Раді Вас бачити!

Офіс «Сілвер Саунд» займав весь сороковий поверх скляного хмарочоса на Мідтауні. Панорамні вікна відкривали приголомшливий вид на Нью-Йорк, а переговорна кімната була обставлена масивними меблями з чорного дерева та хромованого металу. Все тут було створено для того, щоб тиснути на молодих артистів, змушуючи їх почуватися маленькими комахами перед величчю музичної індустрії.

Але сьогодні цей дешевий психологічний трюк не спрацював.

Скай сиділа в глибокому шкіряному кріслі з абсолютно незворушним обличчям, закинувши ногу на ногу. Поруч із нею, немов льодова королева, розташувалася Елеонора Вудс у бездоганному темно-синьому костюмі. А праворуч сиділа Ліві. Після вихідних у Гемптонсі вона виглядала ще більш впевненою та небезпечною.

По той бік широкого столу нервово совався Річард Гейз — генеральний директор лейблу. Він спробував натягнути на обличчя свою фірмову батьківську усмішку і посунув через стіл товсту папку з документами, поруч із якою поклав важку золоту ручку.

— Отже, леді. Усі формальності позаду, — єлеєм розлився Гейз. — Ми дуже раді вітати такий яскравий талант у родині «Сілвер Саунд». Пробіжіться очима по останній сторінці, ставте підписи, і мій помічник принесе нам найкраще шампанське, щоб відсвяткувати цей історичний момент.

Скай навіть не поворухнулася, щоб узяти ручку. Вона просто перевела погляд на свого адвоката.

Елеонора неквапливо відкрила папку, дістала свої окуляри в тонкій оправі і почала гортати сторінки. В переговорній кімнаті запала нестерпна тиша. Кожен шелест паперу бив по нервах Гейза, наче постріл.

Раптом тонкий, ідеально наманікюрений палець Елеонори зупинився на середині третьої сторінки.

— Як цікаво, — її голос був холоднішим за рідкий азот. Вона навіть не підняла очей на директора. — Пункт 4.2. «Права на використання імені та образу артиста для супутніх товарів». У моїй фінальній версії, яку ми затвердили в середу ввечері, було чітко зазначено, що Артист зберігає сто відсотків контролю і прибутку. А в цьому примірнику я чомусь бачу цифру шістдесят.

У кімнаті повисла пауза. Повітря напружилося, мов перед грозою.

— О, це... це, напевно, просто друкарська помилка, — Гейз нервово засміявся, поправляючи краватку. — Наш юридичний відділ працював у вихідні, могли використати старий шаблон. Ви ж розумієте, людський фактор. Це дрібниця, підписуйте поки що так, а ми завтра оформимо додаткову угоду...

— Ми не підписуємо «поки так», містере Гейз, — голос Ліві розрізав повітря раніше, ніж Елеонора встигла відкрити рота.

Олівія повільно нахилилася вперед, спираючись ліктями на стіл. Її погляд був прямим, жорстким і безжальним. У цю секунду перед генеральним директором сиділа не просто менеджерка-початківець, а справжня Астор, у чиїх жилах текла кров поколінь акул великого бізнесу.

— Ви думали, що ми настільки сп'янілі від успіху, що не будемо читати контракт? — Ліві ледь помітно, небезпечно посміхнулася. — Ви намагалися підсунути нам «троянського коня» на останньому етапі. Що ж, це була погана ідея. Тому що мій телефон усі вихідні розривався від дзвінків із «Sub Pop» та ще двох дуже впливових інді-лейблів, які готові забрати нас прямо зараз.

Гейз зблід, краплі поту виступили в нього на лобі.

— Олівіє, запевняю вас, це просто непорозуміння...

— У вас є рівно п'ять хвилин, Річарде, — перебила його Ліві, дивлячись прямо йому в очі. — П'ять хвилин, щоб ваш помічник роздрукував правильну, затверджену нами версію контракту. Якщо через триста секунд папери не лежатимуть на цьому столі, ми встаємо і йдемо. І наступне відео Скай вийде під логотипом ваших прямих конкурентів. Час пішов.

Ліві відкинулася на спинку крісла, склавши руки на грудях.

Гейз на мить завмер, усвідомлюючи, що ці дівчата щойно приставили йому пістолет до скроні і навіть не змигнули. Він рвучко підскочив з місця, схопив зі столу папку і майже бігцем кинувся до дверей кабінету, кричучи ім'я свого асистента.

Щойно двері за ним зачинилися, Елеонора зняла окуляри і з повагою подивилася на Ліві. 

— Бездоганно, міс Астор. Навіть я б не змогла сказати це краще.

Скай повернула голову до Ліві. У її очах читалося безмежне захоплення. Вона простягнула руку під столом і міцно стиснула долоню своєї леді. Це була їхня спільна, абсолютна перемога.

Маленька забігайлівка в Асторії, їхній сховок від нью-йоркського шуму, зустріла їх знайомим запахом смаженої картоплі, кави та тихим джазом зі старого музичного автомата. Після холодного глянцю офісу «Сілвер Саунд» це місце здавалося найтеплішим на землі.

Вони зайняли свій улюблений кутовий столик з потрісканими червоними диванчиками. Перед ними стояли дві величезні порції картоплі фрі та молочні коктейлі, але жодна з них ще навіть не торкнулася їжі.

Ліві дивилася на папку з контрактом, що лежала прямо на липкому столі, і не могла припинити усміхатися.

— Ми це зробили, — тихо видихнула вона, піднімаючи склянку з коктейлем, немов келих із шампанським. — Ти тепер офіційно артистка з контрактом, на наших умовах. За тебе, зірко.

Скай цокнулася своєю склянкою об її, і в її очах танцювали радісні іскри. 

— За мого геніального менеджера, яка сьогодні змусила генерального директора потіти, як школяра на іспиті.

Ліві самовдоволено гмикнула, роблячи великий ковток. Потім вона дістала з сумки свій робочий блокнот і ручку, миттєво перемикаючись у режим планування.

— Отже, наступний крок, — Ліві перегорнула сторінку. — Студія заброньована на наступний тиждень. Гейз сказав, що вони надішлють нам список своїх найкращих сесійних музикантів. Нам потрібні барабанщик і басист. Завтра я відберу кілька кандидатур для прослуховування...

— Ні, — раптом сказала Скай. Голос був спокійним, але дуже твердим.

Ліві завмерла з ручкою над блокнотом і здивовано підняла очі. 

— Що значить «ні»? Тобі не подобається ідея з прослуховуванням? Ми можемо просто попросити їх надіслати записи...

— Ні, Ліві. Мені не потрібні сесійні музиканти з лейблу, — Скай відсунула від себе склянку і подалася вперед. — Я знаю, як вони грають. Ідеально, чисто, нота в ноту. Вони приходять у студію, відпрацьовують свій час по годиннику, забирають чек і йдуть додому. У цьому немає життя. Мої пісні... вони не про ідеальну техніку. Вони про бруд, про біль, про вулицю. Якщо ми поставимо на задній фон вилизаних студійників, уся магія зникне. Це буде пластмаса.

Ліві повільно поклала ручку на стіл, уважно слухаючи. У словах Скай був сенс, і як менеджер, вона не могла цього заперечувати. Інді-гранж вимагав сирої енергії.

— Добре, — кивнула Ліві. — Я тебе почула. Але нам потрібен гурт. Ми не можемо записати альбом і поїхати в тур тільки з твоєю гітарою. Де ми знайдемо музикантів, які тобі підійдуть?

Скай хитро примружилася, на її губах заграла та сама бунтарська усмішка, яку Ліві так обожнювала. 

— А ми їх уже знайшли. Пам'ятаєш той клуб у Сохо? Той вечір, коли я грала на сцені з тими двома хлопцями?

Очі Ліві трохи розширилися, а на губах з'явилася м'яка, майже замріяна усмішка. Звісно, вона пам'ятала той вечір. Той набитий людьми клуб, приглушене світло і шалений, сирий драйв, який йшов від Скай зі сцени. Але набагато яскравіше вона пам'ятала, чим продовжився той вечір у підсобці клубу. Від цих спогадів по тілу миттєво пробігла гаряча хвиля — адже саме тоді вони вперше належали одна одній.

Ліві ледь помітно струснула головою, проганяючи рум'янець із щік і повертаючись до реальності та робочих питань.

— Ті хлопці з клубу? Барабанщик і басист? — Ліві задумливо покрутила ручку в пальцях. — Скай, ти впевнена? Ми ж нічого про них майже не знаємо. Вони взагалі професійно займаються музикою?

— Я не знаю, де вони грали до цього, але ти чула, як ми звучали? — гаряче заперечила Скай, накриваючи долоню Олівії своєю. — Ми репетирували всього кілька разів, але вони відчувають ритм так само як я. Вони живі, Ліві. З ними мені не доведеться нічого пояснювати чи вичищати звучання до пластмасового блиску, ми просто почнемо грати, і воно полетить. Мені потрібні саме вони. Більше ніхто.

Ліві подивилася на руку Скай, яка стискала її власну, потім згадала той виступ. Хлопці справді були непогані. Вони не перетягували ковдру на себе, а ідеально підкреслювали голос і гітару Скай, даючи їй ту саму важку, вуличну базу.

Олівія рішуче перегорнула сторінку в блокноті і жирно викреслила пункт «Сесійні музиканти».

— Добре, — сказала вона, і в її голосі теж зазвучав азарт. — Твоя взяла. Значить, план змінюється. Завтра ввечері ми їдемо в Сохо. Будемо сподіватися, що ми зможемо знайти цих хлопців, бо я збираюся запропонувати їм роботу, від якої вони не зможуть відмовитися.

Їхня крихітна квартира в Асторії цього вечора здавалася найбезпечнішим місцем у всьому Нью-Йорку. На кухонному столі, відсунувши вбік дві порожні чашки з-під чаю, Ліві розгорнула велику паперову карту Сполучених Штатів. Вона роздрукувала її ще вдень, і тепер карта рясніла червоними маркерами та стрілочками.

Олівія, озброївшись чорним фломастером, захоплено з'єднувала точки лініями.

— Дивись, — вона провела лінію вздовж Східного узбережжя. — Ми починаємо тут. Нью-Йорк, потім Філадельфія, Бостон. Це база, тут інді-сцена найсильніша. Далі беремо паузу на кілька днів і рушаємо на Середній Захід. Чикаго, Детройт... Лейбл пропонує закрити тур у Техасі, там є кілька чудових майданчиків.

Скай стояла за її спиною, спершись підборіддям на плече Ліві, і мовчки дивилася на карту. Усі ці назви міст, відстані, маркери... Ще місяць тому вона не могла дозволити собі навіть квиток на автобус до сусіднього штату, а тепер перед нею лежав маршрут її власного туру. Її мрія перетворювалася на чорнильні лінії на папері.

Але погляд Скай невпинно ковзав далі на захід, туди, де карта закінчувалася синьою смугою Тихого океану. Вона повільно підняла руку, її пальці пробігли над червоними позначками Ліві, перетнули порожнечу центральних штатів і опустилися на самий край карти, у верхній лівий кут.

Вона торкнулася пальцем штату Вашингтон.

— Ми маємо додати Сіетл, — голос Скай був тихим, але в ньому звучала твердість.

Ліві перестала малювати. Вона відклала фломастер і накрила долонею вільну руку Скай, яка все ще спочивала на її плечі. Олівія прекрасно знала, що означало це місто.

— Це майже на іншому кінці країни, — обережно почала Ліві. — Логістично це буде складно...

— Ліві, будь ласка. — Скай обійшла стіл і сіла навпроти, дивлячись їй прямо в очі. У її погляді не було прохання, там горіла обіцянка, дана самій собі багато років тому. — Там зараз Мія. У тій прийомній родині. Усі ці пісні, всі ці безсонні ночі на вулиці з гітарою... все це було заради того, щоб одного дня вона мене почула. Я маю заспівати для неї наживо.

Повітря в кухні ніби стало густішим. Ліві дивилася на дівчину перед собою і бачила не просто талановиту артистку, а старшу сестру, чиє серце розривалося від розлуки. Усі контракти, відсотки, піар-стратегії та бюджети лейблу раптом здалися абсолютно неважливими дрібницями.

Олівія мовчки взяла червоний маркер, зняла ковпачок і схилилася над картою. Вона поставила жирну, яскраву крапку прямо на назві «Сіетл», а потім провела до нього довгу, рішучу лінію через усю країну.

— Значить, фінал туру буде в Сіетлі, — м'яко, але впевнено сказала Ліві, закриваючи маркер. Вона підвела очі на Скай і тепло усміхнулася. — Ми привеземо їй найкраще шоу, яке тільки бачило Західне узбережжя. 

Скай шумно видихнула, відчуваючи, як очі починають зрадницьки пекти від сліз. Вона перехилилася через стіл і міцно обійняла Ліві.

Тепер усе було ідеально. Тур отримав свій головний сенс.