тепер музика відчувалася лише як низька, ритмічна пульсація басів, що йшла прямо зі стін.

Щойно вони опинилися подалі від сторонніх очей, Скай різко зупинилася і, притягнувши Ліві до себе, притисла її спиною до прохолодної цегляної стіни.

У цьому не було ні краплі обережності чи ніжності. Це був чистий, неприборканий голод, розпалений адреналіном сцени. Губи Скай накрили губи Ліві так жадібно і владно, що та тихо застогнала, миттєво відповідаючи на поцілунок з не меншою силою.

Пальці Ліві заплуталися в рудому, вологому від поту волоссі Скай. Вона відчувала запах її шкіри — суміш сцени, адреналіну та тієї самої солодкої вишні. Скай притиснулася до неї всім тілом, її стегно опинилося між ніг Ліві, змушуючи дихання остаточно зірватися. Одна рука музикантки міцно тримала Ліві за талію, а інша вже ковзнула під тонке кашемірове пальто, безсоромно і палко блукаючи по вигинах тіла.

Від кожного дотику цих шорстких пальців Ліві прошивало розрядом струму. Її пульс стукав у скронях, заглушаючи баси за стіною. Вона жадібно цілувала Скай, кусаючи її нижню губу, і відчувала, як ноги стають ватними від напруги, яку вже неможливо було стримувати.

— Скай... — Ліві ледь відірвалася від її губ, важко і часто дихаючи. Її голос тремтів, очі потемніли від бажання. — Тут... тут є якась гримерка?

Скай хмикнула, не відсторонюючись. Її губи ковзнули по лінії щелепи Ліві, спускаючись до чутливої шкіри на шиї.

— Це андеграунд, Королево, — прошепотіла вона, обпікаючи шию гарячим диханням, від чого Ліві судомно вигнулася назустріч. — Тут немає гримерок.

Скай простягнула руку не дивлячись, намацала металеву ручку на сусідніх дверях і різко штовхнула її плечем.

— Але тут є підсобка.

Вона потягнула Ліві за собою в темряву тісної кімнати, і двері за ними клацнули, надійно відрізаючи їх від усього світу.