Раді Вас бачити!

Коли Ліві підійшла ближче, Скай відірвалася від розмальованої будки і зробила крок назустріч. Її погляд ковзнув по простих джинсах і білій футболці дівчини, і в зелених очах на мить спалахнуло щире здивування, яке швидко змінилося теплою, трохи лукавою усмішкою.

— Привіт, — голос Скай прозвучав трохи нижче, ніж зазвичай, перекриваючи шум вечірнього Іст-Віллиджу.

— Привіт, — Ліві усміхнулася у відповідь, відчуваючи, як від цього простого слова по тілу розливається приємне тепло. Вона простягла один із картонних стаканчиків. — Я пам'ятаю правила: у крамницю зі своєю кавою.

Скай прийняла гарячий стаканчик, і їхні пальці на мить випадково зустрілися. Цього разу руки музикантки були теплими. Скай покрутила картон у долонях, побачила зелений логотип із сиреною і тихо розсміялася.

— «Старбакс»? Серйозно? — вона грайливо примружилася. — Леді з «Майбаха» п'є каву з мас-маркету? Я була впевнена, що ти принесеш щось екзотичне, зібране виключно на світанку десь на схилах Кіліманджаро.

Ліві відчула, як її щоки зрадливо теплішають, але вона з готовністю прийняла правила гри.

— Я намагаюся розширювати свої горизонти, — парирувала вона, ледь помітно знизуючи плечима. Вона зробила короткий вдих і раптом відчула глибокий, терпкий аромат із нотками вишні та сандалу. — І, до речі... від тебе неймовірно пахне.

Скай завмерла на півсекунди. Її хитра усмішка стала трохи м'якшою, коли вона зробила ковток кави, ховаючи за ним своє щире задоволення. План із тестером спрацював бездоганно.

— Ходімо, розширювачко горизонтів, — Скай кивнула в бік непримітних дверей по сусідству, над якими висіла потерта неонова вивіска у формі вінілової платівки. — Покажу тобі місце, де час зупинився.

Вона штовхнула важкі двері, пролунав глухий дзенькіт старомодного дзвоника, і дівчата зробили крок усередину.

Після галасливої, яскравої Другої авеню крамниця здавалася порталом в інший вимір. Тут панувала приглушена, майже інтимна напівтемрява. Повітря було густим і насиченим — воно пахло старим картоном, розігрітим пластиком, ледь вловним ароматом пачулі та тим особливим пилом, який осідає лише на речах з історією. Стіни від підлоги до стелі були завішані вицвілими постерами легендарних рок- і блюз-гуртів, а весь простір займали нескінченні дерев'яні ящики, вщерть заповнені платівками.

Десь у глибині крамниці тихо, з характерним вініловим потріскуванням, грав м'який, тягучий блюз. За потертою касою дрімав літній чоловік у круглих окулярах, який навіть не підняв голови на звук дзвоника.

Ліві стояла поруч зі Скай, обхопивши свою каву, і заворожено розглядала цей новий, абсолютно незнайомий їй світ. Тут не було нічого ідеального, відшліфованого чи схваленого її родиною, але в кожній деталі відчувалася та справжність, якої їй так бракувало.

— Давай почнемо з класики, — Скай впевнено попрямувала до секції з потертою дерев'яною табличкою «Soul & Blues».

Вона поставила свій стаканчик на стару акустичну колонку поруч і почала швидко, зі знанням справи, перебирати картонні конверти. Ліві стала поруч, так близько, що відчувала тепло, яке йшло від дівчини, і той самий манливий, гіркувато-солодкий аромат вишні з сандалом, що переплітався із запахом старого паперу.

— Ти знаєш тут усе? — тихо запитала Ліві, спостерігаючи за тим, як спритно рухаються пальці Скай.

— Майже, — музикантка ледь усміхнулася, не відриваючи погляду від платівок. — Коли на вулиці йде дощ і грати неможливо, я часто ховаюся тут. Містер Роллінз, — вона кивнула в бік літнього чоловіка за касою, — дозволяє мені сидіти годинами, якщо я допомагаю йому розставляти новий товар. О, дивись!

Скай обережно, майже з благоговінням, витягла потертий конверт.

— Етта Джеймс. «Tell Mama», шістдесят восьмий рік. Оригінальне пресування, — у голосі Скай з'явилася незвична, глибока ніжність. — Ти коли-небудь чула її на вінілі? Не вилизану цифрову версію, а саме так — із цим живим потріскуванням, ніби вона стоїть за метр від тебе і співає просто тобі в душу?

Ліві заворожено похитала головою. Вона дивилася не на обкладинку платівки, а на обличчя Скай. На те, як світилися її очі в напівтемряві, як вона ледь прикушувала нижню губу від захоплення своєю стихією. У цьому було стільки чистої, неприборканої пристрасті, що Ліві мимоволі затамувала подих.

— Дай поглянути, — прошепотіла Ліві і потягнулася до конверта саме тієї миті, коли Скай вирішила перевернути його, щоб показати трек-лист.

Їхні руки зустрілися на цупкому картоні.

Тонкі, ідеально гладкі пальці Ліві лягли просто поверх збитих, шорстких від гітарних струн пальців Скай. Це був абсолютно випадковий дотик, але він спрацював як потужний розряд струму.

Обидві миттєво завмерли.

Скай не забрала руку. Вона повільно, дуже повільно підняла очі на дівчину поруч. Під тихий, тягучий блюз, що лунав десь із глибини крамниці, відстань між ними раптом здалася критично малою. Ліві відчувала, як її серце відбиває шалений, рваний ритм десь під самісіньким горлом, але вона теж не поворухнулася. Вона боялася навіть дихати, щоб не зруйнувати цю напружену, наелектризовану мить. Ліві дивилася прямо в очі навпроти, фізично відчуваючи пульс Скай під своїми пальцями.

— Думаю... — голос рудої музикантки раптом став низьким і хрипким. Вона ледь помітно ковтнула, не розриваючи зорового контакту. — Думаю, нам точно варто її послухати.

Ліві лише мовчки кивнула, так і не знайшовши в собі сил вимовити бодай слово.

Скай обережно вивільнила картонний конверт з-під руки Ліві, не розриваючи зорового контакту, і кивнула в бік задньої стіни крамниці. Там, у напівтемряві, ховалися кілька вузьких кабінок для прослуховування.

Кімнатка нагадувала стару телефонну будку — рівно стільки місця, щоб стояти впритул або сидіти на тісній дерев'яній лаві, неминуче торкаючись одна одної. Щойно Скай зачинила за ними важкі двері зі звукоізоляцією, гул вулиці та фонова музика крамниці миттєво зникли, залишаючи їх у ватній тиші.

Скай підійшла до програвача. Її рухи були звичними і впевненими: вона дістала важкий чорний диск, опустила його на шпиндель, обережно підняла тонарм і поставила голку на доріжку. Тихий, затишний тріск вінілу заповнив тісний простір за секунду до того, як густий, пронизливий голос Етти Джеймс огорнув їх з усіх боків.

Ліві притулилася спиною до оббитої м'яким матеріалом стіни. У цьому крихітному приміщенні аромат вишні та сандалу, що виходив від Скай, змішався із запахом розігрітого пластику та кави, створюючи коктейль, від якого злегка паморочилося в голові.

Скай стала навпроти. Дуже близько. Їхні плечі ледь торкалися, і в цьому вимушеному, але такому бажаному зближенні кожна секунда здавалася натягнутою струною.

— Знаєш, — голос Ліві прозвучав м'яко, майже пошепки, щоб не порушити магію пісні. Вона обережно дістала з маленької сумочки свій смартфон і розблокувала екран. — Я б дуже хотіла мати твій номер. Хоча б для того, щоб завтра написати тобі «доброго ранку». 

Скай опустила погляд на блискучий екран айфона, потім повільно підняла очі на Ліві. Куточки її губ розтягнулися в теплій беззахисній усмішці. Вона взяла телефон, швидко вбила цифри і одразу натиснула кнопку виклику.

За секунду десь у надрах її затертої куртки коротко завібрував старий мобільний. Скай скинула дзвінок і повернула телефон, зумисне затримавши свої пальці поверх пальців Ліві на секунду довше, ніж вимагала звичайна ввічливість.

— Тепер мій номер є в тебе, а твій — у мене, — так само тихо відповіла музикантка.

Вони знову замовкли. Етта Джеймс продовжувала співати про кохання, але зараз жодна з них її вже не чула. Погляд зелених очей Скай повільно опустився на губи Ліві, і та відчула, як дихання перехоплює від гострого, солодкого передчуття. Вона зробила ледь помітний рух уперед. І тієї ж самої долі секунди Скай теж потягнулася назустріч.

Це вийшло настільки синхронно і незграбно, що вони ледь не зіткнулися носами. Скай тихо, здушено пирхнула, і на губах Ліві теж розцвіла полегшена усмішка. Ця крихітна, мила заминка миттєво зняла залишки напруги, перетворивши пафос моменту на щось неймовірно тепле, живе і справжнє.

А наступної миті їхні губи нарешті зустрілися.

Поцілунок був обережним, майже невагомим. Ліві відчула легкий гіркуватий присмак кави і гаряче дихання дівчини навпроти. Скай обережно торкнулася своєю шорсткою долонею щоки Ліві, і цей контраст — ніжність дотику і грубість мозолів — змусив Ліві заплющити очі й податися вперед, відповідаючи на поцілунок сміливіше. У цьому тісному, відрізаному від усього світу просторі не залишилося ні спадкоємиці мільярдної імперії, ні дівчини з вулиці. Були лише вони дві і блюз, що розтікався по венах замість крові.